ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
МОЦАРТ У СПРОЩЕНОМУ ВАРІАНТІ
Незвично відзначили у Національній опері України 250-річчя від дня народження геніального австрійського композитора Вольфганга Амадея Моцарта (1756–1791), який залишив людству величезну творчу спадщину, створивши шедеври в усіх музичних жанрах.

На провідній оперній сцені нашої країни відбулась прем'єра балету «Весілля Фігаро» на музику видатного маестро. Це певною мірою дещо здивувало й заінтригувало шанувальників класичної музики, адже відомо, що В. А. Моцарт написав у розквіті своїх сил однойменну оперу, яку, на жаль, давно не виконували на сцені Національної опери України. Ось чому цілком логічно можна було очікувати, що у цьому театрі такий солідний ювілей неперевершеного композитора буде вшановано саме постановкою однієї з його найкращих опер. Дивно, що єдиний оперний твір Моцарта, який нині є в репертуарі столичної опери — «Дон Жуан», майже не йде впродовж останніх сезонів.
У творчому спадку В. А. Моцарта є лише один балетний твір під назвою «Дрібнички», написаний композитором 1778 року. Цей балет-пантоміму на сцені паризької опери поставив балетмейстер Ж. Ж. Новер. Про згаданий твір поступово забули, хоча він мав свого часу успіх. До речі, В. А. Моцарту приписують також і партитуру балету «Рекрути, або Випробування кохання» (1791), що була знайдена у місті Грац 1928 року і поставлена відомим російським балетмейстером Михайлом Фокіним у театрі «Балле Рюс де Монте-Карло» (1936).
Цікавим є те, що чимало оперних творів цього композитора містять розгорнуті дивертисменти, зокрема, «Асканій в Альбі», «Луцій Сулла», «Ідоменей», проте на них не звертали уваги балетмейстери ХІХ і ХХ століть. Хореографів і дотепер більше приваблюють його симфонічні та інструментальні твори. Найвидатніші балетмейстери минулого сторіччя — М. Фокін, Серж Лифар, Дж. Баланчін та інші створювали нові шедеври, використовуючи саме симфонічну й камерну музику В. А. Моцарта.
Постановники нинішньої вистави-балету «Весілля Фігаро» — диригент Олексій Баклан і хореограф Віктор Яременко вирішили піти іншим шляхом. Власне, від музики до опери «Весілля Фігаро», лишилась лише увертюра, а весь інший музичний матеріал ініціатори взяли із танцювальних творів композитора, які не відзначаються, за оцінкою музикознавців, глибиною змісту. Шкода, що у балеті не знайшлось місця для більш значних творів В. А. Моцарта, приміром, менуетів із його симфоній чи, скажімо, добре відомої «Маленької нічної серенади». Можна було використати, скажімо, оркестрові версії фортепіанних сонат...
Дещо комічно сприймається розміщення у музичній «тканині» балету один із найкращих фрагментів — увертюра до опери «Так чинять усі», яка розпочинається... одразу після увертюри до опери «Весілля Фігаро».
Загалом музика до балету в такому варіанті вийшла одноманітною: вона суто танцювальна і позбавлена ліричних або драматичних інтонацій. У автора музичної редакції балету, диригента-постановника Олексія Баклана була можливість зробити оркестрове перекладення деяких епізодів із опери «Весілля Фігаро», проте, на жаль, він цього не зробив.
Хореографія балету також справляє дещо нецікаве враження: суцільні варіації, па-де-де, що перемежовуються епізодами за участю великої кількості танцюристів кордебалету чи фрагментами з елементами балетної пантоміми, є основою вистави. Тільки завдяки високій професійній майстерності провідних солістів балету Національної опери України — Олени Філіп'євої (Сюзанна), Сергія Сидорського (Фігаро), Ярослава Саленка (Керубіно) вистава сприймалась цілком пристойно.
Що стосується гумору, який є основою однойменної опери і комедії Бомарше, то він, фактично, був зведений до того, що партію Марцеліни виконував танцюрист. На щастя, з цим нелегким завданням добре впорався у прем'єрній виставі Микола Михеєв, котрий танцював на пуантах. Певну частку гумору додавав епізод, що зображав риболовлю, а також фрагмент зі скакалкою й шваброю.
На жаль, автори лібрето Юрій Станішевський та Юрій Яременко надто спростили сюжетну основу і ввели епізоди, яких не було ні в комедії, ні в опері В. А. Моцарта. Навіть загалом вдале оформлення художника-постановника Марії Левитської не було позбавлене одноманітності, хоча справляло приємне враження. Балетна версія вистави сподобалась випадковим глядачам, однак викликала розчарування театралів-гурманів і журналістів, що пишуть про музику.
Назагал доводиться шкодувати, що великі творчі можливості талановитого колективу Національної опери України, які дають змогу робити постановки найскладніших творів світової балетної й оперної спадщини, не були використані повною мірою для відзначення такої солідної дати одного із найвидатніших композиторів світу.

Сергій ПИРОГОВ
також у паперовій версії читайте:

• «ПИШУ ТЕ, ЩО ЛЮБЛЮ»
• РАЙСЬКИЙ САД СВІТЛАНИ ТЕЛЕЦЬ
• ЗАГАДКОВІ ПЕЙЗАЖІ ОЛЕГА СТУКАЛОВА

назад »»»