ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
«СУДНИЙ ДЕНЬ» ДЛЯ ВИБОРІВ
ТРИВАЄ РОЗГЛЯД СКАРГ НЕВДАХ ВЕЛИКИХ ПЕРЕГОНІВ
Попри те, що після магічної дати українського політикуму — 26 березня — минуло понад три тижні, виборчий процес у нашій державі досі не можна вважати завершеним. Три дні Вищий адміністративний суд України порпається у нюансах підрахунку голосів і шукає істину: чи справедливо Центральна виборча комісія оголосила офіційні результати всенародного волевиявлення.

Нагадаємо, з відповідним позовом до служителів Феміди звернулися аутсайдери виборчих перегонів — блоки Наталії Вітренко та Юрія Кармазіна. І якщо Наталію Михайлівну можна зрозуміти (що не кажи, а недобрати сім сотих до омріяного тривідсоткового рубікону — таки прикро), то на що розраховує пан Кармазін, сказати важко. Це якими мають бути фальсифікації, щоб кармазінські 0,65% «переплавилися» у три відсотки? А взагалі, послухавши позивачів, складається таке враження, що Сергій Ківалов — екс-голова ЦВК, котрий керував цим відомством у часи проштовхування в Президенти офіційного «провладного інфанта» Віктора Януковича, просто святий порівняно з нинішнім складом ЦВК. І це при тому, що факти фальсифікацій результатів другого туру президентських виборів було доведено у Верховному Суді...
Про суть справи, яка усе ще триває, — трохи згодом. Поки ж ми пропонуємо шановним читачам пригадати не таку давню історію, а саме — уже згадувані президентські вибори. Річ у тім, що нинішній судовий розгляд результатів виборів — третій у недовгій історії незалежної України. Початок було покладено у розпал Помаранчевої революції, коли довірені особи кандидата Віктора Ющенка на чолі з Миколою Катеринчуком звернулися до верховних суддів із клопотанням про визнання другого туру виборів недійсним. Третього грудня 2004 року ВС задовольнив це клопотання і за три тижні Україна ще раз пережила виборчий процес.
Результати волевиявлення 26 грудня не вдовольнили вже Ющенкового опонента. Відтак команда Віктора Януковича пішла точнісінько тим самим шляхом, що й «помаранчеві». Та їм не судилось святкувати перемогу, оскільки скарга не була задоволена. Цікаво, що у процесі розгляду цієї справи був один надзвичайно показовий момент, пов'язаний із Вищим адміністративним судом — інстанцією, яка нині «воює» із позовами панства Вітренко та Кармазіна. На початку розгляду справи «януковичівці» намагалися закидати верховних суддів численними клопотаннями. Одне з них мало не поставило крапку у розгляді всієї справи. Юристи Віктора Федоровича так уважно вивчили законодавство, що запропонували Верховному Суду передати справу своїм колегам у Вищий адміністративний суд. Усе б нічого, але цієї інстанції на той час просто не існувало. Спостерігати за тим, як правники Януковича намагалися зберегти добру міну за поганої гри, самі себе загнавши у глухий кут, було кумедно. Показово, що вийти з цієї ситуації їм допомогли саме верховні судді, чемно пояснивши позивачам, чому служителі Феміди відмовили у задоволенні безглуздого клопотання.
Нині ж Вищий адміністративний суд уже діє і саме на його плечах — розгляд виборчих позовів. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства, рішення цього суду може бути переглянуте у Верховному Суді тільки через виняткові обставини. Випереджаючи події, прес-служба ВС вже назвала їх. За її даними, в ситуації з позовом блоку Вітренко рішення Вищого адмінсуду може бути переглянуте у Верховному Суді, тільки якщо воно спочатку буде оскаржене в Європейському суді із прав людини і Європейський суд надішле справу на розгляд Верховного Суду. Про те, скільки тривають розгляди справ у Європейській інстанції, ми добре знаємо на прикладі Миколи Мельниченка, котрий лише наприкінці каденції парламенту четвертого скликання здобув право називатися народним депутатом (хоча так ним і не став). Відтак зрозуміло: рішення Вищого адмінсуду буде у цій справі остаточним.
