ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
«ЧОРНІ» ДІРИ В СЕКТОРІ ГАЗУ
Пам'ятається, у розпал зимових холодів Прем'єр-міністр України Юрій Єхануров активно закликав населення утеплювати вікна й двері. Тоді багато хто, якщо не більшість, сприймали його звернення як невдалий жарт, яким він наче намагався «прикрити» уряд від критики за підвищення цін на газ. І дарма. Прем'єр хоч і усміхався, але говорив про дуже серйозні речі.

По-перше, у деякі найбільш морозні дні споживання газу збільшувалося більш ніж на 20%, переважно — в житлово-комунальному секторі. По-друге, з власного досвіду знаю, що вся Європа починає утеплюватися задовго до настання холодів. На початку осені в ЗМІ щороку розгортаються цільові рекламно-просвітительські кампанії, у магазинах продаються віконні й дверні утеплювачі, розраховані на будь-які смаки й потреби, не кажучи вже про те, що самі вікна й двері зроблені з такою якістю, що в нас досягається тільки після так званих євроремонтів. Тільки ці заходи, до яких, зауважимо, населення ставиться дуже відповідально, дають змогу заощадити від 30 до 40% теплоносіїв.
Отже, наш Прем'єр аж ніяк не жартував, його заклики — надзвичайно актуальні й мають, так би мовити, довгостроковий характер. Особливо, коли додати, що українська промисловість спожила природного газу у 2003 р. 16,6 млрд куб. м, у 2004 р.— 16,5 млрд куб. м., а в 2005 р. уже майже 20 млрд «кубів». Ось і стає очевидним: необхідно насамперед терміново заткнути всі діри, через які «витікають» народні грошики. Але спочатку треба чесно й відверто визнати: Україна ще півтора-два десятиліття — у кращому випадку — залежатиме від постачання імпортного газу, тому що власні природні ресурси дають змогу забезпечити себе на 20–30%, а щорічно потрібно в середньому близько 75 млрд. кубометрів газу (за прогнозами на 2006 р. — до 76,5 млрд кубометрів). А також є та важлива обставина, що з них приблизно 9–10 млрд «кубів» припадає на різного роду втрати й технологічні витрати. От з цими «чорними» дірами впоратися буде досить складно.

Скільки маємо, стільки й споживаємо?
Відразу внесемо ясність: основне місце «витоків» — транспортні мережі. Щорічні втрати «Укртрансгазу» становлять 6,1–7,1 млрд. кубометрів, а підприємств, що працюють у системі «Газу України»,— 2–2,5 млрд. На цьому тлі показники видобувних компаній — начебто краплі в морі: 0,26–0,46 млрд «кубів» у «Укргаздобування», 0,38–0,44 млрд. «кубів» в «Укрнафти», у «Чорноморнафтогазу» й того менше. Інакше кажучи, шлях від свердловини до споживача сповнений для «блакитного» палива небезпек, і далеко не кожний кубометр доходить до місця призначення.
Це, щоправда, не означає, що газ якимсь неймовірним чином щезає. Найбільша його частка йде на обслуговування газотранспортного устаткування. Інша справа, що використання газу як у магістральних, так і в розподільних мережах могло б бути ефективнішим. За оцінками НАК «Нафтогаз України», паливо нині витрачається надмірно через те, що на магістральних газопроводах працює занадто багато застарілих газоперекачувальних агрегатів (ГПА): 30% з них уже вичерпали свій ресурс або близькі до цього.
Тож якщо «Укртрансгазу» на виробничо-технологічні потреби необхідно 6–7 млрд кубометрів газу (тобто 3,2–3,7% від усього, що надходить у систему), то 4,9–5,3 млрд кубометрів у цьому обсязі —
так званий паливний газ. Інтенсивність його споживання залежить від режиму роботи газотранспортної системи й інтенсивності відбору з неї палива споживачами, але саме він згоряє в перекачувальних агрегатах.
Інші технологічні потреби «Укртрансгазу» «з'їдають» порівняно мало — 0,36–0,41 млрд кубометрів на рік. Цей газ іде на різні дрібні роботи, як-от: продування шлейфів, сепараторів, конденсатозбірників, очищення й діагностика труб, заміна запірної арматури і т. п. Виміряти обсяг цих утрат приладами практично неможливо, тому їх просто розраховують за певною методикою.
Нарешті, третя складова — так звані балансові втрати. Пояснення завжди одне: «усушка-утрясання». Хоча тут треба віддати належне «Укртрансгазу»: якщо в 1997–2002 р. на цю «статтю» припадало 0,7–0,8% від усієї кількості газу, що надійшов, то в 2004 р. цей показник знизили до 0,5%. Оскільки межі досконалості немає, то нині «Укртрансгаз» ставить перед собою два завдання, вирішивши котрі, можна буде ще зменшити втрати газу. Це — перехід на сучасне газоперекачувальне устаткування, більш жорсткий облік газу, особливо в пунктах його передачі «з рук у руки».

