ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДУХОВНІСТЬ
ЗАПОВІТ СРІБНОЇ ЗЕМЛІ
Днями з ініціативи національно-демократичних сил Прикарпаття на Яблуницькому перевалі, що на кордоні Івано-Франківської й Закарпатської областей, відбулася акція-реквієм «Пам'ять об'єднує. Сепаратизм не пройде!», приурочена пам'яті воїнів Карпатської Січі, які полягли, захищаючи проголошену навесні 1939 року державу — Карпатську Україну (Срібну Землю).
Участь в акції взяли представники національно-патріотичних сил двох областей. З кожного району вони прибули з освяченими скибочками хліба і грудками солі, щоб таким чином ушанувати пам'ять загиблих і висловити свою позицію, що Україна має бути єдиною.

Напередодні події в Рогатині на вшанування пам'яті воїнів Карпатської Січі, котрі захищали створену в березні 1939 року Карпатську Україну, відбулися панахида в церкві Різдва Пресвятої Богородиці та віче-реквієм на площі Роксолани.
Аби зрозуміти й осягнути велич і драматизм подій 1939 року, послуговуючись науковими вислідами Олександра Кучерука, директора бібліотеки ім. Ольжича при Інституті української археографії та джерелознавства НАН України, зробимо невеликий екскурс у історію.
Унаслідок Сен-Жерменського мирного договору 1919 р. українське Закарпаття увійшло до складу Чехословацької Республіки під назвою Підкарпатська Русь як автономний край з власним парламентом (Сойм), до компетенції якого входили питання освіти, мови, релігії, місцеве самоуправління. Та влада все ж належала губернаторові, якого призначала Прага. Проте чехи не поспішали виконувати взяті на себе зобов'язання стосовно автономії Закарпаття.
Ситуація докорінно змінилась на початку 30-х років. Поступово під впливом процесу українізації в УРСР та активності Організації Українських Націоналістів закарпатське громадське політичне життя активізувалось. Там діяли дві головні сили — так звані русофіли, які ще з XІX ст. орієнтувалися на Росію, та національний український табір.
Відтак український напрям став брати гору. Поширення освітньої мережі, активізація просвітницьких товариств, поступовий перехід до загальноукраїнського правопису, збільшення преси — все це спонукало до вироблення політичного підґрунтя для подальшого посилення національно-патріотичних і державницьких сил.
Криза у ЧСР, територіальні претензії з боку сусідніх держав призвели до того, що українське питання було піднесено до міжнародного рівня, стосовно якого мали своє бачення Франція, Велика Британія та сусідні країни — Польща, Угорщина, Німеччина. Передчуваючи час змін, ворогуючі табори Закарпаття, русофіли і український табір підписали спільну декларацію у справі української автономії, яку було вручено чеському уряду. Тоді ж було досягнуто домовленості про склад майбутнього автономного уряду і створено Національну раду Підкарпатської Русі, до якої увійшли практично всі основні політичні сили краю. Проти автономії виступила лише комуністична партія.
5 жовтня 1939 року подає у відставку президент ЧСР Е. Бенеш. Цим скористалися словацькі та українські автономісти. Уряд Словаччини проголосив свою автономію 7 жовтня, а Підкарпатська Русь — 11 жовтня. Тоді ж було утворено перший український автономний уряд у складі шести міністрів. На чолі уряду став лідер русофілів Андрій Бродій, котрий отримав також портфелі міністра шкільництва і міністра федерального уряду у справах Підкарпатської Русі. Міністром внутрішніх справ призначено Е. Бачинського, міністром комунікацій — Ю. Ревая, а С. Фенцика — міністром без портфеля. Державними секретарями стали І. П'єщак і лідер українського табору А. Волошин. Уряд Бродія встиг провести лише три засідання, на яких розглянуто питання формування урядових структур, засновано газету «Урядовий вісник», розглянуто питання кордонів, проблеми цілісності території автономії тощо.
Криза в уряді, що була пов'язана з таємними зв'язками Бродія і Фенцика з Угорщиною та Польщею, призвела до їхньої відставки, і 26 жовтня новим прем'єр-міністром призначено Августина Волошина, чітка українська спрямованість якого знайшла підтримку не лише на Закарпатті, а й в Галичині.
