ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ТРИБУНА
ЧИ ВТОПИТЬ КРУ НАШ «ПІДВОДНИЙ ЧОВЕН»?
У передвиборній кампанії, нарешті, з'явилося «ноу-хау». Щоправда, назвати його новинкою можна хіба що з великою натяжкою. Цю, так би мовити, творчу знахідку «імпортні» політтехнологи намагалися «запустити» у попередні вибори. Йдеться про активне залучення у виборчі процеси такої могутньої зброї, якою є громадські організації.

Вони, як відомо, брати участі в парламентських виборах, виборах у місцеві ради не можуть — тут усі права належать партіям. А «просувати» всілякі партійні та бізнесові інтереси, особливо з урахуванням реального впливу на соціально-економічну ситуацію в країні, цілком.

Приміром, за якимсь дивним збігом обставин, коли застопорилися переговори між профспілками і Федерацією роботодавців щодо Генеральної угоди, сторони не змогли погодити розмір прожиткового мінімуму, в засобах масової інформації, начебто за командою, з'явилися повідомлення про створення оргкомітету із заснування Конфедерації роботодавців України (КРУ). Усім зацікавленим роботодавцям надсилають листи з пропозицією приєднатися до КРУ, що «представлятиме інтереси роботодавців і їхніх об'єднань під час соціального діалогу на умовах рівності з усіма учасниками соціального партнерства і є відкритим для приєднання усіх власників підприємств».
Яких же власників має намір об'єднати КРУ? Торговельних кіосків, ремонтних майстерень, заводів, газет, пароплавів?
Ситуація трохи з'ясувалась після ознайомлення зі списком батьків-засновників. Серед них — власники українських промислових і фінансових груп — ЗАТ «Систем Кепітал Менеджмент» (СКМ, Донецьк), консорціуму «Індустріальна група» (Київ, керуюча активами корпорації «ІСД»), ТОВ «Смарт-груп», ТОВ «Мідленд Кепітал Менеджмент» (один із акціонерів ВАТ «Запоріжсталь») і «Текстиль-контакт». «СКМ» володіє Ренат Ахметов, «Індустріальна група» належить Віталію Гайдуку і Сергію Таруті, «Смарт-груп» знаходиться у власності Вадима Новинського (Інгулецький ГОК), а «Мідленд» — Едуарда Шифріна («Запоріжсталь»). От такий народ, відверто сказати, далеко не «пересічний».
Пам'ятається, ще у вересні минулого року польський журнал Wprost назвав сто найбагатших людей Центральної й Східної Європи. Серед українців одну з найвищих позицій посів голова ради директорів корпорації «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД, Донецьк) Сергій Тарута ($2,4 млрд). 15 місце в рейтингу — у президента компанії «Систем Кепітал Менеджмент», власника футбольного клубу «Шахтар» (Донецьк) Рената Ахметова з $2,1 млрд.
Мабуть, не зайвим буде нагадати про відомий ледь не кожному українцеві ІСД. Заснований 1995 року, Індустріальний союз Донбасу є інтегрованою холдинговою компанією. Вона або володіє, або керує пакетами акцій підприємств гірничо-металургійного комплексу. Активи корпорації розміщено в Україні (Донецька, Луганська і Дніпропетровська області), у Східній і Центральній Європі (Угорщина, Польща). Під брендом «ІСД» об'єднані Алчевський меткомбінат, Алчевський коксохімічний завод (той самий Алчевськ, який нещодавно вся країна рятувала від вимерзання), ДМК ім. Дзержинського, меткомбінат Dunaferr, метзавод DAM Steel (обоє — Угорщина), Краматорський меткомбінат ім. Куйбишева, Дніпропетровський трубний завод, Пантелеймонівський завод вогнетривів.
Не менш переконливо виглядає бізнес й інших засновників нової організації. Промислова і фінансова міць — в наявності. Але з чого б нашим «народним» олігархам об'єднуватися в громадську організацію? Задля того, щоб створити Конфедерацію вітчизняних багатіїв-альтруїстів?
Читаємо прес-реліз нової організації. «Вперше в історії незалежної України представники власників провідних фінансово-промислових груп (тут і далі підкреслене Авт.) об'єднали свої зусилля для створення єдиної організації, яка б представляла бізнес з метою підвищення конкурентоспроможності, розвитку, захисту власних інтересів на національному рівні й могла вести переговори з урядом і представниками всеукраїнських профспілкових організацій».
Тепер дещо стає на свої місця. З великою часткою ймовірності можна припустити, що реалізується якесь суперзавдання, яке потребує зібрати в один «непролетарський» кулак переважну більшість фінансово-економічних холдингів держави. Йдеться не про створення ще однієї громадської організації, яка активно перебирає на себе функції захисту роботодавців. Хоча таку гарну ідею виставлено на загальний огляд розділеному соціально-економічними проблемами електорату, одне із завдань полягає в тому, щоб роздрібнити його цією ідеєю ще більше: мовляв, дивіться, який могутній захисник у підприємництва і роботодавців росте, не рівня нинішньої Федерації роботодавців та інших організацій! Полишайте, мовляв, вашу ФРУ і швидше всі разом біжіть у нашу КРУ!
