Головна
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Жовтень 14, 2014
Головні новини
За пенсіями до ПФ звернулося 64 тис.переселенців У зв’язку з переїздом через воєнні дії на ... (12 Жов 2014)
Добра воля Не­що­дав­но бу­ли ... (12 Жов 2014)
Як Москва сама себе висікла 7 сеп­ня уряд Ро­сії на ... (12 Жов 2014)
Турецький Кіссінджер іде вгору Ре­джеп Та­йп Е­до­ган ... (12 Жов 2014)
Союз держав-ізгоїв У Мос­кві дня­ми ... (12 Жов 2014)
Активізація дипломатичних маневрів навколо Ураїни Чергове загострення військово-політичного ... (12 Жов 2014)
План Путіна Пе­зи­дент о­сії ... (12 Жов 2014)
Штайнмаєр вважає Порошенка й Путіна відповідальними за ... Міністр закордонних справ Німеччини ... (12 Жов 2014)
УКРАЇНА – НАТО Учо­ра в Уель­сі ... (12 Жов 2014)
ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
БРИТАНІЯ: ПОВЕРНЕННЯ В АФГАНІСТАН
Як вовка до лісу, так, схоже, і британців тягне до Афганістану. 100 років тому британська імперія зазнала тут жорсткої поразки і ось знову на цій землі з'явились англійці, і не просто громадяни Великої Британії, а командос, які становлять авангард миротворчого корпусу НАТО.

Як заявив газеті «Дейлі Міррор» секретар майбутнього короля країни, 21-річний принц Гаррі мріє поїхати в Афганістан: «Він дуже хоче довести свій патріотизм у боротьбі з талібами».
Мрія молодого принца може здійснитись, бо вже за кілька місяців британські солдати знову опиняться в Афганістані. Кілька днів тому в Кабулі приземлились 150 командос — авангард нового багатотисячного контингенту. Звідти на гелікоптерах вони відлетіли в південну провінцію Гельманд. Британці у цьому році переберуть від американців контроль за південним Афганістаном.

На цій війні не жартують
У країні вже перебуває тисяча англійських солдатів, і в цьому році до них приєднаються ще 4,5 тисячі вояків. Таким чином британці стануть другим за чисельністю армійським контингентом після американців. Крім афганської столиці Кабула (у травні англійці замінять італійців у керівництві міжнародних миротворчих сил) британський контингент розміститься в провінціях Кандагар, Гельманд й Урузган, які вважають оплотом талібів.
Хоча уряд у Лондоні переконує, що завданням британських військ не буде ведення бойових дій, афганський міністр оборони, ветеран партизанської війни 80—90 років Абдул Рахім Вардак, вважає інакше. Він заявляє: «Британці перебуватимуть на першій лінії вогню». І це відбуватиметься в країні, де сто років тому армія Об'єднаного Королівства зазнала найжорсткішої військової поразки в історії імперії...
Британські військові вирушають, щоб допомогти американцям, які через проблеми в Іраку хочуть вивести з Афганістану понад три тисячі вояків з майже 20-тисячного контингенту. Ті, що залишаться, займатимуться тільки полюванням за талібами й членами «Аль-Каїди» на гірській ділянці афгансько-пакистанського кордону.
Відповідальність за підтримання порядку й безпеки на півдні Афганістану мало взяти на себе НАТО, але через відмову деяких його членів, вибір упав на британців. Їм допомагатимуть канадці й голландці.
Французи і німці повідомили, що їхні військові за жодних умов не воюватимуть з талібами, а в Афганістані можуть виконувати лише функції охоронців правопорядку. У Баграмі під Кабулом перебуває близько ста польських військових, їхня кількість найближчим часом має збільшитися до 1500, а у 2007 році Польща візьме на себе командування миротворчими силами.
Британці будуть змушені не тільки відбивати напади талібів, а й боротись з «арміями» наркобаронів, які набагато потужніші, бо зазвичай пов'язані з посадовцями й офіцерами війська й поліції в Афганістані та Пакистані.
Торік у терактах і збройних сутичках загинуло понад півтори тисячі осіб. Сто вбитих солдатів — це загальні втрати британців в Іраку від початку війни у 2003 році.
В Афганістані війна, як правило, завмирала зимою і посилювалась навесні, коли відкривались гірські перевали. У нинішньому ж році майже щоденно точаться бої, побільшало нападів терористів-смертників.
Такий метод боротьби, поширений в Іраку, в Афганістані раніше не застосовувався. У 2002 році не зафіксовано жодного подібного нападу, у 2003 році — два, у 2004 році — чотири, у 2005 році до осені — також чотири. Зате з осені 2005 року в Афганістані здійснено кілька десятків атак смертників.
Афганська влада стверджує, що таліби запозичили цю тактику в іракських партизанів і майже всі камікадзе іноземці, головним чином араби, які все частіше, долаючи кордони, потрапляють на афганську війну. Наприкінці січня на ірансько-афганському прикордонні були заарештовані добровольці з Іраку, Пакистану й навіть Бангладеш, які пробиралися в Афганістан. Але недавно міністр Вардак визнав, що до підрозділів смертників почали вступати афганці.
Ціллю майже всіх замахів були американські вояки, а також військові з міжнародних миротворчих сил. На думку афганських експертів, атакуючи НАТО, таліби мають намір знеохотити уряди країн — членів Альянсу посилати війська в Афганістан.
Цього не приховував навіть Айман аль Завахірі, визнаний «мозок» «Аль-Каїди», який у своєму останньому зверненні застерігав: «О британські жінки! Якщо ваші чоловіки і сини повернуться з Афганістану каліками, то пам'ятайте, що послав їх туди ваш прем'єр Тоні Блер!».

