ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
ВАЖКО СПОКУТУВАТИ ЧУЖИЙ ГРІХ...
0 грудня 2005 року Апеляційний суд Полтавської області виніс обвинувальний вирок братам Худолієвим — Руслану і Олександру. Як довело в суді слідство, брати — уродженці Карлівського району, що на Полтавщині, винні у вбивстві понад тридцяти осіб. Найбільше жертв на совісті старшого — Руслана. Міра покарання — довічне ув'язнення.

Криваві злодіяння нелюдів поламали долі десятків людей. Приміром, від рук злочинців загинула ціла родина — п'ятеро осіб — дрібного сільського підприємця Чинахова. Кілька років міліція збивалась з ніг, але вийти на слід убивць не могла. Карлівський район, де було скоєно найбільше кривавих злочинів, жив у страху: невідомі убивці забивали там людей і вдень, і вночі. Тепер, після того як закінчено слідство й суд поставив останню крапку в справі серійних убивць, картина того, що сталось в Карлівському районі, ніби прояснилась. Та відгомін злодіянь братів усе ще «гуляє» Карлівським районом. Зокрема, селом Попівка, звідки під час масових рейдів міліціонерів, котрі шукали «серійників», забрали двох чоловіків за підозрою у скоєнні вбивства літньої пенсіонерки й колишнього працівника міліції. Один із них повернувся додому місяць тому після шести років ув'язнення. Другий й досі перебуває за ґратами, де провів майже п'ять років. Як тепер з'ясувалось, чоловіки не скоювали злочинів, за які їх приговорили до тривалих років ув'язнення.

* * *
Олександрові Степанову 28 років. Він — бранець третього загону Полтавської виправної колонії № 64, де відбувають покарання за особливо важкі злочини. Як він сам каже, «на спині в нього — одинадцять років». Саме на стільки його було засуджено 4 жовтня 2001 року Карлівським районним судом. Звинувачували його у вбивстві сусідки — 80-річної Н. Замкової, чия хата навпроти через вулицю від помешкання Олександра. На суді він свою провину визнав і покірно прийняв вирок. Щоправда, з колонії молодий чоловік звертався до Генпрокуратури та Верховного Суду зі скаргами, стверджуючи, що сусідку не убивав. Відповідь була лаконічною: засуджений правильно. Так і далі б сьорбав собі тюремну баланду, коли б на початку 2006 року не дізнався, що таки не винний у вбивстві. Новину, яка могла дати зекові волю, він прочитав у одній з полтавських газет, де писали про винесення вироку братам Худолієвим. Кореспонденти повідомляли, що старший брат зізнався у вбивстві двох людей, за які кілька років відбувають покарання Олександр Степанов і його односелець Анатолій Івашин. У Апеляційному суді це було доведено й зафіксовано у вироку.
Перед бранцем третього загону «засвітила» перспектива вийти з колонії й повернутися до нормального життя. Недавно він довідався, що Івашина на початку січня 2006 року звільнили як такого, що не скоював злочину. Односельця О. Степанова засадили за ґрати трохи раніше, ніж його самого. Звинуватили у вбивстві колишнього працівника міліції Сергія Корнієнка, приговорили до тривалого строку ув'язнення, із якого він «відсидів» шість років. Однак справедливість таки перемогла, і чоловік повернувся додому. Степанов усе ще за ґратами...
— Я чекав, що звільнять й мене, але пройшло майже три місяці відтоді, коли Апеляційний суд покарав одного із Худолієвих за вбивство, за яке я відбуваю покарання — майже п'ять років із одинадцяти, визначених судом,— розповідав мені Олександр у колонії, де ми зустрілися. — Але все лишається як було: за вбивство пенсіонерки «сиджу» я, і той, хто її насправді вбив, як довели в суді. Я звернувся до Генпрокуратури, Верховного Суду, але відповіді не отримав. Напевно, там не розуміють того, якою ціною дається мені кожен день перебування за ґратами. Мене вкрай швидко позбавили волі, але повернути її чомусь не поспішають...
До керівництва колонії Олександр претензій не має. Він розуміє, що охоронці виконують свою справу і не можуть випустити його на волю без наказу.
— Так, ми знаємо історію Степанова, але без відповідного рішення суду про його звільнення відпустити на волю не можемо,— пояснює заступник начальника колонії із соціально-виховної роботи капітан внутрішньої служби Віктор Пивоваренко. — Іншого засудженого, А. Івашина, звільнили одразу, як тільки до нас надійшли відповідні документи. Чому не звільняють Степанова, нам не відомо...