Нагадаємо, що не так давно об'єднання роботодавців покритикували проект нової Генеральної угоди на 2006–2009 рр. між всеукраїнськими організаціями роботодавців, об'єднаннями профспілок і урядом. Коса наткнулася на камінь, і таким каменем спотикання, на думку Федерації роботодавців, стали економічно необґрунтовані вимоги профспілок. Скажіть, хіба будь-якій розважливій людині не зрозуміло, що наша економіка не в змозі витримати збільшення прожиткового мінімуму для працюючих до 734 грн, та ще і заднім числом — з 1 січня 2006 р.? Адже тоді собівартість продукції в реальному секторі економіки збільшиться на 105 млрд грн. Про яку конкурентоспроможність вітчизняних промислових підприємств можна вести мову? У Пенсійному фонді з'явиться «діра» у 30 млн грн. Хто нині візьме на себе сміливість гарантувати, що до 2009 року середня заробітна плата буде на рівні не нижче від п'яти прожиткових мінімумів?
Перелік розбіжностей з вимогами профспілок доходив до 250, нарешті, 16 лютого за 177 пунктами було знайдено компромісні рішення.
Здавалося б, треба і далі рухатися таким шляхом. Проте саме цього дня створюється оргкомітет КРУ. Переговори заходять у глухий кут. А вже сьогодні організації роботодавців Харківської області заявляють про намір вступити в Конфедерацію роботодавців України. Процес, таким чином, пішов. Чітко позначився і вектор руху. Здається, його розкольницька суть також зрозуміла. При всьому цьому в створенні КРУ (примітна абревіатура, чи не так?) і в майбутньому установчому з'їзді проглядається добре спланований піарівський хід.
Як же без цього? Вибори хоча і йдуть своїм шляхом, але створення майбутньої коаліції в парламенті проглядається слабко. Що можуть зробити вітчизняні олігархи східноукраїнського походження, аби зміцнити своє лобі вже зараз? Правильно, вирядитися в одяг суспільних активістів, захисників підприємницької ініціативи, ну і працюючого люду заодно. А потім «бідним християнам», тобто дрібним і середнім підприємцям, куди у «співтовариші» податися, коли великий капітал диктуватиме свої правила гри всій державі?
Те, що великий капітал рветься у владу, — зрозуміло. Те, що він агресивно і великомасштабно намагається розширити можливості свого впливу, — природно. Та чи збігатимуться його інтереси з інтересами національного товаровиробника, що намагається в складних умовах підняти з колін машинобудування, легку промисловість, агропромисловий комплекс, повернути славу українському хлібу, цукру, товарам тваринництва? Чи збігатимуться їхні лобістські устремління з інтересами сотень тисяч роботодавців і вже створених ними організацій, що роками борються за прозоре законодавче поле і нефіскальну податкову систему — для всіх, малих і великих, без винятку?
Вони тиснутимуть на уряд, Президента, але чи для того, щоб пропонувати шляхи посиленого наповнення державного бюджету? Вони тиснутимуть на профспілки — задля того, щоб виросла зарплата в робітників?
Вони тиснутимуть на суспільну систему заради підвищення тарифної ставки, запровадження єдиного соціального податку й ефективного керування фондами соціального страхування?
Давайте не будемо нікого смішити! Вони тиснутимуть, але ми маємо бути пильні.
Як доводить досвід, у мільярдерів і мільйонерів не дуже виходить вболівати за загальну підприємницьку рівність та народ. В історії таке вже було. Насамперед напрошуються паралелі з Америкою 1929–1933 років, коли країну охопила найглибша соціально-економічна криза, переживши перед цим і страшну інфляцію, і небачений досі період накопичення й концентрації банківського та фінансово-промислового капіталу.
Відомий економіст, радник президента США Джон Кеннет Гелбрайт у своєму дослідженні «Великий крах 1929 року» навіть вважав потрібним написати: «Ніщо не могло бути більш мистецьки задумано, щоб до краю збільшити страждання, а небагатьом дати можливість уникнути загального лиха». Уникнули його «люди свого кола» — великі банки, фінансисти, власники вертикально інтегрованих фінансово-промислових структур, що потім правили країною.
Здавалося б, до чого згадувати ці давні драматичні події, та ще й чужі? Лише тому, що нині обстановка в Україні багато в чому нагадує грозу, яка насувалась 1929 року на Америку. Давайте порівняємо, поки не пізно! Адже навіть у безкомпромісній боротьбі за владу і гроші є вкрай небезпечні межі, переступати які не можна хоча б задля самозбереження. Невже не зрозуміло: яке б суперзавдання не ставив перед собою КРУ, усі ми — в одному човні. Це не американський дредноут, який неможливо потопити... Чи розуміють це ті, хто вкотре планує небезпечні досліди з «конфедеративними» ноу-хау?

Валерій ПАНОВ
також у паперовій версії читайте:

• УСПП НАЛАГОДЖУЄ КОНТАКТИ З МЕКСИКОЮ
• ДИСКОНТНА ПРОГРАМА УСПП НАБИРАЄ ОБЕРТІВ

назад »»»