ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОЛОГІЯ
НЕМОВ ШАГРЕНЕВА ШКІРА
За час, що минув від Конференції ООН з питань навколишнього середовища й розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) до Всесвітнього саміту Землі з питань сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.) міжнародній спільноті не вдалось загальмувати катастрофічного процесу збіднення природи, зокрема елімінації (зникнення) біологічних видів. Загалом втрати біологічних видів, зумовлені техногенними чинниками, перевищують природні темпи елімінації приблизно в 500 разів. Зрозуміло: на грані катастрофічного збіднення — біотичне і ландшафтне різномаїття земної планети.

У Європі за останні 60 літ зникло 73 види диких тварин і декілька сот представників рослинного світу. На грані катастрофічного збіднення — біологічне різноманіття планети. За даними американських вчених Е. Майєра та В. Андерсона, у нинішньому світі щодня зникає біологічний вид (включаючи найпростіших), а на еволюційне формування підвиду природі необхідно до 15–16 тисяч років.
Альтернативою спрощенню й збідненню природного різномаїття є резервування для наступного заповідання малозмінених природних територій (консервація) й збереження наявних природно-заповідних об'єктів.
За останнє десятиріччя кількість природних територій, що охороняються (ОПТ), та їхня площа у світі збільшились більш ніж удвічі і становлять понад 12 відсотків суходолу. Розвиток національної мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) у цей період був близький до світових тенденцій. Так, за роки незалежності площа ПЗФ України зросла більш ніж у два рази. Нині ПЗФ України має у своєму складі більш як сім тисяч територій та об'єктів загальною площею 2, 8 млн га, що становить 4,6 відсотка території держави. Незважаючи на це, площа ПЗФ в Україні є недостатньою і залишається значно меншою, ніж у більшості європейських країн, де середній відсоток заповідності дорівнює 15,3%. Площа заповідних земель в Європі на одну людину становить близько 2 220 м2 (570 м2 в Україні).
Окрім того, за останні три роки намітились негативні тенденції розвитку заповідної справи. Темпи щорічного зростання площі ПЗФ не перевищують у середньому 20 тисяч гектарів. Процент заповідності, який до 2006 р. планувалось довести до семи відсотків від площі держави, не досягнутий.
Зростає загроза втрати заповіданих і зарезервованих під заповідання унікальних та еталонних природних комплексів через нецільове їх використання та вилучення зі складу земель ПЗФ. Не узгоджується із сучасними вимогами стан екологічного моніторингу на природно-заповідних територіях тощо. Така ситуація виникла внаслідок кількох чинників, зокрема: непослідовності державної політики щодо реалізації ухвалених рішень стосовно формування мережі ПЗФ, неналежного утримання природно-заповідних установ; недосконалої законодавчої бази щодо урегулювання питань охорони, відтворення та використання (збалансованого, невиснажливого) природних ресурсів у межах фонду; строкатості системи управління заповідним фондом; низького рівня фінансово-матеріального забезпечення; браку кадрів. Утім, зауважимо: щоб працювати в системі ПЗФ, треба по-справжньому любити природу.
П'ятий всесвітній конгрес охоронюваних природних територій у своїх рішеннях наголосив на надзвичайно важливій ролі мережі охоронюваних природних територій для забезпечення сталого розвитку суспільства й збереження біотичного різноманіття.
Роль охоронюваних природних територій у збереженні біотичного різноманіття при переході до сталого розвитку має бути фундаментальною і ключовою. Тому на сучасному етапі розвитку України нагальною є необхідність затвердження комплексу заходів з реалізації державної політики у сфері розвитку заповідної справи в Україні, створення науково обґрунтованої національної мережі природно-заповідних територій та об'єктів (як складової панєвропейської), доведення її площі до 10 відсотків від території країни. Відтак необхідно на основі ґрунтовних наукових досліджень витворити систему збалансованого природокористування, еколого-освітнього та рекреаційного використання ресурсів природно-заповідного фонду.
Указ Президента України «Про заходи щодо дальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні» (2005 р.) спрямований на вирішення зазначеної проблеми. Тому концептуально важливо затвердити визначений ним проект державної програми розвитку заповідної справи до 2020 року. Серед головних завдань цієї програми є визначення основних напрямів державної політики в галузі заповідної справи; створення дієвого механізму безпосередньої участі установ фонду в економічному розвитку регіонів шляхом активізації рекреаційної діяльності, екотуризму, екологічного бізнесу (з розширенням зайнятості місцевого населення — робота у візит-центрах, обслуговування відвідувачів тощо). Окрім традиційних джерел збільшення об'ємів фінансування (бюджетні надходження, платні послуги, екотуризм), необхідно мати систему економічних інструментів у вигляді податків, платних ліцензій на землекористування тощо. Важливим є використання партнерських відносин між державою і приватним сектором для диверсифікації джерел фінансування ПЗФ (у тому числі й створення спільних підприємств).
Визріла необхідність створити державний науково-дослідний інститут заповідної справи, що об'єднав би розрізнені інтелектуальні сили. На сьогодні з 36 установ природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (біосферні та природні заповідники, національні природні парки) 15 підпорядковано Міністерству охорони навколишнього природного середовища України, решта 21 — органам виконавчої влади, вищим навчальним закладам, державним науковим організаціям. У більшості з них заповідна справа не є пріоритетним напрямом. Потрібна цілісна державна система управління ПЗФ, підпорядкована єдиному органу виконавчої влади — Мінприроди. Така система управління створена в США, більшості європейських держав (у Польщі, Словаччині, Німеччині, країнах Балтії), частково — в Росії. Найбільшу увагу заслуговує модель управління заповідним фондом, його збереження, фінансування у Польщі.
Запровадження цих та деяких інших першочергових заходів не потребує великих фінансових і матеріальних затрат, але створить належні умови для збереження ще вцілілих «оаз» природи.

Микола СТЕЦЕНКО, перший заступник начальника Державної служби заповідної справи,
Володимир ГЕТЬМАН, головний спеціаліст
також у паперовій версії читайте:

• ЗЕМЛЯ ЗІТХНУЛА З ПОЛЕГШЕННЯМ
• НЕ СПОЛОШИ ЗАЧАРУВАННЯ...
• ЕКОЛОГІЧНИЙ УСЕОБУЧ

назад »»»