ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
СТРІЛКА ДОЗИМЕТРА ЗАШКАЛЮВАЛА
Сліпучо сяяло полуденне травневе сонце. Здавалося б, тільки радій такій погоді. Та подібний настрій був би можливим лише до чорнобильської біди. Для людей же, які в Чорнобилі на відкритому майданчику варили дезактивувальну суміш, сонечко було не в радість. Розжарений метал резервуарів, схожих на залізничні цистерни, в поєднанні зі спекою потребував додаткових сил і енергії.

Було справжнє пекло. Проте люди (військовослужбовці й покликані із запасу) терпіли, виявляючи незвичайну силу і витривалість. Дуже хотілося пити, угамувати ненаситну спрагу, але всі чудово розуміли обстановку, в якій перебували. Замість того, щоб попити води, змочували час від часу вологим рушником губи, обтирали розжарене тіло.
— Нелегко хлопцям, однак вони тримаються гідно, мужньо,— похвалив підлеглих начальник майданчика, офіцер хімічної служби Київського військового округу підполковник Дмитро Бондаренко. — Всі знають, що трудяться неподалік від атомної станції, але чорнобильський синдром їх не деморалізує. Швидше навпаки. Я жодного разу не почув скарг, не зіштовхнувся із симуляцією хвороби, щоб ухилитися від важких робіт.
У міру приготування суміші, до ємкостей під'їжджали машини з цистернами, заправлялися і вирушали дезактивувати населені пункти з високим рівнем радіації. Люди тим часом брали нові мішки зі спеціальним порошком, зовні схожим на сухе молоко, і засипали в резервуари. Наповнивши до потрібного рівня, миттєво приймалися за піч-кочегарку, підливаючи в неї мазут. Згоряючи, паливо виділяло чорні стрічки диму, які в безвітряну погоду поволі підіймалися до неба, додаючи в зруйновану розлюченим атомом екологію свою частку гіркоти.
Основу для приготування суміші було завезено з Японії. До речі, цей матеріал японці випробували після ядерного бомбардування американцями Хіросіми й Нагасакі.
Боротьба з радіацією на заражених об'єктах проводилася таким чином: підрозділи хіміків покривали рідиною будинки та ділянки місцевості. Через деякий час затверділий матеріал зрізали й везли в могильники.
Сама собою розмова перейшла на найболючішу тему — про стан реактора, що вибухнув.
— Ви можете самі все побачити. Хочете проїхати до ядерного вулкана? — несподівано запропонував Дмитро Костянтинович журналістам, авторові цього матеріалу, майорам Миколі Щеглову, Ігорю Парфенову і фотокореспондентові Михайлу Чернюку.
Ми здивовано переглянулися. Мовляв, на чому їхати? Не на уазику ж, що стояв неподалік.
— Не переймайтесь,— заспокоїв нас підполковник Бондаренко. — Для таких «екскурсій» у мене є бойова машина хімічної розвідки.
І ось ми в машині. Чим ближче до четвертого енергоблоку, тим все сильніше наростає внутрішнє напруження. Мовчимо, лише Михайло Чернюк фотографує.
Минули село Копачі. Все! Далі дорога — до розлюченого монстра. Дмитро Костянтинович настійно рекомендує надіти респіратори. Підкоряємось беззаперечно. Самі жадібно «їмо очима» сосновий ліс, що упирається в горизонт. Тоді лісовий масив був зелений і вражав своєю яскравою оксамитовою красою. Це пізніше він під впливом радіації сильно порудіє, дерева спиляють і відправлять до могильників. А тоді, точніше в той момент, подумалось: «Невже ця краса згине назавжди, змертвіє?». Не вірилось у гіркий фінал у квітучому травні 1986 року. Навіть зараз свідомість відмовляється сприймати чорнобильський світ у чорному оперенні.
Їдемо поволі, щоб не здіймати хмару радіоактивного дорожнього пилу. Підполковник Бондаренко, що сидить поряд із водієм, раз у раз кидає погляд через скло на встановлений на зовнішній стороні борту бронемашини дозиметричний прилад. Чуємо гучні уривчасті слова: «За бортом — 100 рентген за годину», через деякий час — 250, 370... У міру наближення до четвертого енергоблоку рівень радіації неухильно зростав. І досяг апогею, коли ми почули від Дмитра Костянтиновича: «Стрілка зашкалена!». Від однієї думки про це все тіло облив холодний піт. Щось затремтіло всередині. Такий психологічний стан, зазвичай, охоплює людей у момент особливої небезпеки.
Дивлюсь на четвертий енергоблок. У крихітну мить зустрічі він видається мені схожим на розлюченого могутнього звіра із вивернутими нутрощами. Такий хижак завжди особливо небезпечний. Скільки разів потім дивився фотознімки, кінохроніку цієї зяючої безодні, але ніколи більше не переживав подібного відчуття, коли все бачив сам.
Викотившись з променевого простору з найвищим рівнем радіації, поступово віддаляємось від того, що уразило уяву. Рівень зараженості атмосфери поступово, але стрибкоподібно, знижується. Ось вже й пункт спеціальної обробки, де дозиметристи ретельно помили й обстежили спецмашину. Та з першого заїзду нас не пропустили до Чорнобиля, зажадали знову піднятись на платформу, оскільки на колесах був підвищений рівень радіації. З другої спроби все-таки проскочили.
Повертаємось на відкритий майданчик, де невтомні солдати-трудівники варили дезактивувальну суміш. Виходимо зі спецмашини й мовчимо, враженнями не обмінюємося. Кожен по-своєму переживав побачену своїми очима найбільшу трагедію XX сторіччя.
Увечері ми зібралися у великому наметі, що нагадував агітаційно-пропагандистський пункт, подивитися по Інтербаченню виступ керівника Радянського Союзу Михайла Горбачова. На весь світ (14 травня 1986 року) було заявлено про Чорнобильську трагедію. Глава держави високо оцінив самовіддані дії людей: «З повною підставою можу сказати — за всієї тяжкості того, що сталося, збиток виявився обмеженим завдяки мужності й вмінню наших людей, їхній вірності своєму обов'язку, злагодженості дій всіх, хто бере участь в ліквідації наслідків аварії».
У ті сумні, трагічні й водночас героїчні хвилини приємно було усвідомлювати, що перебуваєш серед цих людей, в буквальному розумінні слова таких, що підкоряють атом, який вийшов з-під контролю. Вони перемогли ядерного хижака дорогою ціною: на вівтар Вітчизни поклали своє безцінне здоров'я і сповнене енергії життя. Наші люди довели: вони — сильніші за атом.
P.S. Чи варто говорити, в якому стані ми повернулися до редакції, як прагнули швидко написати про все, у тому числі про подорож до зруйнованого енергоблоку. Однак у той час розповідати в газеті про несанкціоновану поїздку до «ядерного вулкана» за цензурними міркуваннями категорично заборонялось.

Володимир ВОРОНКОВ,
керівник прес-служби
ЦК Товариства сприяння
обороні України
також у паперовій версії читайте:

• ІНЦИДЕНТ У НЕБІ
• ДВА РОКИ НА ЧУЖІЙ ВІЙНІ

назад »»»