Три спроби, як троє грабель
І тоді британці можуть згадати про події останніх двохсот років. Дві перші війни з метою підкорити Афганістан були в ХІХ столітті.
Захопивши Індію, Велика Британія вела велику гру з царською Росією за панування в Азії. Британцям і росіянам гірський Афганістан здавався ідеальною фортецею на сторожі завоювань і плацдармом для подальших походів. Обидві імперії намагались за будь-яку ціну поставити в Кабулі дружніх і слухняних правителів.
Уперше британці ввійшли в Афганістан у 1838 році, щоб повалити проросійського короля Дост Мохаммеда й замінити його на свого фаворита — Шуджу. І хоча британсько-індійська армія захопила Кабул, афганці не визнали нового правителя. Донині він залишається в країні символом зради й колаборації із загарбником.
Наприкінці 1840 року афганську столицю оточили повстанці. Командир британського контингенту погодився здати місто в обмін на безпечне повернення в Індію. Афганці погодились, але повернення кількох тисяч британців й індусів перетворилось у справжній кошмар.
Солдати й офіцери разом з родинами й прислугою вирушили у зворотну дорогу на початку січня 1842 року у розпал винятково суворої зими. Після семиденного страхіття тільки жменька дісталась до Джелалабада (нині цю дорогу можна здолати за кілька годин), де стояв сильний британський гарнізон. Це була одна з найбільших поразок британської колоніальної армії. З кількох сотень офіцерів дорогу повернення пройшов лише один — військовий лікар доктор Вільям Брайтон. Незабаром був вбитий і британський фаворит шах Шудж.
У 1878 році вибухнула друга війна. Історія повторилась майже достеменно. Досить було, аби посаджений на престолі британський фаворит Ягуб Хан погодився зробити Афганістан британським протекторатом, як співгромадяни негайно назвали його зрадником і підняли повстання.
Під час нього в Кабулі все британське посольство було вирізане, як то кажуть, до ноги. Нічим завершились чергові карні експедиції британців. Після програної битви під Майвандом (перша поразка британської армії в боротьбі з партизанами не в гірських сутичках, а у відкритому бою), Велика Британія визнала правителем Афганістану вождя повстанців еміра Абдуррахмана.
Весною 1919 року у відповідь на декларацію незалежності, проголошену васалом Корони — афганським королем Амануллою, британська армія рушила з Індії на Кабул і розпочалась третя афганська війна. З півночі на столицю пішли союзники британців, емір Бухари й хан Коканду, але вони уникали боїв. Хоча британські літаки скидали бомби на Джелалабад і королівський палац у Кабулі, Лондону не вдалось змусити афганців до послуху, і в серпні 1919 року Велика Британія визнала незалежність Афганістану.
Незважаючи на програні війни й постійні проблеми з пуштунами в прикордонні, британці ставились до афганців з неприхованою повагою. Бо ніде більше імперська армія не наражалася на такий опір, ніде не мусила так затято воювати і ніде не зазнавала таких втрат. Афганістан і Хайберський перевал стали для британських військових та патріотів тим самим, що для Росії бунтівний Кавказ.
Описуючи долю Хаджи Мурата, Лев Толстой не приховував здивування мужністю кавказьких горців. У пуштунській долині Малаканду воював і писав свої військові кореспонденції майбутній прем'єр Великої Британії Уїнстон Черчілль, а співець британського імперіалізму Редьярд Кіплінг в Афганістані написав знамениту «Баладу про Схід і Захід», які ніколи не зійдуться.
Тож може краще британцям обмежитись літературною творчістю й не починати четвертої афгансько-британської війни?

За матеріалами закордонної преси підготував
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
  • ЯКИМ БУДЕ ПАРЛАМЕНТ, ТАКИМИ Й ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ
  • МАТИМЕМО НОВОГО ПОСЛА США?
  • ПРОМИСЛОВЦІ І ПІДПРИЄМЦІ УКРАЇНИ ТА МЕКСИКИ АКТИВІЗУЮТЬ СПІВПРАЦЮ

назад »»»


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».