Тепер ближче до самої справи. Як це не парадоксально на перший погляд, але скидається на те, що головна мета «вітренківців» і «кармазінців» — не виграти процес, а затягнути час. Чого вартий той факт, що їхній позов стосується не результатів виборів, а фактично процедури оприлюднення рішення Центрвиборчкомом. Наприклад, представниця блоку Вітренко Сюзанна Шапіро (знайомі всі обличчя — ця ж сама пані півтора року тому представляла у Верховному Суді Віктора Януковича) заявила: ЦВК порушив порядок ухвалення рішення щодо виборів. Шапіро відзначила у своїх поясненнях, що комісії потрібно було ухвалити не протокол про результати виборів, а постанову, що дає юридичну можливість оскарження.
Але позивачі чомусь не зважають на те, що новий Закон про вибори народних депутатів вказує саме на ухвалення протоколу. У своїх численних коментарях голова ЦВК Ярослав Давидович не раз посилався саме на чинне законодавство. Щоправда, у Вищому адміністративному суді він поки не був — попри вимоги позивачів, судді відхилили їхнє клопотання про виклик на засідання пана Давидовича як свідка.
Інший показовий нюанс. Наталія Вітренко вважає, що ЦВК неправильно вираховував три відсотки. Як відомо, визначаючи переможців великих перегонів, Центрвиборчком рахував відсоток, виходячи з кількості громадян, котрі прийшли на виборчі дільниці. Саме так і визначає законодавство. Позивачам чомусь здалось, що рахувати потрібно лише від кількості тих, хто проголосував за певну політичну силу. Себто за такою логікою незрозуміло, куди мають подітися голоси тих, хто проголосував проти всіх? Це, між іншим, близько двох відсотків. Та й недійсні бюлетені якось негоже ігнорувати (можливо, хтось у такий спосіб висловлює свої «уподобання»).
Аргументи Юрія Кармазіна — доречніші. Він уже не перший день носиться із купою протоколів, котрі, як він запевняє, підроблені й сфальшовані. Зрозуміло, це ще потрібно доводити, але, принаймні, логіка у таких діях простежується. Власне, завдання, що його Вищий адміністративний суд ще в суботу роздав судам нижчої інстанції, пов'язане саме із намаганням докопатися до істини за цією схемою. Отже, місцеві суди мусять дати відповідь: чи були у них на момент оголошення офіційних результатів виборів (10 квітня) нерозглянуті скарги від учасників виборчих перегонів. Відповіді дещо забарились, адже в неділю суди, як відомо не працюють. Тому давати відповіді на запит Вищого адміністративного на місцях почали лише вчора.
Колегія суддів також задовольнила клопотання блоку Кармазіна і зобов'язала ЦВК надати своє рішення з приводу зобов'язань окружних комісій із внесення змін у протоколи. Цікаво, що загалом клопотання наростали, як снігова лавина, і подавали їх лише позивачі (відповідачів у складі представників ЦВК і кількох переможців перегонів поки все влаштовує). Це також наштовхує на думку про затягування процесу.
Судові засідання тривають з «гарніром»: пікетами «вітренківців». Однак обіцяної масовості (пані Наталія погрожувала привезти до столиці не менше сотні тисяч прибічників) не спостерігається. Навпаки, схоже, ті, хто любить «нашу Наташу», вже й самі втомилися від акцій. Якщо біля ЦВК у окремі дні «вітренківців» збиралося до півтисячі, то біля приміщення Вищого адміністративного суду — не більше сотні.
Показово, що деякі політики висловлюють припущення, мовляв, нинішні судові тяганини не впливатимуть на скликання першої сесії парламенту. Мовляв, 30-денний часовий відлік на підготовку до скликання сесії починається з моменту оголошення офіційних результатів Центрвиборчкомом. Навряд чи подібні припущення коректні. Адже офіційними результати виборів можна вважати лише тоді, коли вони будуть оприлюднені в «Голосі України» та «Урядовому кур'єрі». Це могло статися ще 15 квітня. Але ж, суд іде, панове...

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• ШОСТИЙ ПУНКТ — ЦЕ ВАМ НЕ П'ЯТИЙ...
• ПРЕЗИДЕНТ ВВАЖАЄ, ЩО ПРОЦЕС ІДЕ НОРМАЛЬНО

назад »»»