Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Жовтень 14, 2014
ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА
КУЛЬТУРА
ЗІРКА,
ЩО МОЛИЛАСЯ СЛЬОЗОЮ
У другій половині ХХ століття кінематографічне небо Італії пишно засяяло світової
слави зірками, імена яких — Анна Маньяні, Софі Лорен, Джина Лоллобриджида, Клаудіа
Кардинале, Моніка Вітті. До цього списку так само належить Джульєтта Мазіна,
й нині вже нікого не дивує, як серед плеяди яскравих красунь і талановитих акторок
опинилась зовні непоказна, мініатюрна (нижче середнього зросту), скромна жінка.
Згодом за неперевершений талант їй вибачили певну нестандартність. А тоді, у
1946-му році, коли вона вперше з'явилась на телеекрані, співвітчизники здивувалися,
чому саме її запросив зіграти одну з ролей у фільмі «Пайза» провідний кінорежисер
Італії Роберто Росселіні.
Доля — одна
на двох
Поява Джульєтти Мазіни через два роки в невеликій ролі Марчелли у фільмі відомого
на той час режисера Альберто Латтуада «Без жалю» хоч це й здавалося дивним, не
тільки сприяла популярності молодої актриси, але й породила чимало пліток. Незважаючи
на те, що зіграла вона надзвичайно вдало і навіть отримала «Срібну стрічку» —
приз італійських критиків за найкраще виконання «другої ролі», знайшлися заздрісники,
котрі стверджували, що кінокар'єра Джульєтти Мазіни — це винятково заслуга її
чоловіка Федеріко Фелліні, який був одним з авторів сценарію кінострічки «Без
жалю». Проте на той час Федеріко Фелліні ще не був режисером зі світовим ім'ям,
а робив лише перші кроки в мистецтві режисури. І навіть тоді, коли він почав
знімати власні фільми, аж у своїй третій кінострічці — «Дорога», яка вийшла на
екрани в 1954 році, він запропонував Джульєтті роль Джельсоміни. Причому Фелліні
довелося докласти чимало зусиль, аби переконати продюсера Діно де Лаурентіса,
який не вірив, що Джульєтта Мазіна матиме успіх у широкого кола глядачів. Продюсер
вимагав, щоб їй підшукали заміну серед красунь італійського кіно, проте Фелліні
не змінив свого рішення, оскільки вважав, що зможе втілити свій задум лише з
єдиною актрисою, котра, власне, й надихнула його на створення цього образу.
Фільм «Дорога» приніс Фелліні та Мазіні світову славу, а міжнародні премії посипалися,
ніби з рогу достатку: їхня загальна кількість перевищила шістдесят. Світова критика
визнала Джульєтту Мазіну геніальною актрисою, а Діно де Лаурентіс був змушений
відверто визнати свою помилку.
Зустріч,
яка змінила світ
Життєві обставини не надто сприяли Джульєтті. Народилася Джулія Анна Мазіна 22
лютого 1921 року в містечку Сан-Джорджіо ді П'яно, що за кілька кілометрів від
Болоньї, у сім'ї шкільної вчительки та скромного службовця. Зростала вона в рідної
тітки в Римі, де закінчила гімназію сестер-урсулінок. Спочатку Джульєтта (саме
так змалечку називали її рідні) мріяла стати піаністкою, а потім захопилася археологією.
Проте зрештою успішно склала вступні іспити до філологічного відділу Римського
університету. Саме тоді вона зацікавилася театром і почала досить успішно грати
в студентському експериментальному театрі. Пізніше її запросили до театру Квіріно
й на радіо, проте навчання вона не ризикнула покинути, тож довелося все суміщати.
Завдяки роботі на радіо Джульєтта й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.
У 1949 році Федеріко Фелліні (тоді лише карикатурист і автор невеликих естрадних
сцен) написав для Римського радіо серію невеличких п'єс про життя двох закоханих
— Чіко та Палліни. Комічні пригоди цих персонажів мали успіх у слухачів, а один
з кінопродюсерів вирішив показати їх на екрані. Він запропонував Фелліні здійснити
цю постановку й зателефонував виконавцям ролей на радіо.
При першій зустрічі актор, який грав Чіко, не сподобався Федеріко — він виявився
літнім паном, огрядним і лисим. Фелеріко очікував, що й виконавиця ролі Палліни
виявиться не кращою, тож не поспішав на ділову зустріч з нею, призначену у кафе.
Він був безмежно здивований, коли побачив, що за столиком на нього чекає маленька
світловолоса дівчина з великими, дуже виразними очима, у яких стурбовано застигло
довге очікування. Фільму «Чіко та Палліна» так і не зняли, проте через три місяці
після тієї зустрічі Джульєтта й Федеріко одружилися.
