ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
РИСУНКИ АЛЬБРЕХТА ДЮРЕРА НАЛЕЖАТЬ УКРАЇНІ
ЇХ ВИКРАДЕНО ЗІ ЛЬВОВА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
У роки Другої світової війни українська культура зазнала катастрофічної руйнації. Тисячі музейних експонатів, архівних і бібліотечних фондів вивезено окупаційними військами до Німеччини, Румунії, Угорщини. Чимало тих раритетів так і не повернуто до України. Вони розійшлися по світах, і доля їхня не відома. А якщо й вдається дізнатися про місцезнаходження цінностей, то повернути їх законному власникові — величезна проблема.

Одним з найяскравіших прикладів того є доля рисунків Альбрехта Дюрера. Під час Другої світової нацисти викрали їх з Львівської філії бібліотеки Академії наук УРСР, а згодом — пустили з молотка десь на Заході.
Відомо, що 1580-го, через п'ятдесят років по смерті художника, реліквії придбав король Рудольф ІІ і вони впродовж двох століть належали німецькій династії Габсбургів. А потім — перейшли до польського князя Генріха Любомирського, підданого Австро-Угорської імперії.
1817 року граф Максиміліан Оссолінський створив Науковий заклад імені Оссолінських. У своєму заповіті він, зокрема, зазначив: «Усі мої друковані книжки, рукописи, збірки гравюр, карт, медалей, картин, скульптур, словом, усе, що стосується науки й мистецтв і після моєї смерті перебуватиме в моїй власності, заповідаю й призначаю на заснування публічної бібліотеки в столичному місті Галичини — Львові».
Та оскільки засновник так званого Оссолінеуму не мав прямих нащадків, шість років потому він у Відні підписав відповідну угоду з Генріхом Любомирським. Згідно з тим документом після смерті Максиміліана Оссолінського кураторами бібліотеки стали Любомирські. Обов'язковою умовою було приєднання до колекції заповідача художнього надбання Музею імені Любомирських. Отже, серед інших реліквій, роботи Дюрера у 1869 році передали з Пшеворська до Львова, де їх вписали до музейної облікової книги під інвентарними номерами з 8296-го до 8322-го.
У 1927-му році, після того, як місто Лева відвідав англійський письменник Рейтлінгер, про Альбрехта Дюрера з львівської колекції заговорив увесь світ. Захоплений унікальними творами, літератор опублікував свою статтю про них у лондонському «Бурлінгтонському журналі».
1939 року у Львів увійшли радянські війська. Музей закрили, а половину його експозиції передали Інституту Оссолінеуму в Польщі.
Постановою Ради народних комісарів Української Радянської Соціалістичної Республіки від 1940 року створено львівську філію бібліотеки Академії наук УРСР, куди й увійшли фонди знаменитого Оссолінеуму, а також чисельні фонди бібліотек Баворовського, Наукового товариства імені Тараса Шевченка, Народного дому, Ставропігії тощо.
У червні 1941-го німецько-фашистські війська захопили Львів. «Спеціальний уповноважений для захисту творів мистецтва на окупованих територіях» Карл Мюльман особисто відвіз роботи Дюрера до Берліна, залишивши в музеї розписку, датовану другим липня 1941 року. Цей факт він засвідчив на Нюрнберзькому процесі. Протягом Другої світової війни колекція зберігалася в рейхканцелярії Адольфа Гітлера.
Фюрер мріяв передати їх музеєві міста Лінца. Незадовго до капітуляції Німеччини рисунки в спеціальному сейфі були переправлені до Зальцбурга.
«Викрадачі або особи, які пізніше придбали крадені предмети мистецтва, мають повернути їх після закінчення війни потерпілій стороні», — зазначено в одному з пунктів спільної декларації, підписаної п'ятого січня 1943 року Великою Британією, СРСР та Сполученими Штатами Америки. Але...
Чи не вперше на сполох з приводу вивезених до Німеччини творів Альбрехта Дюрера вдарила газета «Вільна Україна». Про це свідчить публікація в номері за 24 серпня 1944 року.
У 1948-му ці рисунки були знайдені... в соляній шахті біля австрійського міста Зальцбурга. Спершу планувалося повернути знахідку до Львова. Проте сталося інакше. Спецслужби США передали їх нащадкові Любомирських — Георгу, на той час громадянину Швейцарії, який пообіцяв передати твори Національній галереї у Вашингтоні. Та підприємливому аристократові в той час були дуже потрібні гроші — він мав намір оселитися на Рив'єрі. Тож замість того, щоб робити такий щедрий подарунок, князь вирішив шістнадцять робіт продати дилерові лондонської антикварної фірми «Colneghi», а решту — нью-йоркській галереї Поля Дрея, що й зробив згодом, порушивши, таким чином, волю предків. (Ще живі свідки цього факту. Це — американські офіцери, колишні працівники німецьких збірних пунктів, так званих Collektion Points).
