ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ГЛУХІВ — КОЛИШНЯ СТОЛИЦЯ УКРАЇНИ
У нашій країні багато місць, славних своєю історією, пам'ятками старовини та мистецтва. Їх часто відвідують люди, яким не байдуже минуле нашої землі. Хто не знає таких міст як Львів, Чернігів, Кам'янець-Подільський, Білгород-Дністровський тощо? Втім, є у нас незаслужено забуті місця, хоча вони також неодноразово згадуються у старовинних літописах і хроніках, відомі багатьма історичними подіями і пам'ятками.

До таких примітних, але порівняно маловідомих міст належать, наприклад, чимало населених пунктів на півночі України, у басейні рік Десни й Сейму.
Серед таких міст варто передовсім згадати Глухів — колишню столицю України, місце перебування українських гетьманів і Малоросійської колегії. Місто розташоване на півночі Сумської області, воно розкинулось на живописних берегах невеликої річки Есмань. Це мальовниче, затишне, патріархальне місто, славне своєю історією, що починається з часів Київської Русі. У самому місті, а також навкруг нього збереглося кілька маловідомих і цікавих пам'яток архітектури і ансамблів. Зокрема, неподалік від Глухова, на березі річки Клевень розташований Глухівсько-Петропавлівський монастир, відомий із сивої давнини. За переказами, він був заснований у ХІІІ столітті.
Сучасний Глухів важко назвати простим райцентром за кількістю населення та економічним розвитком. У місті багато культурних і навчальних закладів, з-поміж яких — Глухівський педагогічний інститут, один із найстаріших в Україні. Він існує з 1874 року. Тут навчалися російський письменник С. Сергеєв-Ценський, український письменник С. Васильченко, уродженець цих місць кінорежисер Олександр Довженко.
За археологічними даними, місто було засноване десь наприкінці Х ст. 1992 року Глухів відсвяткував свій 1000-літній ювілей. В писемних джерелах місто вперше згадується у Іпатіївському літописі під 1152 роком. Тут сказано, що київський князь «пойдоша на вятичи... также на Мценск, оттуда же идоша на Глухов ту и сташа». Впродовж ХІІІ-XІV століть місто належало глухівським князям — нащадкам чернігівського князя Всеволода Святославича Чермного. В цю пору Глухів став важливим економічним центром на великому торговому шляху. В наступні роки він потрапив під владу Литви і Польщі, але після визвольної війни українського народу середини XVII століття і возз'єднання України з Росією знову набув незалежності.
Особливий етап у житті цього старовинного міста пов'язаний з історичними подіями початку XVIII століття. Після того, як гетьман Іван Мазепа під час Північної війни перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ, його резиденція — місто Батурин — 1708 року була вщент розорена російськими військами під командою Олександра Меншикова. В цей час Петро І прибув у Глухів для обрання нового гетьмана України, яким став Іван Скоропадський, стародубський полковник.
Незважаючи на управління Лівобережною Україною то гетьманською владою, то влаштованою царем Малоросійською колегією, причому і те, й інше або скасовувалось, або відновлювалось, Україна все більше втрачала свою автономію. 1750-го козацька старшина за вказівкою царського уряду обрала останнього гетьмана Кирила Розумовського, але це ніскільки не додало автономії Україні. Цей гетьман був типовим царським придворним, та і Гетьманщина існувала недовго...
Проте Глухів тоді був не лише адміністративним центром Гетьманщини, а й найвизначнішим культурним осередком України. Тут набула розвитку культура Нового часу — світська й аристократична. Ще 1730 року почав давати вистави аматорський театр, із якого з часом розвинувся професійний театр західного ґатунку. Він існував при дворі гетьмана, який його всебічно підтримував. Театр мав оперну, балетну і драматичну трупи, хор і оркестр. Славилася також велика музична бібліотека Розумовських, що налічувала понад дві тисячі творів симфонічної й камерної музики.