Усмішка
крізь сльози
Після появи «Дороги» чимало критиків писали про «чаплінські нотки» в грі Мазіни.
Дійсно, незважаючи на відмінність виконавських манер цих митців споріднює трагічна
тема невлаштованої та непристосованої до практицизму життя людської особистості,
на яку одягли костюм блазня.
Зігравши кілька другорядних ролей у фільмах «Білий шейх», «Шахрайство», «На околиці
великого міста», Мазіна знову повернулася до головної теми своєї творчості у
фільмі Фелліні «Ночі Кабірії» (1957). У ньому вона зіграла роль жінки, яка торгує
власним тілом, а точніше — змушена це робити, щоб вижити.
Актриса майстерно створила складний образ — Кабірії, яка, живучи на суспільному
«дні», не втрачає людської гідності та внутрішнього намагання зберегти чистоту
душі. Душа її героїні була щирою, а почуття неприховані й чисті, наче в дитини.
Її скривдили — й вона кричить або плаче, у хвилини радості — натхненно танцює
на вулиці, з наївною вірою в диво іде на церковну службу, а потім, коли вийде
з храму, ніби спустившись з небес на землю, ридає. Людська мрія Кабірії про щире
й справжнє кохання — природна й зрозуміла, проте щоразу замість хліба насущного
— людяності — їй з наругою простягають камінь.
Фелліні не випадково розпочинає й закінчує фільм пограбуванням героїні її колишніми
коханцями. Проте у фіналі Кабірія, що все втратила й готова покінчити з життям,
зустрічає юнаків і дівчат, які, хоча й не знайомі з нею, щиро вітаються й усміхаються,
повертаючи героїні віру в доброту й людяність. Обличчя Кабірії осяває знаменита
усмішка крізь сльози, що знаменує повернення до життя й сподівання на щастя.
Цей фільм остаточно зміцнив світову славу й визнання Джульєтти Мазіни як однієї
з найкращих кіноактрис, а Федеріко Фелліні — як провідного кінорежисера світового
рівня. У тому ж 1957-му році Мазіні присудили гран-прі Каннського фестивалю як
кращій кіноактрисі.
Надалі вона знімалася у відомих європейських режисерів Роберто Росселіні, Едуардо
де Філіппо, Ренато Кастеллані, Альберто Сорді, Жюльєна Дювів'є, Брайяна Форбса.
Однією з найкращих ролей актриси в 60-тих роках стала головна роль у фільмі Фелліні
«Джульєтта і духи» (1964). Саме тоді вона знімалася порівняно небагато, хоча
завжди хвилювалася в підготовчий період перед зйомками, а коли роль у неї остаточно
складалася, Мазіна вражала всіх своєю енергією та працездатністю.
У 1963-му році вона отримала науковий ступінь, з успіхом захистивши в Римському
університеті дисертацію на тему «Соціальне становище й психологія актора в наш
час». Ті ролі, які вона зіграла у фільмах, створених у ФРН, не принесли їй задоволення,
так само, як і робота у Великій Британії, Чехословаччині (кінофільми й телесеріали).
Остання роль
За загальним визнанням критиків і глядачів, найповніше талант Мазіни розкрився
саме у фільмах її чоловіка — Фелліні. «Джінджер і Фред» — так називається стрічка
Фелліні, в якій Джульєтта вперше й востаннє в житті зіграла з Марчелло Мастрояні
(1985). Однак їй не вдалося перевершити успіх двох своїх найкращих героїнь —
Джельсоміни й Кабірії. У житті вона була позбавлена «зіркової хвороби», її добре
приймали у всіх країнах. Щира, привітна, ніжна й віддана дружина й жінка, вона
зуміла створити максимально сприятливу атмосферу у своєму домі, щоб її чоловік
міг у вільні хвилини спокійно відпочити та відновити сили. Джульєтта Мазіна підтримувала
Фелліні у творчих пошуках, однак часто відстоювала власну думку. Близьке оточення
характеризувало її як доброзичливу, гречну, розумну співрозмовницю, яка ніби
стала тінню власного чоловіка, але завжди була поряд з ним і на рівні з ним.
Саме за це її любили співвітчизники й шанувальники за кордоном.
Понад сорок років тривав щлюб Джульєтти з Федеріко. Він помер у Римі в 1993 р.
На його похорон зібралося кілька тисяч людей з Італії та інших країн. Джульєтта
першою йшла за труною, не в змозі змиритися з тяжкою втратою. Усього за рік і
кілька місяців вона вирушила в позасвіт до коханого чоловіка, і труну з великою
актрисою до могили, де їх поховано поряд, супроводжував багатотисячний натовп...
Сергій ПИРОГОВ
також у паперовій версії
читайте:
- МУЗИЧНА РОДИНА
ВІКТОРІЇ ВАСИЛЬЄВОЇ
назад »»»
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».