ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
ПРИВАТИЗАЦІЙНІ ЗДОБУТКИ Й ПРОРАХУНКИ
Нині точиться чимало розмов навколо приватизаційних процесів. Колись всенародна власність переважній більшості вже не належить. За «тіньовими» схемами вона перейшла до хитромудрих спритників. Народу ж залишились тільки майнові ваучери без майна.
Торішні приватизаційні здобутки й прорахунки експерти Центру Разумкова оцінили як надважливі й водночас суперечливі.

Якщо на початку року проголошувались амбітні стратегічні наміри, то надалі заяви керівництва держави стали стриманішими.

У каламутній воді рибу ловити легше
Прихід нової влади на початку 2005 року ознаменувався намірами переглянути попередні приватизаційні угоди, укладені за непрозорими схемами. Поліпшенню інвестиційного клімату мав сприяти Меморандум про гарантії прав власності та забезпечення законності їх реалізації. Проте реприватизація «Криворіжсталі» й залучення до бюджету 24,2 млрд грн не зняла з порядку денного питання розвитку приватизаційних процесів. А відсутність чітких законодавчих норм, що регулюють відносини власності, призводила до невизначеності й знижувала ефективність менеджменту на державних підприємствах, зазначають експерти.
На жаль, впродовж тривалого часу процес трансформації державного сектора економіки і створення нових ринкових інституцій відбувався за політичної, економічної й судової нестабільності. Приватизація державних активів проходила за непрозорими та неконкурентними схемами, що впливало на ефективність і швидкість процесу трансформації власності. Очевидно, що в цих умовах обсяги надходжень від приватизації державного майна залишалися низькими. Так, за 1999–2004 роки вони були на 2,47 млрд гривень менші, ніж за 2005 рік.
До того ж, великі приватизаційні угоди укладали в інтересах фінансово-промислових груп, які мали доступ до владних кабінетів, що дало змогу їм приватизувати найпривабливіші підприємства за «пільговими» схемами. Нерозвинутість і суперечливість законодавства про приватизацію давали можливість укладати приватизаційні угоди за скороченою процедурою та обмеженою участю потенційних покупців. Одним із прикладів такої нормативної неузгодженості є терміни проведення аукціону або конкурсу після публікації інформації в бюлетенях про приватизацію. Закон України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 року передбачає термін проведення аукціону чи конкурсу не менше, ніж через 30 днів після публікації. Тоді як за «Державною програмою приватизації» від 18 травня 2000 року цей термін для великих і стратегічних підприємств становить 75 днів. Пізніше це дало підстави оскаржувати законність укладених приватизаційних угод у судах.
Приватизаційний процес останніх років, зазначають експерти, характеризувався спонтанністю й відсутністю чіткої стратегії реформування державного сектора економіки, що позначилось на якісних і кількісних результатах приватизації. Основним документом, який визначає пріоритети, завдання та умови приватизації, є Державна програма приватизації, що розробляється Фондом держмайна на три роки і затверджується парламентом. Остання програма приватизації, прийнята у 2000-му, передбачала прийняття наступної наприкінці 2002-го. Однак нову програму досі не прийнято.
Тривалий час за політичної й економічної нестабільності, а також недорозвинутості ринкових інституцій використовувались схеми так званої «тіньової приватизації» із застосуванням закону про банкрутство.