Де старе, там і рветься
Інвестиційним планом компанії передбачено заміну старих ГПА на найбільших газоносних артеріях країни — «Союз» і «Уренгой— Помари— Ужгород», а також на газогоні «Шебелинка— Київ», яким паливо зі східних регіонів подається в центр країни. Зокрема, на газопроводі «Союз» будуть замінені по п'ять газоперекачувальних агрегатів на 12 компресорних станціях (КС), на українській ділянці траси «Уренгой-Помари— Ужгород» — на сімох КС. Перекомплектація першого з цих газопроводів обійдеться орієнтовно в 210 млн доларів, другого — в 120 млн.
Інвестиції повинні окупитися за сім років, хоча б уже тому, що в разі збільшення ККД приводів економія паливного газу збільшиться від 26% до 37% від нинішнього рівня. У грошовому еквіваленті це становитиме близько
60 млн доларів на рік, а якщо газ подорожчає, то ефект буде ще вагоміший. Усього до кінця 2006 р. на 700 з лишком українських ГПА планується встановити устаткування агрегатного обліку витрат паливного газу. Завдяки такому жорсткому контролю фахівці «Укртрансгазу» мають намір скоротити втрати у своїх мережах приблизно на 470 млн кубометрів на рік.

Контроль і облік
Важливим напрямом діяльності компанії є й устаткування станцій точного контролю (з відхиленням менш ніж 0,5%) на вході газу в газотранспортну систему України з боку Росії й Білорусі. Нині в Україну газ надходить через 10 точок і через стільки ж виходить. При цьому з десяти вхідних газовимірювальних станцій вісім розміщені на території Росії, дві — в Білорусі. Оскільки наші стосунки з відправником газу — «Газпромом» тільки з великою натяжкою можна назвати добросусідськими, є сенс установити на кордоні власні пункти виміру.
За розрахунками «Укртрансгазу», установка станцій контролю за обсягами імпортованого й транзитного газу на вхідному шлейфі КС «Ромни», «Суми», «Новопсков» і на вузлах підключення КС «Куп'янск», «Коростень» і «Ковель» дозволить зменшити втрати «блакитного палива» на 700 млн кубометрів. Ще 300 млн «кубів» можна заощадити, реконструювавши вихідні газовимірювальні станції в Дроздовичах, Ужгороді, Орловці, Береговому, Гребениках й Ізвариному.
Водночас і всередині держави не зайве налагодити точніший облік у місцях переходу газу від однієї юридичної особи до іншої. Тільки на «прямих» трубах (коли підприємство власною трубою врізається безпосередньо в магістральний газопровід) тепер працює 73 пункти виміру «Укртрансгазу», 12 — «Укрнафти» і 11 — «Укргаздобування». Але працюють вони не завжди ефективно. Крім того, складовими частинами українського газотранспортного організму є й 68 пунктів виміру газу, через які в транспортні мережі потрапляє ресурс «Укргаздобування», плюс 13 таких же пунктів «Укрнафти», плюс 17 пунктів у структурі «Укртрансгазу».
Нарешті, циркуляцію газу всередині країни забезпечує 1641 розподільна станція (1416 — «Укртрансгазу», 112 — «Укргаздобування», 48 — «Чорноморнафтогазу», 65 — «Укрнафти»). За їхніми воротами й починаються власне газорозподільні мережі. Це розмежування інтересів — теж досить благодатне місце для газових «втрат». «Газ України», щоб уникнути будь-яких непорозумінь з магістральниками, рекомендує облгазам повсюдно встановлювати дублювальні лічильники. Інакше кажучи, на стику труби мали б стояти два прилади: один — що належить господареві магістральних мереж, другий — господареві розподільних. У самих облгазах такі заходи вважають радше фактором морального впливу на керівництво «Укртрансгазом», мовляв, щоб тим не кортіло максимально списувати втрати газу в магістральних газопроводах на місцеві ВАТ.
Поки що дублювальні лічильники працюють лише у двох регіонах країни — на Закарпатті й у Дніпропетровську. Хоча представники газопостачальних підприємств (ГПС) з інших регіонів не заперечують, що в перспективі теж ладні обзавестися такою технологічною новинкою. Масштабну установку дублювальних лічильників «Нафтогаз України» має намір почати з 44 могутніх ГПС, через які за рік проходить понад 500 млн кубометрів газу. Саме на цих станціях розподіляється до 80% газу, що споживається всередині країни.
