ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ХТО ВИ, ВІЛЬЯМЕ ШЕКСПІР?
390 років тому, на початку 1616-го, розпочалося кількамісячне складання одного з найзагадковіших у світовій історії юридичних документів — заповіту Вільяма Шекспіра (помер 23 квітня 1616 р., у день свого 52-річчя). Шекспіра вважають не тільки найвизначнішим британським письменником усіх часів, а й найбільш глибоким і проникливим — а отже, й найвідомішим у світі поетом і драматургом.

Документ, продиктований нотаріусу (жодним свідченням не підтверджено, що Шекспір був письменним!), у найдрібніших деталях давав приписи щодо хатнього начиння (дружині — «друге за якістю ліжко», доньці — срібна чаша тощо), більш або менш дрібних грошових сум родичам та їхнім іще не народженим дітям на декілька поколінь уперед. Незначні суми були заповідані колегам-акторам. Дослідники зауважують цілковите духовне й інтелектуальне убозтво автора цього тексту. Заповіт Шекспіра порівнюють із заповітами його сучасників, не тільки письменників, а й акторів: у них ідеться про книжки, навіть підручники для онуків... Дослідник антикваріату, що знайшов заповіт Шекспіра більш як через століття після його смерті, писав з цього приводу: «Манера, у якій викладені запові-дальні розпорядження Шекспіра, уявляється мені такою примітивною, настільки позбавленою щонайменшої частки того духу, який осявав нашого великого поета, що довелося б принизити його гідність як письменника, якби припустити, що хоч би одне речення в цьому заповіті належить йому».
Дивно, що в заповіті нічого не сказано ні про коштовні в ті часи книжки Шекспірової бібліотеки (для створення історичних п'єс їх мало бути багато, та ще й різними мовами), ні про рукописи поета, ані навіть про прижиттєві видання його творів. Але ж як рукописів і видань могло не бути в домі автора?! А хіба не дивно, що від Шекспіра взагалі не збереглося ніяких рукописів, листів тощо — на відміну від багатьох інших, значно менш відомих письменників того часу? Залишилося лише кілька зразків підпису Шекспіра під різними юридичними документами (такими, як судові свідчення, акт про купівлю будинку, закладна, заповіт), але ці підписи, за висновками фахівців з каліграфії, зроблені дуже невправно і можуть бути аргументом на користь неписьменності автора.
Так само не залишилося жодного свідчення про стосунки Шекспіра з іншими письменниками та видавцями багатьох його творів — при тому, що загальний стан збереженості документів тих часів у Великій Британії досить добрий. Численні легенди, створювані шанувальниками творчості Шекспіра й тими дослідниками, які віддають перевагу сенсаціям перед фактами, не компенсують браку достовірних свідчень.
Має місце величезна й незбагненна суперечність: з одного боку — небувала популярність мало не всіх творів Шекспіра (що майже не має аналогів у світовій літературі), з іншого — надзвичайно малий обсяг наших відомостей про особу автора (не зважаючи на кількавікові дуже наполегливі пошуки сотень і навіть тисяч дослідників).
Дослідники звертають увагу на загадковий вислів старшого сучасника Шекспіра Роберта Гріна, професійного письменника, котрий помер, коли Шекспіру було 28 років. Грін залишив по собі посмертний памфлет «На гріш розуму, купленого за мільйон каяттів». У цьому тексті, зокрема, згадано «ворону-вискочку, прикрашену нашим оперенням» — актора, який вважає, що «тільки він потрясає сцену в нашій країні». Загальновизнано, що в цьому висловлюванні мається на увазі саме Шекспір — адже в перекладі з англійської «Шекспір» означає «той, хто потрясає списом». Чи не натякають ці слова на якусь містифікацію, на те, що хтось виступає в ролі іншого?
Таємницю особистості Шекспіра цілком слушно порівнюють із таємницею Атлантиди: так само маємо великий комплекс складних багатоаспектних проблем. Як могла людина, чий словниковий запас (за свідченнями приписуваних їй текстів) становив десятки тисяч слів, не залишити по собі жодного рукопису, жодної книжки з власної книгозбірні?
Для порівняння: у словнику мови Вільяма Шекспіра налічується понад 20 тисяч слів, тоді як словникові запаси інших дуже відомих англійських письменників, наприклад Джона Мільтона (автора всесвітньо відомої поеми «Втрачений рай»), Вільяма Теккерея (автора роману «Ярмарок суєти») — не становлять навіть половини від цього числа. Словниковий запас автора багатьох різножанрових творів, видатного французького письменника Віктора Гюго, який жив через два з половиною століття після Шекспіра, налічує тільки дев'ять тисяч слів.
Інше питання: автор шекспірівських п'єс не тільки досконало володів, як видно з самих творів, англійською (що вже саме собою потребувало дуже високого рівня освіти, недоступного простому актору), а й французькою, італійською, латинською та давньогрецькою мовами. Коли й де Вільям Шекспір міг здобути ці знання? До того ж Шекспір у своїх творах увів до англійської мови понад три тисячі нових слів!
