ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СПОРТ
ВАЖКИЙ СЕЗОН УКРАЇНСЬКОГО БІАТЛОНУ
Завершився важкий олімпійський сезон у біатлоністів. Для когось він став вдалим і щасливим, а для когось — суцільним розчаруванням. Добіг до кінця черговий олімпійський цикл. У багатьох збірних очікується зміна поколінь.

Дев'ятий етап Кубка світу в норвезькому Холменколені став останнім у кар'єрі двох видатних біатлоністок сучасності — 31-річної Лів Грет Пуаре (Норвегія) та 35-річної Уші Дізль (Німеччина). Це без перебільшення найяскравіші легенди в історії жіночого біатлону, які за бажанням могли б ще не один сезон виступати на високому рівні й здобувати перемоги. Однак учасниця п'яти Олімпіад і чотирнадцяти чемпіонатів світу — завжди усміхнена та життєрадісна Дізль, котра присвятила біатлону майже двадцять років і завоювала за цей час рекордну кількість медалей на Олімпійських іграх (дві золоті, чотири срібні, три бронзові), чемпіонатах світу (вісім золотих, вісім срібних, три бронзові) й на етапах Кубка світу (30 золотих, 19 срібних, 25 бронзових), морально втомилась і мріє про сімейне щастя.
Лів Грет, яка є дружиною лідера французької біатлонної збірної Рафаеля Пуаре, найшвидше залишає великий спорт через перенесене захворювання — мононуклеозу, яке вплинуло на її спортивну форму. Усі пам'ятають, як тріумфально повернулась Лів Грет після народження доньки Емми в сезоні 2003–2004 років, коли вона зібрала майже весь комплект «Кришталевих Глобусів», а на чемпіонаті світу в Оберхофі виграла чотири золоті нагороди з п'яти можливих! Та після хвороби норвезька восьмиразова чемпіонка світу здобула на етапах Кубка світу лише дві перемоги (загалом 22 перемоги, 15 других і 9 третіх місць). І як би вона не готувалась до Олімпіади в Турині, вище від шостого місця в гонці переслідування піднятися не змогла. На жаль, Лів Грет Пуаре залишає біатлон, не ставши олімпійською чемпіонкою (дві срібні медалі та одна бронзова), а Уші Дізль так і не змогла виграти Кубок світу (тричі завершувала сезон другою).
Можливо, саме рішення дружини про завершення професійної кар'єри так вплинуло на стан Рафаеля Пуаре, що він «провалив» вирішальний для себе етап у Холменколлені, куди приїхав як фаворит у боротьбі за три «Кришталеві Глобуси». Проте чотири промахи та 46-те місце у спринті перекреслили всі його надії врятувати не дуже вдалий, за його мірками, сезон. У першій гонці він практично подарував «Великий Кришталевий Глобус» норвежцю Оле Ейнару Бйорндалену, а «Малий спринтерський кубок» — поляку Томашу Сікорі. Хоча, на відміну від 31-річного француза, обидва спортсмени блискуче провели завершальний етап і цілком могли вибороти трофеї за жорсткішої конкуренції. Не втримав Рафаель і малий Кубок світу в масовому старті. Шість промахів і 21 місце! Подібний жах у виконанні Пуаре навіть важко пригадати! Проте «маємо те, що маємо...» Вигравши всі три гонки, на радість місцевої публіки, яка вщент заповнила трибуни найстарішого у світі стадіону для зимових видів спорту, неперевершений Оле Ейнар Бйорндален тріумфально здобув свій четвертий Кубок світу в кар'єрі! В активі 32-річного «Великого норвежця» також і малі Кубки світу в гонці переслідування та масовому старті.