1738-го було засновано музичну школу з метою підготовки спі-ваків для придворного царського хору. Українці здавна славилися як чудові співаки. Спеціальні представники царського двору їздили тоді по селах і відбирали найбільш обдарованих хлопчиків-співаків. Так, між іншим, потрапив до двору простий пастух із Чернігівщини Олексій Розум (Розумовський), котрий згодом став чоловіком цариці Єлизавети. Тим же шляхом потрапив до Петербурга і син простого глухівського козака Антон Лосенко. Він спочатку співав у придворній капелі. А потім «як спавший голосом» залишає хор і переходить на навчання до відомого живописця Аргунова. Пізніше він став президентом Петербурзької академії мистецтв.
У Глухівській музичній школі навчалися відомі композитори XVIII століття Максим Березовський і Дмитро Бортнянський. Існує версія, що тут деякий час навчався Григорій Сковорода, майбутній філософ.
Упродовж XVIII століття Глухів як гетьманська столиця забудовується адміністративними та церковними спорудами. На відміну від інших гетьманських столиць (Чигирина і Батурина) Глухів переважно зберіг стару забудову і колорит. У центрі зберігся Радний майдан із старовинною Миколаївською церквою. В той час місто було могутньою фортецею, обнесеною потужним земляним валом із гарматними бастіонами й кількома брамами, про що свідчать старовинні плани. Залишки козацької фортеці частково збереглися до нашого часу. До них належить, зокрема, мурована Київська брама, виконана у традиціях класичної архітектури. В перебудованому вигляді зберігся будинок Малоросійської колегії, який нагадував петербурзькі палаци. Цю величну споруду, що поєднувала риси бароко і класицизму, сучасники навіть вважали «восьмим дивом світу».
До більш раннього часу (кінець XVII століття) належить Миколаївська церква, яка протягом наступного століття була головною у місті. Цей храм відзначається своїми вишуканими пропорціями та струнким силуетом. Церква була головною спорудою Радного майдану, перед нею відбувались козацькі ради, в ній наставляли на гетьманство 1727 року Данила Апостола і 1750 року Кирила Розумовського. Миколаївська церква є однією з найвидатніших пам'яток стилю козацького відродження, хоча її первісний вигляд дещо змінений перебудовою ХІХ століття. 1991 року храм повернуто релігійній громаді й реставровано.
У XVIII столітті було збудовано також Спасо-Преображенську і Вознесенську церкви, котрі дійшли до нашого часу на відміну від палацу генерал-губернатора П. Румянцева-Задунайського, гетьманських палаців і численних садиб козацької старшини. Вони були дерев'яними і загинули від пожеж і часу.
Головним собором Глухова вважалась дерев'яна Троїцька церква. Поряд із нею 1720 року розпочалось будівництво мурованого храму. Доля цієї споруди була нещасливою. Будівництво тривало понад 80 років. Увесь цей час місто формально не мало головного собору, оскільки старий дерев'яний Троїцький собор згорів у пожежі 1748-го. Наступна пожежа 1784 року пошкодила бані майже завершеного собору. За час будівництва храму змінилось чимало архітекторів, тому не дивно, що в ньому переплелися стильові риси козацького бароко і раннього класицизму. На жаль, ми можемо милуватися цим творінням українського мистецтва лише на старих картинах і фотознімках, бо 1962 року цю неповторну пам'ятку було зруйновано.
Місто також тісно пов'язане з іменами відомих діячів культури українського відродження другої половини ХІХ — початку ХХ століття: Георгія Нарбута, Федора Уманця, Дмитра і Петра Дорошенків, Олександра Довженка, Федора Ернста, родиною українських промисловців і меценатів Терещенків. Коштом останніх, зокрема, наприкінці ХІХ століття на місці колишньої гетьманської резиденції було збудовано Трьоханастасіївську церкву, яка є дещо зменшеною копією відомого київського Володимирського собору. Велична споруда справляла сильне враження на тлі звичайного провінційного міста, яким був Глухів тоді, але викликає захоплення й донині. Іконостас собору виконано з італійського білого мармуру в дусі популярних стилізованих візантійських і давньоруських форм.
Наразі в центральній частині міста створено Державний історико-культурний заповідник, а всі згадані тут пам'ятки стародавнього Глухова увійшли до Державного реєстру національного культурного надбання України.
Можна багато розповідати про це, на перший погляд, звичайне місто. Старовина і сучасність тут живуть поряд. Від цього минуле і теперішнє стають ще цікавішими.

Лариса ТЕРПІЛОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• СТЕПАН ІЗ КОБЕЛЯК

назад »»»