ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ХТО ЗМАХНЕ ПРЕМ'ЄРСЬКОЮ БУЛАВОЮ?
Акт всенародного волевиявлення має відбутися післязавтра. Більшість тверезомислячих політиків і експертів нині переконані: зривання виборів, призначення повторного голосування чи протидія формуванню нового уряду не вигідні жодній команді. Надто багато зусиль було витрачено на нинішню боротьбу. Далеко не всі витримають бодай часткове повторення такого марафону. Отже, спроби до чогось домовитись, безсумнівно, будуть.

Спробуймо проаналізувати: хто може претендувати на посаду майбутнього керівника уряду? По-перше, зауважимо: пропонувати свого кандидата теоретично зможе кожна партія чи блок, котра подолає заповітний тривідсотковий бар'єр і опиниться у Верховній Раді на наступні п'ять років. По-друге, не варто забувати: до того, як пропонувати «свого» прем'єр-міністра, депутати добряче «повоюють» за посаду спікера. Можливо, саме там зламається найбільша частка списів і «розминка» допоможе гідно провести основну «баталію» 2006-го.
Особа майбутнього керівника Кабінету Міністрів багато в чому залежатиме від того, чи буде все ж таки створено у новій Верховній Раді «помаранчеву» коаліцію. Після того, як Юлія Тимошенко в односторонньому порядку підписала угоду про формування коаліції, дискусії щодо цього затихли. Воно й не дивно, адже учасники політичної гри на ймення «Великі перегони-2006» із головою занурилися в агітаційний процес. Проте нині до теми об'єднання «помаранчевих» повертаються знову. Скажімо, керівник передвиборного штабу «Нашої України» Роман Безсмертний запропонував підписати угоду 26 березня відразу після закінчення голосування. Лідерка БЮТу Юлія Тимошенко нібито й не проти, але вона вкотре забажала від «нашоукраїнців» письмового (!) підтвердження про неможливість співпраці з Партією регіонів. Словом, «консолідація» знову відбувається за принципом «наша пісня гарна й нова, починаймо її знову». Майже зі стовідсотковою впевненістю можна сказати: ситуація зумовлена тим, що фігуранти потенційної коаліції поки не мають чіткої відповіді на запитання — кого гуртом пропонувати у прем'єри.
Зрозуміло, що «Наша Україна» воліє бачити на цій посаді свого представника. Офіційно претендентом від блоку оголошено чинного керівника Кабміну Юрія Єханурова. Його сильні сторони в тому, що його уряд спромігся виконати торішній бюджет, непогано дає лад цьогорічним показникам, зокрема, знову дещо прискорилось піднесення виробництва після гальмування, яке спостерігалося у 2005-му. Але чи не головна «козирна карта» Юрія Івановича — він найбільше задовольняє Президента Віктора Ющенка. Теза ж про те, що новий уряд приречений виконувати програму глави держави, цілком логічна.
Водночас за Єхануровим тягнеться і чималий шлейф негативів. Найбільший — перипетії щодо газових домовленостей. До речі, опозиція ще й як постаралася, щоб левова частка українських громадян перейнялася газовою проблематикою і знала про дії уряду в цьому сенсі не з найкращого боку.
Звичайно, можна передбачити, що в разі «непрохідності» пана Єханурова, «нашоукраїнці» спробують підшукати іншого кандидата. Скажімо, останнім часом знову велику активність почав виявляти колишній секретар Ради безпеки і оборони Петро Порошенко. Найбільша його опонентка — Юлія Тимошенко — навіть висловила цими днями припущення, що голосуючи за «Нашу Україну», люди обиратимуть керівником КМ саме Петра Олексійовича. Ідея Юлії Володимирівни про те, що 26 березня ми обиратимемо прем'єра, — відома усім і вже набила добрячу оскомину.
Утім, час перейти до блоку, котрий вона очолює. Саме ця сила є ще одним потенційним «прем'єронароджувачем». Але тут, що називається, немає альтернатив: БЮТ пропонуватиме на головну урядову посаду або Юлію Тимошенко, або не пропонуватиме нікого. Згадаймо як сильні, так і слабкі сторони колишнього керівника уряду. Саме її Кабінет суттєво підвищив соціальні стандарти (особливо це стосується виплат при народженні дитини). Та саме за її головування в КМ Україна пережила кілька відчутних криз (бензинова, цукрова). А ще — значне розчарування новою владою відчули представники малого й середнього бізнесу. Лише тепер їхня довіра потроху почала повертатися.
