ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СВІТ ТВАРИН
СТЕПОВІ ВАРТОВІ
Де широкий степ, там і сонце. На безкраїх просторах степової частини України (на південному сході нашої землі) подорожній неодмінно зверне увагу на розкидані то тут, то там невеликі грудки-горбочки. Придивиться пильніше і помітить, що біля кожного з них стримить непорушно коричневий стовпчик.

Що це? Тільки-но зацікавлений мандрівник підійде ближче — раптом щось стиха свисне і нерухомий до того «пеньочок» кудись зникне. Спробуєш підійти до наступного «степового монумента» — та сама історія! А секрет полягає в тому, що то не дерев'яні «пеньки» вилаштувалися по степу, а це бабаки — представники класу гризунів, які живуть на території України.
Вага дорослого бабака сягає дев'яти кілограмів (стільки, до речі, може важити доросла вгодована індичка). Ця дещо незграбна й на перший погляд неповоротка тваринка хоч і озброєна міцними кігтями, які прикрашають її короткі товстуваті ноги, проте дуже ляклива. Варто вітру зачепити сухий листок — бабак свисне, підскочить і вмить юркне в нору. А ще бабак дуже зіркий, усе чує й бачить на багато кілометрів довкола. Ніщо не залишиться непоміченим для цього сторожкого степового вартового.
Живуть бабаки в глибоких та складних норах. Це — їхній надійний дах і єдиний порятунок від численних хижаків, які завжди раді поласувати товстунами.
Будують бабаки житло всією родиною. Та таке, щоб у ньому могли вільно розміститися кілька бабачих сімей. Для того щоб у домівці було цілком безпечно, тваринки прокладають під землею тунелі завдовжки кілька десятків метрів, а саме гніздо ховають на триметровій глибині. «Вітальню», де можна «спілкуватися», зібравшися разом, роблять великою та просторою. У цій бабачій гніздовій камері могла б більш-менш вільно розміститися навіть доросла людина. Для затишку мешканці нори вимощують долівку сухою травою, а стелю ретельно обліплюють глиною, тож тут тепло й сухо. У такому домі можна не лише надійно ховатися від злих ворогів, а й відпочивати, а також, що важливо, впадати в зимову сплячку.
Велика нора зветься родовою. Довкола неї тварини будують менші нори — харчові. Тут бабаки ховаються вдень, щойно зачують небезпеку. Мине кілька хвилин після тривоги — і вже визирає з неглибокого схову зацікавлений ротик. Тваринка роззирнеться й вибирається знову на білий світ — пастися.
А пасуться бабаки, мов коні. Найбільше полюбляють конюшину, люцерну та шавлію. Осмілівши, можуть і на поле зазирнути, аби розжитися кількома колосками зі смачними зернятами. І повз баштан не пройдуть байдуже, залюбки поласують кавуном чи динькою. Харчуються бабаки протягом усього дня, ховаючись відпочити в нори лише на ті кілька годин, коли сонце припікає надто нестерпно. І не дивно, що бабак так любить їсти. Йому просто необхідно запастися калоріями, адже на всю зиму засинає, тож жирових запасів має вистачити на три довгі місяці.
У сні час минає швидко. Аж гульк — знову весна. Широкий степ розігрівається сонцем, прижухлий за зиму трав'яний килим щодня розквітає яскравими барвами, оживає комашня, гуде-дзижчить над нектаром.
І знову вигулькують з-під землі то тут, то там кумедні бабаки. Просинаються вони рано — як температура сягає стабільно плюсових значень, а вже в травні на світло починає вибиратися їхня новонароджена малеча. Для того щоб стати дорослими, бабаченятам знадобиться аж три роки. А тоді вони, як колись і їхні батьки, помандрують далі в степ — рити нові нори з курганчиками коло входу, де часто стоятимуть вони, вартуючи чи свої підземні володіння, чи весь неозорий степ.

Підготувала
Валентина ЄВСЄЄВА
також у паперовій версії читайте:

• ВЕЛИКОКАРАТУЛЬСЬКІ НОРКИ
• ЛЕЛЕКА-КВАРТИРАНТ
• ЖОРСТОКІСТЬ БРАКОНЬЄРІВ НЕ ЗНАЄ МЕЖ

назад »»»