ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСОБИСТІСТЬ
СЛАВА ЇЇ ВОІСТИНУ ВСЕНАРОДНА
24 березня цьогоріч минає 100 років від дня народження харків'янки, народної артистки СРСР Клавдії Шульженко. Про те, як мільйони сучасників обожнювали цю співачку, свідчать численні листи, котрі передав Харківському музею К. І. Шульженко її син Ігор Кемпер-Шульженко.

Упродовж усього життя Клавдія Іванівна отримувала листи від своїх земляків, які пам'ятали її ще молодою театральною акторкою і естрадною співачкою-початківцем.
«Голос Ваш не змінився. Ось учора... Ви співаєте, а я заплющу очі й бачу, як кілька десятків літ тому Ви співали на сцені клубу Антошкіна. Працівник заводу «Гідропривід» Іглін Андрій Дмитрович, 1957 рік».
«Сьогодні увечері Ви повернули мене в мою молодість. Харків, будинок Держпромисловості. Це було у 27-му або 28-му роках. Потім усе життя я возив із собою патефон і платівки з Вашими записами. Ви завжди будете в моєму серці разом з молодістю, любов'ю, радощами, надією й натхненням. Ваш постійний шанувальник А. Приймак. 1973 рік».

Пісня на фронті додавала cил
У важкі роки війни пісні Клавдії Шульженко піднімали бойовий дух Радянської армії. У бойових частинах, госпіталях і польових шпиталях постійно виступав керований солісткою джаз-ансамбль. Тільки у перший рік війни вони дали понад 500 концертів. Спершу виступали у військовій формі. Та якось фронтовики попросили Клавдію Іванівну заспівати у вечірній сукні. Ефект перевершив усі сподівання: щемкий спогад про рідних матерів, дружин, доньок і жагуче бажання вигнати загарбників та повернути мир і красу життя в рідну хату навіяли солдатам проникливі пісні Клавдії Шульженко у час перепочинку між боями. Відтоді вона завжди виступала у підкреслено жіночих строях. 1942 року ця мужня й героїчна жінка отримала свою першу медаль — «За оборону Ленінграда».
«Шановна товариш Шульженко! Бійці, які перебувають на лікуванні, а також командування евакогоспіталю № 4634 просять відвідати госпіталь з Вашим ансамблем у будь-який вільний Ваш день з 18-ї години і дати можливість хворим і пораненим бійцям послухати Ваш чудовий репертуар. За дорученням командування госпіталем Ястребецький. 6 вересня 1942 року».
«Клавдії Шульженко і всьому колективу Ленінградського джаз-ансамблю. Щиро дякую Вам за цікавий і майстерно проведений концерт для командирів І Повітряної Армії — командуючий І Повітряної Армії генерал-майор Худяков. 20 січня 1943 року».

На її концерти потрапити було майже неможливо
У післявоєнні роки дороги Шульженко і джаз-ансамблю розійшлись. Актриса почала давати сольні концерти, під час яких завжди отримувала записки із залу від вдячних глядачів.
«...Ваше виконання — тонку акварель і глибоко образні замальовки — можна порівняти тільки з Шаляпінським. (Підпис)».
«...Кажуть, на світі немає чудес. Є диво! Це — Клавдія Шульженко. Квітів нема, то прийміть прозаїчний подарунок — ананас. Вражений Вашим запальним, глибоким мистецтвом — Ваш шанувальник. 29.VІ.1955 р. (Підпис)».
Під час гастролей у Вірменії співачці піднесли в дар репродукцію мініатюри «Храм Св. Ечміадзин» з дарчим надписом: «Багатоталановитій співачці Шульженко з благословенням — Вазген І, Верховний патріарх і католикос усіх вірмен світу. 22.ІХ.1955 р.».
На її концерти потрапити було майже неможливо — квитки розкуповували миттєво й заздалегідь. Ось такий лист-свідчення: «Адміністратору Колонної зали Будинку Спілок. Шановний товаришу, переконливо прошу Вас не відмовити щодо двох квитків на 27 чи 28 травня на концерт Шульженко. Академік Євген Тарле, тричі лауреат Сталінської премії І ступеня».
Співачка завжди отримувала чимало листів від своїх слухачів — представників різних поколінь. На конвертах вони зазначали нехитрі адреси: «Москва, Малий театр, Клавдії Шульженко», «Москва, Дім Спілок, народній артистці
К. Шульженко», «Москва, Міністерство культури СРСР, Клавдії Шульженко». Навіть є листи, адресовані мінімальною кількістю слів: «Москва, Клавдії Шульженко». Проте усі листи завжди знаходили адресата.
«Я багато чула, багато бачила, але рівних Вам немає. Я пам'ятаю Ізу Кремер, але Ви — інша. У Вас... царська хода на сцені. Ніхто так не кланяється й не покидає сцену так красиво, як Ви. Ваша
О. Фехнер, викладачка. 7.Х.1957 р.».
«...Тьотю Клаво! Я Славик Кондрашов. Живу в Орлі. Дуже люблю, коли Ви співаєте. Незабаром я піду на навчання, то писатиму краще. Заспівайте пісню, яку Ви любите, й мені теж сподобається. До побачення, тьотю Клаво».
«...Учора бачив Ваші руки. Ваша майстерність подібна до творчості Олександра Вертинського. Ви — неперевершена...Ветеран сцени Георгій Кручинін».

