ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
«РЕГІОНАМ» ЗАТІСНО В РЕГІОНІ
Останні дні перед парламентськими виборами, як і слід було очікувати, позначилися небаченим досі нагнітанням політичних пристрастей. Цікаво, що партії та блоки настільки перейнялися боротьбою за мандати, що навіть забули про майбутнє блокування й створення коаліцій.

Тепер навіть спікер Володимир Литвин висловив переконання, що формат майбутньої коаліції залежатиме від результатів виборів. При цьому Голова ВР нагадав: Президент Віктор Ющенко неодноразово заявляв, що хотів би бачити на посаді прем'єра після виборів Юрія Єханурова. До цього спікер, котрого разом із його блоком нерідко називають власником «золотої акції» у майбутній Верховній Раді, прогнозує: за тиждень, що лишився до дня всенародного волевиявлення, політичні сили можуть так розсваритися, що після виборів їм буде важко знайти спільну мову.
І все ж розмови про потенційну коаліцію, хоча й в іншій площині, але тривають. Скажімо, той-таки Володимир Литвин передбачає: від прогнозів до реальних переговорів політики перейдуть не раніше, ніж через 15 днів після 26 березня. Подібні одкровення звучать і з вуст деяких політологів. Скажімо, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко вважає: так звану «велику коаліцію» (себто структуру, куди увійшли б і представники «помаранчевих», і «регіонали») можна буде створювати лише за умови, що нинішнім протиборним сторонам не вдасться реалізувати власні амбітні плани.
Звідси, до речі, ростуть «ноги» й в іншого припущення: прем'єр-міністром майбутнього уряду може стати більш-менш нейтральна постать, котра відносно влаштовувала б як одних, так й інших. Зрозуміло, про це поки говорити зарано, адже українські політики, поза всякі сумніви, нині сподіваються на те, що їм вистачить сил самотужки поборотися за прем'єрське крісло. Потенційні можливості «помаранчевих» ми аналізували, тепер пропонуємо детальніше поглянути на Партію регіонів. Адже, хоч би як склалась її подальша політична кар'єра, щонайменше потужна парламентська фракція їй гарантована.
Отже, ПР активно намагалась, що називається, «показати себе» ще наприкінці третього парламентського скликання. Приблизно за півроку до минулих виборів «регіонали» створили доволі потужну фракцію. Та на вибори-2002 ПР пішла у складі мегаблоку «За єдину Україну!». Політологи схильні вважати, що саме Партія регіонів відіграла головну роль у відносному успіхові блоку, який очолював, до речі, нинішній спікер, а тоді — глава президентської адміністрації Володимир Литвин. До цього слід додати, що «регіонали» тоді перемогли практично в усіх мажоритарних округах Донецької області.
Невдовзі після обрання Литвина на посаду Голови Верховної Ради фракція його блоку (найчисленніша на той момент) розпалася. Влітку й на початку осені довго точилися суперечки навколо того, кому з «уламків» «За єдУ!» випаде честь стати найпотужнішим політичним сегментом. Фактично йшлося про ядро, яке мало на майбутніх президентських виборах протистояти Вікторові Ющенку та його партіям, котрі набирали силу і по-
пулярність. Призначення Віктора Януковича прем'єр-міністром восени 2002-го зняло це питання.
Ще за півроку він стає головою Партії регіонів, причому, що цікаво, ця подія відбулась одразу після затвердження у Верховній Раді програми його Кабінету. Це означало, що уряд отримував, принаймні, річну гарантію не бути відправленим у відставку руками народних депутатів.
«Нейтралізація» іншого можливого ініціатора відставки — президента — відбулась значно пізніше. Офіційним «інфантом» старої влади Віктор Федорович був оголошений тільки навесні 2004 року. Доти (та й у перші місяці після отримання статусу «єдиного кандидата від влади») Янукович поводився, що називається, тихіше води, нижче трави. Йому, як і більшості тодішніх президентських фаворитів, добре була відома нелюбов Леоніда Кучми до надмірної самостійності політичних гравців.
Однак плани старої влади (передовсім Партії регіонів) щодо президентства свого кандидата з тріском провалилися. Після другого туру і початку Помаранчевої революції штабісти Віктора Януковича стали справно «ліпити» з нього активного опозиціонера до Кучми. Хоча цей образ пасував Януковичу, що називається, як корові сідло, нині слід визнати: той хід був таки вдалим. Принаймні, готуватися до більш-менш реальної опозиційної діяльності колишній кандидат у президенти почав заздалегідь.
Щодо нової влади, то вона не надто активно поводилась стосовно своїх колишніх опонентів. Гасло «Бандитам — тюрми!», попри те, що воно було і лишається одним із головних закликів Майдану, фактично залишилося нереалізованим. Нині непросто говорити, чому так сталось. Можливо, «помаранчеві» виявились надто делікатними. Можливо, стара влада справді так гладенько «замела за собою сліди» в останні тижні свого правління (не даремно ж інавгурація відтягувалась, як тільки могла), що підступитися до «злодіїв у законі» стало майже неможливо. А можливо, між колишніми й нинішніми справді існували та існують якісь негласні домовленості, на чому раз у раз наголо-шують деякі політики?
Суть полягає у тому, що певна млявість нової влади спонукала до активних дій стару владу. Найяскравіше це виявилось у вересні, у день підписання так званого меморандуму між владою і опозицією. Як відомо, підписи під тим документом поставили Президент Віктор Ющенко та його колишній опонент на виборах Віктор Янукович. Фактично, тим самим останній офіційно був визнаний лідером опозиції. Колеги-журналісти з Донеччини розповідають, що саме у вересні-жовтні у Януковича ніби з'явилось друге дихання.
Можлива електоральна підтримка «регіоналів» нині була б дещо меншою, якби влада (свідомо чи несвідомо) не підіграла їм минулої осені. Підігравання виявилось не тільки і не стільки у факті підписання так званого меморандуму. Значно більшу свободу дій «регіонали» отримали після підписання Віктором Ющенком закону про недоторканність депутатів місцевих рад. Відтоді активність «регіоналів» почала, що називається, «зашкалювати». Показово, що саме в той час вони відмовились створювати блок Януковича. Ідеологи ПР вирішили зробити ставку саме на свого лідера і не тягнути за собою інші партії.
До моменту, коли ми довідаємось, скільки місць у Верховній Раді отримає Партія регіонів, лишилося небагато часу. Одначе питання, чи залишатиметься після цього Віктор Янукович лідером цієї політичної сили, є відкритим. Причому відкрили його нинішні дискусії з приводу можливої «широкої коаліції». Щось аж ніяк не віриться в те, що хтось із «помаранчевих» може погодитись на таку коаліцію, якщо їхні супротивники запропонують на посаду прем'єра саме Януковича.
Насамкінець — цікавий факт із не такої давньої історії Партії регіонів. Її лідери змінювались чи не найчастіше серед усіх більш-менш знакових політичних сил. «Покермувати» ПР мали можливість Володимир Рибак, Микола Азаров і Володимир Семиноженко. Якщо перші двоє й нині є активними «багнетами» партії, то третій наразі представляє блок Литвина.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• «ПРОКУКАРЕКАЛ — А ТАМ ХОТЬ НЕ РАССВЕТАЙ», або РОСІЙСЬКЕ ПРИСЛІВ'Я НА НАШИХ ТЕРЕНАХ
• ГЕЛЬСІНСЬКА СПІЛКА ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ
• НУ, НАРЕШТІ...
• БУДЕ 450 СПІКЕРІВ?

назад »»»