Про Юлію Тимошенко можна сказати, що вона політик, позбавлений напівтонів. Нейтрального ставлення до неї практично не існує в українському суспільстві. Тимошенко або обожнюють, або ненавидять. Погодьтеся, що з таким «статусом» непросто буде об'єднати країну.
Третій потенційний учасник «помаранчевої» коаліції — Соціалістична партія. Постать її лідера — Олександра Мороза — знакова. Відтак цілком можна було б передбачити, що соціалісти спробують висунути його на посаду майбутнього урядового керівника. Однак цілком вірогідно, що Олександр Олександрович претендуватиме на іншу, не менш солідну посаду — Голови Верховної Ради. Після запровадження конституційної реформи ще можна посперечатися, котре із двох крісел виявиться вагомішим. До того ж, спікерська робота для Мороза ближча: він упродовж чотирьох років (з 1994 до 1998) очолював парламент другого скликання.
Ще від соціалістів доводилось чути, що вони можуть запропонувати на прем'єра нинішнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Але такий розвиток подій — малоймовірний. По-перше, дві керівні посади представникам СПУ ніхто не віддасть, а по-друге, Луценко в суспільстві і в політикумі має приблизно такий самий статус, що і Юлія Тимошенко: без напівтонів.
Партія регіонів, судячи з їхньої доволі агресивної кампанії, має найвищі амбіції. У деяких східних областях окремі медіа представляють Віктора Януковича мало не як чинного керівника уряду. Саме на нього, схоже, сподіваються поставити «регіонали». Проте й тут є невелике уточнення: екс-кандидату в президенти пропонуватимуть найвищий пост у Кабміні, якщо Партія регіонів відчує можливість здобути владу «кавалерійським наскоком». Власне, в цьому й полягає її стиль, в чому ми могли не раз пересвідчитися упродовж прем'єрства Віктора Федоровича.
Якщо ж потрібні будуть ширші компроміси, «регіонали» мають у своєму списку чимало інших достойників. Серед тих, кого називають найчастіше, Ринат Ахметов і Микола Азаров. Щоправда, як першого, так і другого навряд чи можна назвати нейтральною фігурою. Та й про плідну співпрацю з Президентом у разі призначення прем'єра-«регіонала», говорити навряд чи доведеться.
На цей випадок може з'явитися так званий носій «золотої акції». Експерти нерідко називають таким Володимира Литвина та його Народний блок. На співпрацю з ним тихцем розраховують як пропрезидентські сили, так і їхні опоненти. Відтак цілком імовірно, що, не знайшовши спільної мови щодо створення «помаранчевої» чи «біло-синьої» коаліції, протиборні сторони звернуться до Народного блоку. Показово, що Володимир Литвин нещодавно й сам прогнозував: переговори щодо широкої коаліції можуть розпочатися не раніше, як на п'ятнадцятий день після всенародного волевиявлення. Цікаво, перемови з ким він мав на увазі?
Експерти не виключають появи серед можливих претендентів на прем'єрське крісло і чинного мера Києва Олександра Омельченка. Мовляв, під час нинішньої кампанії виборів міського голови його так активно і одностайно підтримали майже всі провідні політичні сили, що чому б їм не розглянути можливість такої підтримки і в загальнонаціональному масштабі?
Комуністи, як стало традицією, швидше за все і далі перебуватимуть в опозиції до всіх. Тому в майбутньому процесі переділу «прем'єрського пирога» участі, мабуть, не братимуть.
А взагалі, очікувати «прем'єріади» лишилося не так уже й довго. Фактично, усе, що залежить від партій і блоків у плані виборної агітації, вони зробили. Тепер — слово за нами.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• ВІКТОР ЮЩЕНКО ЗНАЄ СВІЙ ОБОВ'ЯЗОК
• ПРО ПОЛІТИЧНУ «ДЖИНСУ» І РАДЯНСЬКУ РЕКЛАМУ

назад »»»