Неповторна співачка-акторка
Багаторічна творча дружба пов'язувала співачку з авторами її пісень. «Король танго», композитор і піаніст Оскар Строк, котрий написав для неї слова й музику пісні «Колишнє захоплення», надіслав їй таку поздоровчу листівку: «Дорога і глибокошановна Клавдіє Іванівно! Дозвольте мені привітати Вас із чудовим святом — 8 Березня. Найщасливіші дні мого життя, незважаючи на війну, — це участь у Ваших незабутніх концертах. Рига, березень 1973 року».
Поет Михайло Пляцковський, автор слів однієї з найулюбленіших пісень Шульженко — «Візьми гітару»,— зробив такий дарчий напис на клавірі: «Клавдії Іванівні Шульженко — з любов'ю і щирим захопленням Вашим чудовим ліричним талантом. Москва, 1964 р.».
Примадонна вельми цінувала думку колег по мистецькому цеху про свою творчість. А вони із захопленням й любов'ю ставились до неї. Програма збірного концерту «Коли посміхаються зірки» (Куйбишев, листопад 1969 р.), у якому вона виступала, вздовж і впоперек списана автографами її учасників. «Дорога Клавдіє Іванівно! Ви давно найбільш обожнювана мною спі-
вачка-акторка! Дякую. Юрій Гуляєв». «Моя дорога! Двадцять років разом і добре, якби ще десять. Акомпаніатор Борис Мандрус». «Мої мрії збулись: я Вам акомпаную — і щасливий! Композитор і піаніст Давид Ашкеназі».
«Із відомих мені співачок,— говорила не менш відома колишня солістка московського Большого театру Галина Вишневська,— за рівнем таланту її можна порівняти тільки з Едіт Піаф... Після її співу хотілося жити...»
«Клавдія Іванівна уміла вимовити слово так, як ніхто зараз не може»,— пригадує Валентина Толкунова.
«Кожну фразочку шліфувала, ніколи не дозволяла собі співати фальшиво»,— згадує нинішній працівник Шульженківського музею в Харкові Олександр Григор'єв.
«Клавдія Іванівна була жінкою-святом,— каже Володимир Винокур. — Усім, хто бачив її, одразу ж кортіло подарувати їй квіти, вона була приваблива, популярна, талановита. Тоді не було такого, як зараз: цей любить Пугачову, той — Ротару... Тоді всі любили Шульженко, всі були її шанувальниками».
Для Клавдії Іванівни не було життя поза сценою. Аби бути завжди на найвищому рівні, вона щодня виснажувала себе репетиціями. «Клавдія співала у квартирі так,— згадує її сусідка й подруга, відома співачка Ольга Воронець,— ніби тієї миті стояла на головній сцені країни: з тими ж емоціями, напруженням, пристрастю».
Творчим подвигом Шульженко став її концерт у Колонному залі Будинку Спілок 10 квітня 1976 року, присвячений 70-річчю співачки. Згодом, коли концерт показали по Центральному телебаченню, Клавдія Шульженко отримала таку телеграму: «Дякуємо Вам, шановна Клавдіє Іванівно, за чудовий концерт, який Ви підготували нам, телеглядачам. Бажаємо щастя! З подякою — моряки Камчатки».
До цього бенефісу вона (після важкої хвороби) готувалась особливо ретельно. Тричі на день репетирувала. На сцену вона вийшла у сірій ошатній сукні з високо піднятою в руці синьою шифоновою хустинкою — символом кохання й вірності, мужності й нескореності, небесної чистоти і глибини почуттів. Зал шаленів, овації не стихали упродовж семи хвилин. Натхненно й чарівно спі-вала того дня Примадонна, а для тих, кому пощастило бути на концерті, кожна мить цього свята стала незабутньою. Перша виконана пісня дала зрозуміти, що після тривалих дозованих концертів і штучно створеного забуття велика Клавдія не втратила ні зіркового шарму, ні любові численних глядачів, ні притаманного їй окрилення. Де вона взяла сили на цей неперевершений політ, одному Богові відомо.