У секторі розподільних мереж структура втрат природного газу зовсім інша, ніж на магістральних газогонах. Газорозподілювачі містяться поблизу кінцевого споживача, з яким і пов'язані основні проблеми. Це дуже чітко відбиває структура втрат газу в розподільних мережах по Україні в цілому.

То звідки «корені» ростуть?
На першому місці такий фактор, як відключення (мабуть, точніше було б сказати, невключення) центрального опалення. Пережити цей «тепловий удар», що збігається з початком опалювального сезону, для облгазів, без перебільшення, рівнозначно тому, що заново народитися на світ, адже 36% усіх втрат в Україні мають опалювальні «корені». Крім того, досить високі втрати — 17% від загального обсягу — зумовлені невідповідністю показників побутових лічильників газу фактичному споживанню (14%). Обидва фактори найчастіше доповнюють один одного. Зупинімося на кожній з причин утрат трохи докладніше.
Першу з них представники всіх облгазів, з якими довелося поспілкуватись, пояснюють жахливим станом тепломереж. При цьому в практиці ТЕЦ звичним є таке порушення технологічної дисципліни, як подача в будинки тепла недостатньої температури. У такий спосіб теплокомуненерго начебто б заощаджують газ. Насправді його витрати збільшуються, тому що люди змушені обігрівати приміщення за допомогою газових плит. У результаті газ використовується практично цілодобово, його споживання в житлових приміщеннях зростає в 12–17 разів порівняно з нормативами. Складається враження, що органи центральної і місцевої влади, що мали б контролювати роботу підприємств теплокомуненерго, від цього завдання цілком усунулися, самим же газовикам «здолати» тепловиків не під силу.
«Одним з істотних факторів утрат газу є несвоєчасне ухвалення органами самоврядування рішення про початок опалювального сезону,— скаржаться, приміром, у «Закарпатгазі».— 2005-й не був винятком. Розпорядження було оприлюднене аж після 21 жовтня. Котельні, відповідно до графіка, вводилися в лад до 1 листопада, але ще 18 листопада в області не опалювалися 39 будинків». Така ситуація не тільки в Закарпатській, а й у більшості областей України.
У «Нафтогазі України» також розповіли, що нерідко газові лічильники встановлюються не в приміщеннях, а на зовнішніх стінах будинків. В Україні вважається, що такий лічильник нормально може працювати при температурі +20 градусів за Цельсієм. А що з ним відбувається при тих же 20 градусах, але з мінусом? Похибка лічильника доходить до шести відсотків. У результаті компанія змушена списувати в збиток до
400 млн кубометрів газу на рік. А чи можна в такому випадку розмістити лічильники в приміщеннях, що обігріваються?
«Можна,— сказали в компанії,— але для цього потрібно п'ять мільйонів 300 тисяч лічильників, мільярд гривень, а краще доларів. Де взяти такі кошти? А ще буде потрібно близько 500 тисяч зварників. І хто, власне, запросить нас у власну квартиру, яка, скажімо, ще й з євроремонтом? От ми вже три роки й намагаємося обґрунтувати відповідні коефіцієнти, що дало б змогу коригувати ситуацію».
Але є ще й третє лихо — йдеться про невідповідність норм споживання фактично спожитому обсягові газу, а на практиці це означає ось що. У балансі газ враховується не тільки за приладами, а й за нормами, згідно з якими паливо відпускають більшій частині населення країни. Тому скласти в єдине ціле дійсні і віртуальні величини досить складно. Таким чином, відпускання газу за нормативами — це те, що найбільше нині хвилює газовиків.
От типова думка одного з них. Заступник голови правління ВАТ «Донецькміськгаз» Ігор Кутковець упевнений: «У нас основні втрати через невідповідність витрат газу для населення згідно зі встановленими нормативами. Судіть самі: змінилося все — і погода, і ККД казанів у котельнях, а діють нормативи 1999 року».
Тепер «Нафтогаз України» вважає припустимим, коли за сукупністю всіх названих, а також інших, дрібніших, причин у розподільних мережах втрачається 2,2% газу, що надійшов. Програма на майбутнє — довести цей показник до 1,5%. Але перспектива навряд чи буде близькою, оскільки й за нинішньої верхньої «цифри» облгазам у цілому не вдається спрацювати без наднормативних утрат.

