ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СВІТ ТВАРИН
1 КВІТНЯ - МІЖНАРОДИЙ ДЕНЬ ПТАХІВ «ГРУДОЧКУ ПІСНІ У НЕБО ЗАКИНУВ ГОСПОДЬ...»
Запізніла весна вже почала подавати нам ледь-ледь помітні знаки. Почався сокорух у беріз — цього не видно зовні, проте коли підійти до самого дерева й притулитись до стовбура, вухо вловить дзвінкий гул, що лунає десь аж із глибини надр, звершуючи щось звичне й потаємно-незвичайне водночас. Он верби біля річки настовбурчили своє пруття. Мов мітли, устромлені в землю сторчма, вони ніби вимітають хмарки з небес, аби сонячним променям вільніше було робити свою добру справу — розтоплювати біло-бурі снігові замети.

З-під льодової кірки пробиваються оксамитові стебельця озимих — зелененька їхня щетинка на перший погляд така беззахисна, ніжна, тремтлива, а насправді варта щирого захоплення за мужність, відвагу й сміливість.
Але чи не найурочистішими у цьому осяйному весняному світотворенні є бездонно-блакитні, сяйливі небеса, у яких зависла чорненька цяточка. Від неї довкіл розсипаються-лунають напрочуд мелодійні звуки — то весело й дзвінко від світанку до смерканку співає польовий жайвір. Так він у польоті вітає весну.
Першу свою пісню — «тжірпп-чіррюп, тжірпп-чірр-рюп» — він виводить у березні (на початку чи в середині місяця — залежно від погоди). Здається, що він у небесах десь дуже високо, а насправді не вище 50–100 метрів. Кожна пісня лунає до 20 хвилин. Жайвір зависає, потім, мов планер, поволі робить коло й опускається, припинивши співати десь метрів за 20 до приземлення.
Важко повірити, що це манюнє горлечко може виводити такі голосні й складні трелі, які з піднебесного купола чути в радіусі метрів п'ятисот. Цей співочий птах насправді трохи більший за горобця. Довжина тіла дорослого птаха — 18 сантиметрів, вага — 35–45 грамів. До речі, співає (токує) тільки самець. Самка в цей час сидить на землі й слухає. А наслухавшись, вона шукає здобич чи будує гніздо (самець «домашнім господарством» не займається — йому, видатному співакові, не пристала така буденщина).
Оселя в жайворонків не вельми міцна й комфортна: це розміщена у виїмці на землі під кущиком трави чашоподібна «споруда» з корінчиків, гілочок, шерсті, пуху, сухих стебел та кінського волосу.
Від початку квітня до липня триває період збільшення сімейства. Самочка відкладає 3–5 білих яєчок з сіро-буруватими цятками й насиджує їх зо два тижні. Самець починає виконувати родинні обов'язки, коли вилупиться малеча: обоє батьків неустанно шукають здобич, щоб вигодувати потомство. Не всі пташенята виживають, бо на них, крім голоду, чигає багато інших загроз, адже гніздо лежить на землі практично нічим не захищене, тому є ризик потрапити не тільки на язик лисиці чи ласки, а й великих птахів. Уцілілі пташенята за два тижні виростають і переходять в розряд самостійних. Ще тиждень, поки молодь учиться літати, батьки добросовісно підгодовують потомство, але щойно жайвори стають на крило, вони про все мусять дбати самі. Паруються вони і кладуть своє перше гніздо у віці одного року.
Упізнати жайворонка можна не тільки по піснях, а й по коротенькому чубчику на голівці, який часто піднімається. Жайвора можна побачити не тільки в польоті — вони досить прудко й метушливо бігають по землі, шукаючи здобич. Крила в нього довгі, широкі, на кінці загострені. Оперення зверху сірувато-буре з чорними цятками, низ тулуба біло-рудуватий з темними смужками на грудях. Жовтий дзьобик, довкола очей — смужки, ніби чорненькі дужки окулярів.
Жайворонки поширені майже в усій Європі, а також в Азії та Північно-Західній Африці, Північній Америці, Австралії і Новій Зеландії. У Європі вони належать до осілих, на інших континентах — перелітні.
Живе ця пташка в полях і лугах, на вигонах, цілинах, трясовинах, альпійських луках, в Африці — в дюнах. В альпійських луках може підніматися до 3000 метрів над рівнем моря.
Жайворонків (жайворів) у народі дуже люблять за чудову пісню і за те, що не втомлюються прокидатися вдосвіта, супроводжуючи сільських жителів на працю в поля, на ферми. Психологи й біологи навіть назвали групу людей, яким притаманно прокидатися вранці, саме «жайворонками» (протилежна група — «сови»). Образ жайворонка опоетизований творчістю. Ось строфа з вірша «Жайвір» сучасного поета Геннадія Мороза:
«Світанок ворота дзвінкі відчиняє: «Заходь».
Світає майдан, що нехитрим туманом прикрився...
А грудочку пісні у небо закинув Господь,
Наперсточок крові, де захист — не криця, а крильця...»
Тривалість життя польового жайворонка — 12 років. Живиться цей птах комахами, хробачками, молюсками, насінням бур'янів. Вважається дуже корисним, бо знищує їх силу-силенну. Узимку йому дуже сутужно. Тож пісня, яку він так задьористо виспівує навесні, може вважатися справжнім гімном перемоги Життя і Тепла.

Лариса ПОЛІЩУК
також у паперовій версії читайте:

• ХВОСТАТІ, ВУСАТІ, КРИЛАТІ АНІМАЛІКАРІ
• ПЕРЕПЕЛИНА МІНІ-ФЕРМА

назад »»»