ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
ПРАЦЮВАТИ, ЩОБ ЖИТИ
Із статистики відомо, що в світі щороку гине два мільйони людей від хвороб і нещасних випадків на виробництві. Це означає, що земляни в день втрачають майже шість тисяч осіб. Більша частина припадає на країни, що розвиваються. Серед втрачених — чимало молодих робітників віком від 15 до 24 років. Я вже не кажу про банальну істину: вмирає людина — вмирає цілий світ.

А от про інше скажу: з огляду на смерть молодих людей, котрі можуть ще багато років як працювати на економіку своїх держав, так і народжувати дітей, дбати про майбутнє націй — це ні з чим незрівнянні втрати суспільства. Ознайомившись з цією всепланетарною статистикою, я запитую: як же в нас, в Україні? Всі ми знаємо про втрати у вугільній промисловості. А як загалом?

За даними Держпромнагляду, за 11 місяців минулого року на виробництві загинуло 956 осіб, зокрема на шахтах і рудниках — 139, у будівництві — 119, в агропромі — 213, на транспорті — 87, у машинобудуванні — 60. Як наслідок, величезні збитки несе економіка України. Їх обчислюють сумою, близькою до 4 млрд грн. Одна травма обходиться державі 2 тис. грн, а травма зі смертельним кінцем — близько 30 тис. грн. Моральні втрати, напевно, важко підрахувати. Цифри про травматизм на виробництві, смертність, профзахворювання свідчать про те, що в нашій державі недостатньо дбають про безпечні умови праці. Десь через брак коштів (з держбюджету 2006 р. вилучено рядок витрат на охорону праці. Більше того, за 13 років чинності закону про охорону праці жодного разу не виділялись кошти на профілактичні заходи, а в бюджеті не було окремого рядка на охорону праці), десь прагнучи їх зекономити, а ще десь — використати на інші цілі, але керівники підприємств мало роблять для створення безпечних умов праці, а злидні примушують робітників миритися з цими правилами гри. Коли ж до цього додати, що основні виробничі фонди у нас зношені на 65–66%, а коштів на їх оновлення немає, стане зрозуміло, що економіка навряд чи може працювати без травматизму.
Не випадково чотири роки тому МОП визнавала травматизм у нашій державі неприпустимим. Тепер, щоправда, вона віднесла Україну до числа задовільних за травматизмом (один смертельний випадок на 11 тисяч працюючих). Та й Держпромнагляд вважає, що торік травматизм дещо зменшився порівняно з 2004 роком. Спеціалісти вважають, що це відбулося через зменшення обсягів виробництва та кількості працюючих. Проте не дуже гріє оте зменшення, яке становить 8,2%. Раз гинуть люди на виробництві, важко назвати таку ситуацію благополучною в будь-якому плані.
Тут мені хотілося б поговорити про фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України. Він — один із найважливіших складових системи соціального страхування. Від нього залежить чимало (до речі, у фонді застраховано понад 14 мільйонів громадян, які працюють на 821 тис. підприємствах. На обліку перебуває 318 тисяч потерпілих. Їм та членам їхніх сімей відшкодовано 3,3 млрд грн). Однак справа не лише в допомозі. Мова про підвищення ефективності управління системою соціального страхування від нещасних випадків як на національному, так і регіональних рівнях, про нарощування потенціалу фонду шляхом навчання і створення ресурсних центрів (нині це робиться у пілотних областях — Донецькій та Хмельницькій), поліпшення поінформованості, аби вдосконалити систему запобігання нещасним випадкам. Це пункти з рекомендацій з проекту TACIS «Підтримка розвитку системи страхування від нещасних випадків в Україні», складеного після звернення нашого уряду до ЄС із проханням допомогти створити систему соціального страхування в Україні за європейськими стандартами.
В Україні зазвичай усе упирається в брак коштів. Тим-то проект пропонує технології, які допоможуть вирішити й проблему з фінансами, зокрема щодо диференційованого підходу до відрахувань, які роблять до фонду підприємства і організації. Пропонується збільшувати розмір відрахувань суб'єктам господарювання, де високий травматизм, і зменшувати тим, де низький. Так само коштів виділяти більше тим, де низький травматизм, і менше — де високий.
Необхідно також створити резерв фонду, аби можна було водночас зробити додаткові виплати у разі виникнення аварій з великою кількістю потерпілих, чого в нас немає.
На думку фахівців, рівень травматизму насамкінець залежить від рівня нашого життя. Програмою розвитку ООН оприлюднено чергову «Доповідь про розвиток людини» за 2005 рік. Особливий інтерес викликає зведений індекс розвитку людського потенціалу (він обчислюється на підставі чотирьох показників: середня тривалість життя, рівень грамотності дорослого населення, кількість тих, хто навчається в середніх і вищих навчальних закладах, паритет купівельної спроможності, що є своєрідним душовим доходом — ВВП, поділений на кількість населення). За розвитком людського потенціалу в 1990 р. Україна посідала 45 місце (індекс — 0,844), у 1995 р. — 102.
Щоправда, в 2004 році вона піднялася на 70-е місце з індексом 0,777. Але вже 2005 року знову спад — 78-е місце та індекс 0,766 (для порівняння: Білорусь посідає 67 місце, Російська Федерація — 62).
Як мовиться, мораль цієї байки така: щоб коли вже не позбутися травматизму зовсім (це в наших умовах поки нереально), а принаймні його різко зменшити, ми маємо підвищити розвиток людини, індекс людського потенціалу. Інакше кажучи, підняти рівень нашого життя, подолати бідність. Наша держава йде до цього. Та поки надто повільно. Сподіватимемось, що Україна не спиниться на досягнутому. Тоді й житимемо краще, й не втрачатимемо під час нещасних випадків на виробництві рідних, близьких, знайомих. Вони працюватимуть на економіку України, народжуватимуть дітей. Одне слово, житимуть щасливо, як і належить всім людям на землі.
також у паперовій версії читайте:

• ПОКАРАННЯ ІНШИХ ЗА... ВЛАСНИЙ ПОПУЛІЗМ
• ВИПЛАТИ — ДІТЯМ

назад »»»