Заощадимо газ — створимо баланс
Заспокоює одне: нещодавно уряд затвердив «Енергетичну стратегію України на період до 2030 року». Ключові пункти програми — продовження терміну експлуатації наявних АЕС і будівництво нових, збільшення видобутку вугілля, урану, газу й збільшення експорту електроенергії. Передбачено до 2030 р. зменшити обсяг споживання природного газу з 76 млрд до 50 млрд кубометрів і збільшити його видобуток з 23 млрд до 30 млрд кубометрів, у тому числі за рахунок закордонних проектів. Трохи раніше міністр палива й енергетики Іван Плачков про деякі концептуальні положення енергостратегії України говорив так:
«...Ми повинні оптимізувати систему магістральних мереж, модернізувати, розвивати і реконструювати схеми розподільних мереж. Ми тепер ставимо завдання насамперед максимально перевести комунально-побутову галузь, у тому числі й опалення, з газоспоживання на енергоспоживання. Якщо хочете, це свого роду електрифікація побуту. Нині розробляються програми, пов'язані з житлово-комунальним комплексом, що включають електрифікацію і переведення на електроенергію опалення, гарячого водопостачання. Це дасть змогу зменшити обсяги газоспоживання з усіма наслідками, що випливають, і перспективами.
...У газовому балансі країни частка газу, що добувається в Україні, ледь дотягує до 20% від потреби. Це збільшує залежність економіки України від імпорту енергоносіїв, зокрема газу, і робить її уразливою з погляду енергетичної безпеки. Так що переведення житлово-комунального сектора на максимальне використання електроенергії економічно вигідне.
Безумовно, до повної «електрифікації всієї країни» ще дуже й дуже далеко. Устигнути б до зими позатикати дірки, утеплити вікна й двері й «підлатати» газотранспортну систему. На чому й поставимо крапку. Або — поки що три крапки?

Валерій ПАНОВ
також у паперовій версії читайте:

назад »»»