Під знаком реприватизації
Нова влада обіцяла переглянути приватизаційні угоди, укладені за непрозорими схемами. Це спричинило неабиякий резонанс у міжнародному бізнес-середовищі, а невизначеність ситуації у відносинах власності значно погіршила інвестиційний клімат. У результаті в першій половині 2005-го приватизаційного продажу не було.
Для поліпшення інвестиційного клімату й припинення розмов про реприватизацію в червні 2005 року Президент України, Прем'єр-міністр і спікер парламенту підписали Меморандум про гарантії прав власності та забезпечення законності їх реалізації. Головною його метою було відновлення втраченої довіри до влади з боку бізнесу, захист прав власності й відновлення справедливості та законності. Одначе цей документ мав декларативний характер, тому не підвищив довіри бізнесу до політики держави у сфері власності. Зокрема, Меморандум передбачав можливість укладення мирових угод і доплати визначених коштів у бюджет під час вирішення проблемних питань приватизації. Проте механізми доплат за приватизовані об'єкти не мають відповідного законодавчого підґрунтя, тому й не стали дієвим чинником вирішення проблем.
Повернення в державну власність «Криворіжсталі» та її повторний продаж, а також перегляд результатів приватизації Нікопольського заводу феросплавів — дві найбільш знакові події у сфері реприватизації. Результати конкурсу 2004 року із продажу «Криворіжсталі» промислово-фінансовому консорціуму «Інвестиційно-металургійний союз» були в судовому порядку визнані недійсними, а підприємство повернуте в державну власність. Повторно «Криворіжсталь» була приватизована на відкритому аукціоні за 24,2 млрд грн, що майже в шість разів перевищує ціну, сплачену за підприємство у 2004 році. Крім сплаченої суми, новий власник підприємства — компанія Міttаl Stееl Gегmаnу GmbН — взяла на себе інвестиційні зобов'язання обсягом 12 млрд грн на десять років.
Ситуація навколо Нікопольського заводу феросплавів (НЗФ) досі розглядається судами.
Приватизація минулих років, зауважують експерти, відбувалась хоча й не прозоро, але переважно згідно з чинним на той момент законодавством і за інших економічних обставин. Тому об'єктивно порівняти ціну, сплачену кілька років тому, з нинішньою ринковою кон'юнктурою практично неможливо. Тож у деяких випадках, коли суд не в змозі ухвалити остаточне рішення через суперечливість і складність ситуації, мирова угода могла б стати найприйнятнішим рішенням.

Відсутність законів породжує беззаконня
Меморандум про гарантії прав власності не вирішив проблем, пов'язаних із деполітизацією процесу перегляду приватизаційних угод. Успішний повторний продаж «Криворіжсталі», хоч і забезпечив великі надходження до держбюджету, але не вирішив системних проблем у регулюванні прав власності. Подальша дестабілізація щодо забезпечення прав власності, на думку експертів, матиме ще більш негативні довгострокові наслідки.
У сфері управління державною власністю бракує законів, які б регулювали, крім приватизації, управління корпоративними правами держави, а також визначали юридично-правовий статус відповідальних державних органів. Так, діяльність Фонду держмайна регулюється Тимчасовим положенням, яке затверджене Постановою Верховної Ради «Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України» від 7 липня 1992 року.
У 2005 році були наміри вдосконалити процес управління об'єктами державної власності та ухвалити закон про Фонд держмайна. Розроблений законо-проект про Фонд держмайна спрямований на врегулювання відносин між ФДМ, Верховною Радою, Кабміном і Президентом. Згідно із пропонованими положеннями, ФДМ підзвітний і підконтрольний Верховній Раді та підпорядковується Кабміну щодо управління державним майном та інших питань, визначених законодавством.
У сфері державної економічної політики й державного управління ФДМ бере участь у формуванні інвестиційної політики, сприяє залученню вітчизняних та іноземних інвестицій, створює конкурентні умови для суб'єктів господарювання. Однак Президент двічі накладав вето на цей закон, оскільки його основні положення (наприклад, зосередження у ФДМ повноважень власника державного майна) суперечать Конституції та законам України.
На Закон «Про управління об'єктами державної власності», який визначає правові основи управління об'єктами державної власності, також було
накладено вето Президента. Оскільки, згідно із зауваженнями, закон не відповідає Конституції та законам України, не забезпечує чіткої, прозорої, контрольованої схеми здійснення управління об'єктами державної власності. Крім цього, закон не розмежовує повноваження між суб'єктами управління державною власністю.
Суперечливим є й рішення про відрахування 50%, замість 15%, як це було раніше, чистого прибутку державних підприємств до бюджету. (Постанова Кабміну «Про порядок і нормативи відрахування господарськими організаціями до загального Фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році» № 50 від 15.01.2005 р.). З одного боку, це рішення має сприяти наповненню бюджету, з іншого — необґрунтоване підвищення фіскального тиску перешкоджає ефективній реалізації довгострокових планів розвитку державних підприємств.
Важливим кроком у сфері управління державною власністю було створення у 2005 році Реєстру об'єктів державної власності. Реєстр надає можливість отримувати інформацію про фінансово-господарську діяльність державних підприємств, а також про розмір часток і паїв у загальній структурі власності.

Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• КОЛИ УКАЗ — НЕ УКАЗ...

назад »»»