Сюжети деяких творів Шекспіра (зокрема «Гамлета», «Отелло», «Венеціанського купця» та ін.) є переробленими, переосмисленими варіантами опублікованих раніше творів французької та італійської літератури, перекладених англійською лише через багато років після смерті Шекспіра. Отже, автор мав змогу читати їх в оригіналі, не тільки досконало володіючи іноземними мовами, а й добре знаючись на літературах інших країн! Автор шекспірівських п'єс був дуже добре обізнаний з творами античної — грецької та римської — літератури, причому не тільки в перекладах, а й в оригіналах.
Тексти Шекспіра свідчать, що їх автор добре орієнтувався в юриспруденції, військовій та морській справах, знався на музиці. Ще цікавіше питання: звідки простий актор дізнався про тонкощі придворного етикету, вживання складної системи дворянських титулів, родоводи англійських монархів та феодалів? Він володів різноманітною інформацією щодо того, як дворяни проводили вільний час, які розваги вони полюбляли. Крім того, перші твори Шекспіра (поеми «Венера і Адоніс» і «Знеславлена Лукреція», кожна з яких була видана окремою книжкою — відповідно в 1593 і 1594 роках) містять великі посвяти другу-вельможі, причому текст посвят свідчить про те, що автор добре ознайомлений зі стилістикою придворних лестощів. Крім того, зрозуміло, що шляхетний англійський феодал (а це був граф Саутгемптон) навряд чи став би підтримувати дружні стосунки з простим актором.
А тим часом історично відомий Шекспір тільки декілька років відвідував початкову школу, але був забраний звідти батьком, аби допомагати по господарству. Напевно відомо, що Шекспір не мав вищої освіти, не відвідував жодного університету — списки студентів збереглися від тих часів. Варто додати, що бібліотек загального користування в ті часи не було, тим паче в провінції.
Отже, з творів, приписуваних Вільяму Шекспіру, перед нами постає всебічно освічена, мало не енциклопедична особистість, рівень різноманітних знань і коло спілкування якої дуже далеке від образу простого актора. А все, що нам відомо про особу Вільяма Шекспіра з інших документів (окрім творів), промовисто свідчить: це була людина з досить обмеженим колом поглядів, яка вела тривалі судові процеси з сусідами за незначні суми грошей. Як це суперечить високим ідеалам Шекспірових творів, зокрема, засудженню ним потягу до грошей, лихварства! Хіба міг такий поет і драматург, чия філософія і мораль сягають космічного масштабу, написати заповіт, текст якого свідчить про автора тільки як про дрібного обивателя з дуже вузьким кругозором?! Відомий дослідник англійської літератури М. Стороженко зауважив з цього приводу: «Історія літератури не знає більшої невідповідності між тим, що нам відомо про автора, і його творами». Багато подібних парадоксів зібрав сучасний російський шекспірознавець І. Гілілов у книжці «Гра про Вільяма Шекспіра, або Таємниця Великого Фенікса».
Дивно, як у неписьменних батьків міг вирости такий високоосвічений син, як Вільям Шекспір, але набагато більш загадковою є відповідь на запитання — як він примудрився залишити неписьменними свою дружину та дітей?! Ще одна загадка: чому на смерть найвидатнішого англійського письменника — Шекспіра не було жодного відгуку, тоді як багато інших, менш визначних поетів і драматургів, були оплакані в багатьох творах сучасників? Нарешті, не збереглося жодного точного портрета Шекспіра — усі ті його зображення, які ми знаємо, є більш або менш умовними, жодне з них не визнане вченими як безсумнівне.
Надмогильний пам'ятник Шеспіру спершу був оформлений так, як і інші пам'ятники звичайним обивателям, і тільки значно пізніше (аж у середині XVIII століття), після перероблення, на ньому з'явилося зображення пера й паперу в руках небіжчика. Але у виданій через кілька десятиліть після смерті Шекспіра книзі, присвяченій пам'яткам тієї місцевості, де Шекспір похований (це його рідне місто Стратфорд-на-Ейвоні), уміщено гравюру з зображенням пам'ятника на його могилі. Там ми не бачимо ні пера, а ні паперу: на їхньому місці зображено мішок — як припускають, із шерстю або грішми.
Давно поставлено «шекспірівське питання»: чи не був автором цих творів хтось інший, високоосвічений аристократ? Чи не є авторство Шекспіра, простого актора, величезною містифікацією або навіть жартом? Як відомо, у ті часи подібні витівки були досить популярними з різних причин: або якийсь вельможа соромився відверто пропонувати сцені свої твори під власним іменем, або декілька аристократів у вільний час вирішили розіграти колег-вельмож і широку публіку, вигадавши, наприклад, мандрівника, що обійшов весь світ із незбагненною швидкістю й яскраво описав свої подорожні враження...
Звісно, було б дивно, якби такий гордіїв вузол загадок не покликав до життя низки можливих розгадок, незвичайних припущень, сміливих гіпотез. Але про них варто поговорити окремо іншим разом, що ми і зробимо.

Юрій МОСЕНКІС, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
також у паперовій версії читайте:

• ПОТЕПЛІННЯ «ВИП'Є» ПРІСНУ ВОДУ
• ТИСЯЧОЛІТНІ ДОВГОЖИТЕЛІ — ВЖЕ СЕРЕД НАС

назад »»»