За горло пісню тисли можновладці
Клавдія Іванівна виступала в той час, коли високообдарованій творчій людині з незалежним характером, котра не вміла і не могла прислужуватись, догідливо гнути спину, вкрай складно жилося.
Якось Клавдії Іванівні зателефонувала тодішній міністр культури Фурцева і наказним тоном повідомила: «Сьогодні у нас прийом в уряді. Будете виконувати те-то й те-то...»
Шульженко на це відповіла: «Коли буду співачкою вар'єте, тоді й співатиму на замовлення. Сьогодні ж я співаю тоді, коли цього хоче душа». Таку ж чи подібну відповідь отримав і син Сталіна — Василь, коли запросив співачку розважати його гостей у новорічну ніч, самовпевнено переконаний, що вона має розчулитися від щастя. Вислухавши сина «вождя народів», Клавдія Іванівна сказала, що її гості в цю мить сидять за святковим столом, і вона залишиться з ними. Василь Сталін «проковтнув» відмову без будь-яких наслідків для актриси. А ось пані міністр затаїла зло — на вечорі композитора Долматовського при виході Шульженко на сцену вона демонстративно покинула залу. Й надалі ставила палиці в колеса: зробила акторку «невиїзною», наклала табу на заслужені звання, титули, нагороди, мінімум концертів.
І все ж під тиском громадськості Клавдії Іванівні дали звання народної артистки. Люди писали у центральні газети про те, що спі-вачка упродовж усієї тривалої кровопролитної війни виступала на передовій нарівні з бійцями, ризикуючи життям і втратою голосу на відкритих майданчиках. Вона не нажила жодних статків, окрім великої любові народу.
Справді, навіть житло вона собі придбала власним коштом (через кооператив). Останні роки Клавдія Іванівна прожила скромно; пенсії не вистачало, тож вона змушена була розпродати усі коштовності й антикваріат, що придбала протягом усього життя.

Диво-музей
Так назвав цей дім відомий російський актор Михайло Ульянов, коли відвідав музей і був схвильований та вражений, як любовно бережуть харків'яни пам'ять про уславлену землячку.
Як же він з'явився у Харкові? Коли Клавдії Іванівни не стало, московська влада нічого не зробила, аби увічнити пам'ять про всенародну улюбленицю, котра чимало зробила для піднесення престижу й авторитету СРСР на міжнародній арені. Хіба що на її могилі, що на Новодівичому кладовищі, якась добра душа (може, й не одна) кладе на скромний постамент синю хустинку... Не поспішала віддати шану Шульженко й ленінградська влада, хоча акторка була кровно пов'язана з містом на Неві, пережила разом із його жителями воєнну блокаду, невтомно повсякчас підтримувала їхній дух і віру в перемогу.
Отже, цей музей з'явився у нашому обласному центрі завдяки клопотанню і фінансам родичів Клавдії Іванівни. Чоловік рідної племінниці Клавдії Іванівни — Борис Агафонов навіть продав власну квартиру та спрямував на втілення свого задуму кошти від свого бізнесу (на жаль, рік тому благодійника не стало). Нині благородну справу продовжують інші родичі співачки, серед яких — племінниця Олена Гросу. Заслуга харківської влади полягає в тому, що вона надала дозвіл на облаштування музею (щоправда, не в районі головних вулиць — Сумської чи Пушкінської, де починалась кар'єра молодої Клавдії, а на околиці міста. У центрі ж земля надто дорога...).
Для увічнення пам'яті про уславлену землячку на вулиці Володимирській, 45, де вона народилася в сім'ї залізничного службовця, встановлено меморіальну дошку, Харківській музичній школі № 72 присвоєно ім'я Клавдії Шульженко, регулярно проводяться Шульженківські пісенні фестивалі... Опікунська рада музею вдячна за те, що цей заклад увійшов до культурної скарбниці Харкова, також установлено невелику зарплатню трьом працівникам музею, тож з'явилась можливість частіше проводити екскурсії, поповнювати експозицію (до слова, в музеї є кімната пам'яті відомого в Союзі й в Україні народного артиста СРСР Юрія Богатикова, котрий у Харкові здобув музичну освіту, працював).
Ще така приємна новина до ювілею Клавдії Іванівни — видавництво «Марка України» ввело в обіг поштовий конверт із маркою «Клавдія Шульженко (1906–1984)».
У музеї завжди людно. За короткий час тут побував чи не увесь московський бомонд — Толкунова, Немоляєва, Костолевський, Віторган, Лазарєв, Брегвадзе... Затишок, чудова атмосфера створюють враження, що господиня десь неподалік. Гостей тут навіть пригощають фірмовими Шульженківськими пиріжками з маком, а в її пам'ятні дати й на День Перемоги накривають стіл і запрошують ветеранів «у гості до Шульженко». Тоді знову звучать безсмертні записи «Давай, закурим», «Синий платочек», і на мить до поважних гостей повертається молодість, яка минає тільки зовні, а в душі вона живісінька, ніби все було тільки вчора...

Віталій СТЕГНІЙ, Харків
також у паперовій версії читайте:

назад »»»