Однак не встиг новий уряд розпочати свою діяльність, як прийшла несподівана звістка — рішенням Віденського арбітражу до Угорщини мали перейти південні райони Словаччини і Карпатської України з містами Ужгород, Мукачеве та Берегове. Терміново урядові установи було перенесено до Хуста, який став столицею Карпатської України, завершено реформування уряду. Складався він із чотирьох міністерств: внутрішніх справ, шкільництва і народної освіти, юстиції і комунікацій. Важливу роль у діяльності уряду відігравали державні секретарі — члени ОУН С. Росоха та І. Рогач. Тоді ж створено службу безпеки, управління поліції, відділ преси і пропаганди. Засновано нову урядову щоденну газету «Нова свобода». 30 грудня 1938 р. уряд А. Волошина затвердив нову назву автономії — Карпатська Україна.
Уряд одразу взявся за вирішення нагальних питань краю, серед яких були земельна реформа, розвиток хліборобства і виноградарства. Одними з найголовніших статей наповнення бюджету залишалися лісорозробки та видобуток солі. Особливу увагу приділяли питанню електрифікації, розвитку шляхів сполучень, зв'язку.
В усіх школах запроваджувалося обов'язкове викладання української мови, за короткий час було відкрито низку українських гімназій, шкіл, розроблявся проект перенесення Українського вільного університету з Праги до Хуста. Значну увагу уряд приділяв питанням культури і мистецтва. Навіть було розпочато роботи зі створення власної кіностудії.
Важливе місце відводилося створенню війська, що почалося з формування добровільної організації «Карпатська Січ». Проводилася культурно-освітня діяльність через пересувний культурно-агітаційний відділ (так звану «летючу естраду»), видавався друкований орган — тижневик «Наступ».
Тим часом наближалися вибори до крайового парламенту — Сойму. Нестабільність у федерації й наростання політичної актив-
ності у краї вимагали від уряду проведення заходів зі стабілізації, тому 20 січня 1939 року було розпущено усі політичні партії, що преса і більшість населення сприйняли позитивно.
Натомість 18 січня 1939-го з ініціативи ОУН за участю більшості існуючих на той час українських політичних партій, крім лівих, утворено Українське Національне Об'єднання (УНО), яке очолив Ф. Ревай. Головна мета УНО — участь у перших виборах до крайового Сойму. УНО сформувало виборчий список кандидатів до Сойму, до якого внесено чільних представників закарпатського політикуму. У виборах до крайового Сойму 12 лютого 1939 року перемогу здобув виборчий блок УНО.
15 березня 1939-го розпочалося перше засідання Сойму Карпатської України, на якому через розпад Чехословаччини відбулося проголошення державної самостійності Закарпаття та прийнято Конституцію, що визначила республіканський устрій Карпатської України з президентською формою правління.
Державною мовою визнано українську. Затверджено державний герб, державний синьо-жовтий прапор, гімн — «Ще не вмерла Україна» на музику Михайла Вербицького та слова Павла Чубинського. Таємним голосуванням Сойм Карпатської України обрав першим президентом держави Августина Волошина, а прем'єр-міністром — Юлія Ревая. Таким чином, процес державного усамостійнення Срібної землі завершився.
Того ж дня Угорщина напала на Карпатську Україну. На боротьбу з ворогом стала «Карпатська Січ», а також загони самооборони. Проте сили були нерівними. На Красному Полі відбулася героїчна битва січовиків із регулярними угорськими військами, деякі підрозділи продовжували боротьбу ще два тижні. Президент А. Волошин і уряд змушені були полишити рідну землю. Отож Карпатська Україна як держава проіснувала лише півроку, але заявила світові про волелюбність українського народу, залишила свій слід в українській історії, підтвердила, що Закарпаття є українською землею, а українці цього краю є невід'ємною частиною великої української нації.
Після відновлення незалежності України у 1991 році держава гідно пошановує провідників і героїв Карпатської України. В Ужгороді встановлено пам'ятник президентові А. Волошину (він удостоєний посмертно звання Героя України), пам'ятний знак на Красному Полі, іменами творців Карпатської України названо вулиці й площі, школи та інститути.
...67 років тому на Яблуницькому перевалі, а також на полі поблизу Хуста полягли в кривому бою з угорськими загарбниками оборонці Карпатської України. У лавах Карпатської Січі були переважно юнаки-гімназисти, тож Красне Поле вважають закарпатськими Крутами. Біля меморіального комплексу на Красному Полі також днями відбувся мітинг-реквієм, а в Хусті, тодішній столиці Карпатської України, відбулися збори, присвячені тим жахливим подіям.
Чого навчила нас історія? Мабуть, того, що пам'ять має всіх нас об'єднати.

Іван ДМИТРІВ
також у паперовій версії читайте:

• ЛЮДИ З ПЛАНЕТИ ТРАЛЬФАМАДОР

назад »»»