ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
«ВИТІВКИ ХАНУМИ» ПРИВАБЛЮЮТЬ ГЛЯДАЧІВ
Сумський театра драми і музичної комедії ім. М. Щепкіна переживає далеко не найкращі часи. Упродовж кількарічного періоду тут фактично не було головного режисера. Тож загалом афішу цього закладу культури не можна вважати привабливою і хоча в ній є кілька непоганих п'єс, однак у менш як 300-тисячному місті їх встигли переглянути всі охочі. Закономірний наслідок згаданих вище обставин — хронічна незаповненість глядацької зали.

Приємним винятком стала нова музична комедія «Витівки Хануми» Г. Канчелі за мотивами Аксентія Цагарелі у постановці запрошеного режисера, заслуженого артиста України Олександра Рибчинського.
Відразу захоплює увагу глядача й тримає до закінчення дійства майстерна гра акторів. Виконавиця головної ролі — Хануми — Ольга Богомолова, її суперниці у наданні вельми делікатних послуг Кабато (Тамара Корінна), Текле (Алла Ластовецька), Наталія Нерянова у ролі Сони, Володимир Назаренко у ролі Мікіча і Володимир Берелет у ролі Акопа тепло сприймалися і, поза сумнівами, надовго запам'яталися присутнім на спектаклі, вже не кажучи про заслужених артистів Миколу Ластовецького, Ігоря Левенця та Євгенію Серебрякову (Князь, учитель Коте й Ануш). У залі неодноразово лунали щирі дружні аплодисменти з приводу вдало зіграних ними епізодів. Природно, дійство узгоджується з особливостями поведінки середини позаминулого сторіччя та ще й з іншим, багато в чому відмінним національним менталітетом. Щодо цієї частини — можливе підсилення виразності в подальших спектаклях завдяки відпрацюванню інтонації та жестів. Однак, погодьмося, що звичаєві відмінності у двох націй — значні, тож постають певні труднощі у сценічному втіленні. Навіть ті ж досвідчені Микола Ластовецький та Ігор Левенець у деяких епізодах усе ж мають вигляд українців, а не грузинів. Але, можливо, з огляду на сприйняття дійства масовим глядачем, це й не на гірше. Тим більше, що загалом грузинський національний колорит спектаклю відчувається.
Успіх дійства забезпечили також хороше лібрето В. Константинова та Б. Рацера у поєднанні з майстерним виконанням музичної частини оркестром під керівництвом диригента, заслуженого працівника культури України Анатолія Кірноза, вдало відтворена художником-постановником В'ячеславом Роговим сценічна обстановка, хореографічні вставки, підготовлені під керівництвом балетмейстера, заслуженої артистки України Тетяни Брисіної, вокальні номери та чудові костюми.
І це при тому, що узятий до постановки драматургічний матеріал явно потребував прискіпливої праці. Зокрема, на думку рецензента, автор п'єси аж занадто перевищив міру прийнятої художньої умовності, припустимої навіть для комедійного жанру. Так, глядач дізнається про те, що вчитель Коте — племінник князя, і, відповідно, також належить до княжого роду з усіма належними атрибутами — гербом і т. п., а Мікіч, котрий дошукується саме цього, уперто не погоджується видати доньку за нього заміж. Але ж варто лишень почати тут щось поправити, як п'єса просто розпадеться, сюжет буде зруйновано. Не підкріплений попередньою логікою розвитку характерів видається нам і сватання Хануми та Акопа, не пов'язаним із загальною дією — епізод у лазні. Режисер з акторами тільки частково згладжують цей істотний недолік тексту. Інший — недостатнє змістове навантаження, для переказу якого вистачить кількох хвилин, «завуальовують» хормейстер з балетмейстером, концертмейстрами та оркестром.
Постановка «Витівок Хануми» видається цілком доречною й ще за одним вельми значним для театру показником. Річ у тім, що впродовж осені у зв'язку зі зміною керівництва колектив закладу культури наполегливо відстоював позицію щодо збереження штатного розкладу в повному обсязі. І це можна зрозуміти: фактична зайнятість творчого складу ледве сягала чверті норми. Спектакль надав можливість значно вплинути на цей показник, позаяк у ньому беруть участь уся трупа й оркестр, вистачило роботи й допоміжним цехам. Отже, «Витівками Хануми» «щепкінці» переконливо довели злагодженість дій всього колективу, що, погодьтеся, немало значить.
Творчий потенціал театру доволі високий. Однак для його реалізації нині ще дуже багато чого не вистачає. Вакантність посади головного режисера не дозволяє здійснювати постановки нових п'єс, тоді як частина спектаклів наявного репертуару потребує заміни. Немає транспорту для того, щоб ставити спектаклі на виїзді хоча б в межах області. Нарешті, чутки про нібито вагому пропозицію щодо придатних до постановки п'єс вітчизняних авторів насправді аж надто перебільшені. Сучасний глядач прагне до споглядання дійства в неодмінній триєдності життєвої, соціальної та художньої правди, а такі п'єси, прямо скажемо, поодинокі. Нині потрібні спектаклі, котрі б давали багатий матеріал для порівняння побаченого на сцені зі спостереженим у навколишній повсякденній дійсності. Саме така драматургія, невід'ємною складовою якої має бути сучасна життєва філософія представників найрізноманітніших верств населення, і здатна привести в театри масового глядача.
На українських теренах, на жаль, принаймні тепер, про те взагалі не йдеться. Можливо, профільному міністерству слід зініціювати відповідь на сакраментальне запитання про бажані відсотки наповнення глядацьких залів театрів?

Віктор ТАРАСЕНКО, Суми
також у паперовій версії читайте:

• А ВИ БАЧИЛИ КВІЛТ І ПЕЧВОРК?
• «НА УКРАЇНУ ПОВЕРНУСЬ»

назад »»»