* * *
Доля зробила крутий поворот у житті Олександра у другій половині 2001 року. Одного фатального ранку, коли він, лише встигнувши поголитися, ще не виходив на двір, до хати увійшов дільничний інспектор міліції. Приходу міліціонера хазяїн хати не дуже здивувався, бо перебував у видноколі правоохоронців: за крадіжку двох металевих карнизів Степанова незадовго перед тим засудили до півтора року ув'язнення з відстрочкою вироку. Від дільничного Олександр дізнався, що у хаті навпроти його будинку знайшли мертвою сусідку — бабу Ніну. Її вбили, а хату спробували підпалити. Міліціонер наказав нікуди не виходити з двору й пішов собі. Незабаром біля хати спинилися кілька легковиків. Оперативники Карлівського райвідділу міліції наказали хазяїнові оселі сісти в одну з машин і їхати з ними.
— У райвідділі мене тримали кілька годин у черговій частині, не пояснюючи причини затримання,— пригадує події п'ятирічної давнини Олександр, нахиливши стрижену голову. — Потім почали бити. Я благав міліціонерів сказати, за що мене гамселять, але ніхто не відповідав, мовчки били. У міліції знали, що в мене вроджений порок серця, тож, напевно, вирішили цим скористатися: мені натягли на голову протигаз і почали пускати в шланг сигаретний дим... Мені стало погано, я задихався, але тортури продовжували. Нарешті мені наказали підписати свідчення в тому, що саме я вбив сусідку,— веде далі Олександр. — Я спробував відмовитись, бо розумів, що підпишу собі вирок, але мене знову почали катувати...
Коли він, знесилений побоями й знущаннями, погодився дати свідчення, потрібні міліціонерам, його повезли на місце пригоди. То було не відтворення обставин злочину, каже Олександр, а екскурсія туди, де скоєно вбивство, бо він не бачив мертвої сусідки і не знав про деталі злочину. Експерт, який там був присутній, побачивши підозрюваного, котрий непевно тупцював на місці, щось зауважив міліціонерам. Ті наказали йому мовчати. Невдовзі Степанова повезли до райсуду. Перед засіданням один із оперативників, як стверджує Олександр, попередив його, щоб він не відмовлявся від свідчень. Інакше живим із райвідділу не вийде...
— Адвоката в мене не було, адже вдома нема зайвої копійки,— згадує судове засідання бранець колонії. — Суд тривав хвилин десять: суддя запитав, чи визнаю я себе винним. Я ствердно кивнув. Вирішив зізнатись у злочині, якого не скоював, бо інакше в міліції забили б до смерті. А з колонії був шанс вийти живим. Прокурор просив для мене 15 років, дали одинадцять. Щоправда, коли після суду мене відвезли до Полтави в СІЗО, я хотів оскаржити рішення суду, але термін подавання скарги минув. У колонії я таки подав скаргу до Генпрокуратури і Верховного Суду. Відповіли, що засуджений правильно...

* * *
Коли правоохоронці вийшли на слід убивць Худолієвих і затримали бандитів, у полтавській пресі з'явилися публікації щодо методів вибивання зізнань про злочини у десятків людей, котрих хапали по домівках і відвозили до райвідділів міліції. Найперше тих, хто колись відбував покарання за різні злочини. Справа про серію нерозкритих убивств у Карлівському районі перебувала на контролі у Президента, тож міліція хапалась за будь-яку зачіпку, аби доповісти, що вбивства розкривають. Тим часом брати Худолієви лишались на волі й криваві злочини на Полтавщині фіксували мало не щотижня. Згодом, коли убивць затримали й почалося слідство, новий начальник УМВС України в Полтавській області генерал-майор Богдан Керницький на одній зі своїх перших прес-конференцій вибачиться за дії своїх підлеглих, котрі «перегинали палицю». Перекручення міліціянтів коштували волі й двом мешканцям с. Попівки, про яких йдеться у цьому матеріалі.
Шанс вийти на волю, каже Олександр, у нього з'явився ще 2004 року, коли в колонію до нього приїздив обласний прокурор і розпитував про тих, хто катував його у райвідділі міліції. Потім приїхав слідчий прокуратури, який офіційно допитав зека Степанова. Невдовзі на очну ставку з ним до колонії привезли одного з міліціонерів Карлівського райвідділу міліції, котрий, як стверджував Олександр, катував його. Керівництво Карлівського райвідділу міліції поміняли, й справа затихла. О. Степанов лишився за ґратами...
У прокуратурі Полтавської області мені підтвердили: суд визнав винним у вбивстві пенсіонерки та колишнього працівника міліції із с. Попівки старшого з братів Худолієвих. Та він подав касаційну скаргу до Верховного Суду, тож, очевидно, до її розгляду Степанова не звільнять. Лише після того, якщо Верховний Суд підтвердить рішення Апеляційного суду, буде звернення до райсуду, який має визнати невинним Олександра. Щодо фальсифікації його справи, то слідство триває: прокуратура встановлює коло осіб, причетних до цього.
— Якщо це так, то чому звільнили А. Івашина, а мене все ще тримають? — запитує О. Степанов.— Виходить, що за один злочин відбувають покарання різні люди. За ці п'ять років, які я провів у в'язниці, в мене розпалась сім'я, сина віддали до інтернату, безробітна матір із бабусею ледь животіють від безгрошів'я, бо жили на мою зарплату... Хто відповість за це?
Олександр не виключає, що звертатиметься до Європейського суду з прав людини, щоб поновити справедливість. У будь-якому разі він вимагатиме компенсації за незаконне ув'язнення й домагатиметься покарання тих, хто піддавав його тортурам і сфабрикував справу.
Перед виходом із колонії мені запропонували оглянути церкву, яку споруджують на її території засуджені. Усередині храму, який планують цього року відкрити, кілька чоловіків у в'язничних робах розмальовували іконостас, штукатурили стіни тощо. Тут спокутуватимуть свої важкі гріхи бранці виправної установи. Де ж сповідатимуться ті, хто одним розчерком пера нівечив людські долі, турбуючись про власний добробут і позитивну статистику?

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ,
м. Полтава

Автор висловлює вдячність за допомогу у підготовці матеріалу керівництву управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань у Полтавській області та адміністрації Полтавської виправної колонії № 64.
також у паперовій версії читайте:

• ЗОЛОТІ СЛОВА ПРО ВЛАДУ Й ЗАКОН

назад »»»