ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СВІТ ЖІНКИ!
МРІЮЧИ ПРО ЛЮБОВ, ВИ МАГНЕТИЧНО ЇЇ ПРИТЯГУЄТЕ
Давні латиняни казали: «Долі знаходять шлях». Неодноразово доводилося чути розповіді про те, як та чи інша жінка буквально вимріяла собі судженого, тобто її обранець виявився саме таким, про якого думала, ким снила.

Дехто до таких суджень ставиться скептично, а дарма. Адже думка людини — енергетична, вона невидимо торкається всього, що оточує її. А якщо вміти спрямовувати цю животворчу силу думки в потрібному напрямі, а також навчитися вловлювати відлуння-відповідь?.. Від перспектив просто перехоплює подих. Учені кажуть, що саме так — думками на відстані — спілкуватимуться наші потомки, можливо, вже за кілька десятиліть. А поки що ми можемо лише констатувати, що могутність думки підтверджує велике почуття любові, яка творить дива.
Коли є любов, невидимо, непомітно й легко приходить до нас щастя, простір сповнюється особливого світла (чи сяйва), а душа — польоту. Біля людей, які люблять, добре не тільки цим двом половинкам, а й усім, хто належить до їхнього оточення. Потрібно вірити, що на світі є любов, вірити в її велику силу — тоді небесне провидіння виведе на потрібний шлях і відбудеться та бажана зустріч. Ці слова я почула від чарівної молодої жінки Оксани Івасюк. Вона розповіла, що самотність для неї стала нестерпною тоді, коли зрозуміла, що поруч з нею має бути Він — єдиний і незрівнянний.
«Можливо, ми з ним уже зустрічалися, але я не впізнавала його і проходила мимо?.. А можливо, він мене також шукає в цьому світі, пильно придивляється до інших жінок і думає — вона чи не вона?.. Я так боялася, що ми десь розминемося»,— такі думки все частіше навідували дівчину.
Молода, красива, розумна, вона часто чула компліменти від різних чоловіків, іноді відчувала вдячність до них за те, що саме її вирізняють з-поміж інших, проте повірити, що хтось з них — суджений, чомусь не могла. Якась могутня сила підсвідомості посилала їй позивні про те, що все має бути зовсім інакше, що зустріч із тим, хто полюбить її по-справжньому, ще попереду.
Думки про цю омріяну зустріч навідували дівчину все частіше. Вона читала романи про кохання, дивилася кінофільми на любовну тематику, але час від часу в серце закрадалися сумніви — а якщо вона все вигадала собі і насправді ніхто її ніде не шукає? Чимало подруг пішли заміж не з любові, а з вигоди, й навіть переконували її, що шлюб з розрахунку — міцніший. Оксана не могла уявити себе в такій ролі. Як у відомому вірші Едуарда Асадова — вона мріяла про любов «красиву-красиву, велику-велику, а якщо в житті не зустріне такої, тоді їй зовсім ніякої не треба». «Коли я зрозуміла, що можу просто померти без моєї половинки — Коханого, тоді я почала уявляти собі усміхнене обличчя, очі, ставну постать... Спершу цей образ проявлявся нечітко, але з кожним разом уява домальовувала якісь деталі...»
І ось одного вечора Оксані зателефонувала подруга й запросила на гостину, куди мав прийти відомий музикант, який приїхав з Німеччини. Оксанчине серце при цьому повідомленні теленькнуло, і вона чітко зафіксувала, ніби в просторі відбулося якесь зімкнення чи з’єднання. Утім, збиралася в гості з дивним хвилюванням, ніби на важливий іспит.
Коли Оксана зайшла до квартири подруги, там уже гуло, мов у вулику: було повно молоді. Крізь гамір їхнього спілкування й звуки музики, що долинали з вітальні, вона провела поглядом, мов курсором по екрану комп’ютера, і раптом очі в очі зустрілася з Ним. «Ось і він, твій чоловік, твоє Кохання!» — наче хтось на вухо прошепотів їй. Здалося (як потім виявилося, їм обом), що в цю мить полилася нечувана досі блаженна музика — маленькі дзвіночки затьохкали біля скроні.
«Тепер я знаю, що це було небесне знамення. Ми зійшлися, не відриваючи погляду одне від одного. Минала лише десь друга хвилина нашого знайомства, а нам здавалося, що усе життя ми поряд... Я сказала йому, що впізнала його. Він спершу не здивувався, тільки запитав, чи я, може, була на його концерті або бачила фото в пресі. Ні те ні друге, відповіла. Тоді він знітився: звідки знаю в такому разі, адже в Києві він уперше. Не хотілося мені розсекречуватись, зізнаватися, що вимріяла собі саме такого хлопця. Найдивнішим було те, що ми просто не відривали поглядів одне від одного, мовби злилися в якомусь єдиному потоці. Розум підказував мені, що маю бути незалежною, а на серці було легко й радісно. І коли він уперше доторкнувся до моєї руки, наші тіла мов блискавка пройняла».
Енгельберт гуляв з Оксаною по Києву увесь наступний день. Наша столиця зачарувала гостя... Їм не хотілося розлучатись ані на мить, тож не минуло й доби від їхнього знайомства, як Енгельберт поцілував дівчину, освідчився в коханні й запропонував одружитися. Сталося це на березі Дніпра, і він сказав, що хоче, аби їхня любов була така ж повновода й невичерпна, як води цієї могутньої ріки.
«У ці хвилини мені здалося,— хвилюючись, згадує Оксана,— що небо засяяло тисячами маленьких свічечок, а навколо нас літають ангели, благословляючи нашу любов... Тоді мені подумалося, що ті дівчата, які не дочекалися своїх принців, ніколи не зазнають такого казкового, невимовного, небесного почуття, і що ніякі багатства не замінять цього осяяння й щастя».
Усі мрії Оксани здійснилися. Вона поїхала з коханим до Німеччини, де вони вже другий рік у повній гармонії облаштовують власне гніздечко. Душі обох наповнені любов’ю вщерть, і ще не було (дасть Бог, і не буде ніколи) навіть миті сварки чи непорозуміння між ними.
Ось така реальна історія про те, як долі проклали шлях одна до одної. А ще кажуть, доля кожної пари стукає в серце, але часом вона робить це так тихо, що потрібні великі зусилля, аби почути той знак. Навчіться відчувати — і щастя знайде вас.

Галина ЛИТВИН
також у паперовій версії читайте:

• АЛЬФРЕД НОБЕЛЬ, МАТЕМАТИКА Й ЖІНКА...
• ЖІНОЧИЙ БІЗНЕС: ПЕРЕПОНИ І ЇХ ПОДОЛАННЯ

назад »»»