Торік у підсумковому заліку Кубка світу німкеня Каті Вільхельм посіла друге місце, поступившись Сандрін Бейлі з Франції лише 14 пунктами. Проте в олімпійському сезоні 29-річна німецька біатлоністка суттєво додала у стабільності, а статистика її стрільби зросла до 87%. Як підсумок, у сезоні 2005–2006 рр. на етапах Кубка світу вона здобула шість перших і дев'ять других місць, достроково на восьмому етапі в Контіолахті забезпечивши собі як «Великий Кришталевий Глобус», так і малі Кубки світу в спринті та гонці переслідування. У Каті міг бути і четвертий кубковий трофей, але в суперечці за «Малий Кришталевий Глобус» у масовому старті зі своєю співвітчизницею Мартіною Глагов Вільхельм поступилась лише одним очком. Про Олімпіаду в Турині у Каті теж залишились приємні спогади. На складних трасах у Сан-Сікаріо вона виборола золото в гонці переслідування та дві срібні нагороди — в естафеті й гонці з масовим стартом. Тепер в її олімпійській колекції — три золотих і три срібних медалі. Хоча титул чемпіонки світу в неї поки тільки один.
Загалом у олімпійський рік виявили себе чимало біатлоністів, тому спробуємо відзначити найяскравіших із них. По-перше, це — німецьке тріо Грайс — Рьош — Вольф, які разом із титулованими ветеранами Свеном Фішером і Рікко Гроссом та за активної підтримки Каті Вільхельм, Уші Дізль та Мартіни Глагов доклали чимало зусиль, щоб 2006-й можна було вважати роком німецької збірної. В Турині німецькі біатлоністи завоювали п'ять золотих, чотири срібних і дві бронзові медалі, а 29-річний Міхаель Грайс став триразовим олімпійським чемпіоном. Друге місце віддамо шведському дуетові Анна Карін Олофссон — Карл Йохан Бергман. Із часів легендарної Магдалени Фосберг серед уболівальників «Тре Крунур» ще не було такого піднесеного настрою. 32-річна Олофссон — головне відкриття олімпійського сезону. Третя позиція — безперечно за Світланою Ішмуратовою. 33-річна росіянка не тільки, нарешті, здобула свої перші перемоги на етапах Кубка світу, а навіть стала дворазовою олімпійською чемпіонкою, а також завоювала «Малий Кришталевий Глобус» у індивідуальній гонці на 15 кілометрів. Далі — несподівані герої Турина, олімпійські чемпіони французи Фларанс Баверель-Робер і Вінсан Дефран, норвежець Фроде Андресен, який вчасно видав «місячник влучної стрільби», поляк Томаш Сікора, росіянка Альбіна Ахатова і багато-багато інших...
Для наших біатлоністів олімпійський сезон вдалим назвати важко. Виявити себе змогла тільки 28-річна Лілія Єфремова, котра виборола бронзову медаль у спринтерській гонці на Олімпіаді та здобула ще один подіум на етапі Кубка світу в словацькому Осрблі (третє місце у спринті). Решта вітчизняних біатлоністів навряд чи можуть занести цей сезон собі в актив. Навіть та ж Олена Петрова, яка у Ханти-Мансійську на фіналі Гран-прі здобула перше місце у спринті. Але не забуваймо, що до цього російського міста не приїхали найсильніші біатлоністи — вони взяли відпочинок після Олімпіади. До того ж, Єфремова — єдина з усієї української команди, хто за підсумками сезону увійшов до «червоної групи». Але ж були часи, коли до тридцятки найсильніших у чоловіків і жінок входило по три-чотири українські біатлоністи. Хотілося б, аби тренерський штаб національної збірної зробив правильні висновки, аналізуючи причини, які призвели до таких невтішних результатів. Адже головні помилки та прорахунки лежать у площині передсезонної підготовки команди. Особливо це стосується 2005 року, коли потрібно було втілити у життя всі напрацювання чотирирічного олімпійського циклу, а не експериментувати з функціональною підготовкою. Та вийшло щось незрозуміле: попередні два сезони українські біатлоністи і стріляли набагато краще, і біг був потужнішим, а до головних змагань чотириріччя підійшли на низькому функціональному рівні. Складається враження, що головними стартами для нашої збірної давно стали Універсіади та чемпіонати Європи. Але невже амбіції наших біатлоністів стали настільки скромними, що їх задовольняють перемоги на змаганнях рангом нижчих, ніж Кубок і чемпіонат світу?

Михайло ГЕРАСИМЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ШВЕДСЬКИЙ ТРІУМФ ОЛЬГИ ПРОКОПЧУК
• ХОЧЕТЬСЯ ЧЕМПІОНАТУ УКРАЇНИ!

назад »»»