Кілька років тому встановлено авторство однієї з робіт, проданих тоді Георгом Любомирським. Ескіз вітражу «Викрадення Європи», виконаний вугіллям, у 1954 році потрапив до Едмунда Шилінга, а після його смерті — до Рози Шилінг. Досі раритет приписували Дюрерові. Та компетентні експерти довели, що насправді його створив Ханс Балдунг. Монограма Альбрехта Дюрера виявилася фальшивою. Справжнє ж «Викрадення Європи» роботи Альбрехта Дюрера (рисунок пером) зберігається в Британському музеї (Лондон).
1986 року у Львівській бібліотеці імені Василя Стефаника Національної Академії наук України відбулася виставка репродукцій сумнозвісних (щодо долі) дюрерівських творів під назвою «Залишилися тільки на фотографіях», підготовлена науковцем Степаном Костюком. І лише майже десять років по тому потроху заворушилася світова громадськість. 1995-го в лондонській «Мистецькій газеті» вийшли друком журналістські розслідування, що висвітлюють деякі подробиці повоєнної історії львівської колекції. У виданні зазначено, де саме знаходяться двадцять три з двадцяти чотирьох рисунків Дюрера. Нині вже з'ясовано й місцезнаходження останнього.
Отже, твори, що належать Україні, зберігаються в приватних колекціях у Вілдширі, Лондоні, Монреалі, Нью-Йорку та Нюрнбернзі, а також у публічних зібраннях — бібліотеках, галереях, інститутах, музеях Великої Британії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Сполучених Штатів Америки.
Чи є надія на відновлення справедливості, тобто на повернення українській державі її власності? Прокоментувати цю ситуацію я попросила академіка Академії образотворчого мистецтва України, мистецтвознавця Олександра Федорука:
«На початку 1990-х посольство Радянського Союзу у Великій Британії звернулося до директора Британського музею доктора Роберта Андерсона з вимогою повернути одну роботу Альбрехта Дюрера справжнім власникам. Другим рисунком нині володіє Барберівський інститут у Бірмінгемі. Питання про це було офіційно порушене мною на засіданні міжурядового комітету ЮНЕСКО в Парижі. Дуже багато уваги цій темі приділяє лондонська преса. В одному з інтерв'ю британський міністр культури наголосив на тому, що в разі виявлення в музеях Великої Британії придбаних у крадіїв речей їх належить повернути законним власникам. Проте керівництву музеїв поки що важко стати на таку гуманну, цивілізовану, як на мене, позицію.
У листопаді 1998 року заявлено Нідерландському посольству, що в Роттердамі також незаконно перебувають два твори Дюрера. Під час українсько-американських переговорів у Вашингтоні й Києві обговорено питання збереження культурної спадщини. Американській стороні повідомлено, що в бібліотеці Пірпонта Моргана, Чиказькому художньому інституті, музеях Бостона, Канзас-Сіті, Клівленда, Нью-Йорка та в кількох приватних збірках в США зберігається значна частина викрадених нацистами, а згодом проданих творів видатного майстра, які необхідно повернути в Україну, відповідно до чинних норм міжнародного права, зокрема гаазьких конвенцій.
Була розіслана повна інформація щодо цього до всіх українських посольств у країнах, де є роботи Альбрехта Дюрера, які належать нашій країні. На жаль, ніхто не хоче добровільно розлучатися із заповітними реліквіями, хоча закон вимагає саме цього. Тож єдиним виходом, на мою думку, є негайне подання позовів до міжнародного суду. Щоправда, державі доведеться наймати дорогих компетентних адвокатів, бажано іноземних. Чи буде виділено на це бюджетні кошти? А може, знайдуться меценати, які зголосяться взяти витрати на себе? Покаже час.
З іншого боку, на роботи Дюрера можуть претендувати й інші країни, бо Львівщина протягом тривалого часу перебувала під окупацією й Австро-Угорщини, і Польщі. Але претензії ці не вмотивовані. Адже, згідно із заповітом князя Генріха Любомирського, зібрання все ж таки має належати саме Львову. До того ж, слід пригадати, на які кошти придбано безцінну колекцію. Звичайно, за рахунок визискування українських селян, які жили й працювали на територіях маєтностей Східної Галичини.
Але суть — не тільки в цьому. Зібрання вже має історію життя у львівському культурному просторі, тобто є часткою культури України, є в нашій свідомості. Ми не сліпо дивимося на цю проблему, а ставимо її широко — колекцією зможуть користуватися й закордонні колеги: робити наукові розвідки, створювати фільми. Незважаючи ні на що, вона є елементом спільної культурної спадщини. І доступ до неї має бути вільний — ніяких секретних спецфондів».
Нині Національна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України та Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника роблять усе для того, щоб повернути колекцію рисунків Альбрехта Дюрера на їхнє законне місце.

Юлія ОМЕЛЬЧУК.
Київ — Львів — Київ
також у паперовій версії читайте:

• ХАРКІВСЬКИЙ ПОБРАТИМ АДАМА МІЦКЕВИЧА
• ГРАНІ КРИСТАЛА, ЩО РОЗБИВСЯ
• ЗОЛОТІ СЛОВА

назад »»»