ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
БАГАТІ ВЕРЕДУЮТЬ
Кілька (з числа найбагатших) суспільств Європи: норвезьке, ісландське, швейцарське, ліхтенштейнське — залишаються за межами Євросоюзу й знаходять для цього багато вагомих аргументів.

Справа вступу до ЄС поділила уряд Ісландії. Міністр закордонних справ Гейр Ґаарде висловив свою незгоду з прем’єром Галльдуром Асґрімссоном, який заявив, що цей острів в Атлантиці найпізніше у 2015 році належатиме до об’єднаної Європи. Нема консолідованої позиції і у трьох партій, які утворюють урядову коаліцію: дві підтримують міністра, а одна — прем’єра.
Суперечки через різні погляди на євроінтеграцію й перспективу передати частину свого суверенітету Брюсселю не виникли в названих країнах в один момент. Два роки тому франкомовна громада вступила в протистояння з німецькомовною на референдумі щодо приєднання Швейцарії до Європейського економічного простору, своєрідного «передпокою» Європейського Союзу. Перша була «за», а друга — «проти». Перемогу одержали противники інтеграції. Цього донині не може вибачити їм Антуан Грожен, журналіст «Ла Трибун де Женев»: «Вони так заховались в альпійських долинах, що не бачать, як абсурдно виглядає ця чужа земля в центрі Євросоюзу».

Кому й так добре?
Рекордсменом залишається Норвегія, яка чотири рази зверталася по підтримку для вступу в ЄС й чотири рази отримувала «гарбуза». Двічі вето накладала Франція, і два рази свій уряд не підтримали громадяни країни, які на референдумах відкинули можливість приєднання до Євросоюзу. Відставка генерала Шарля де Голля, який блокував розширення Євросоюзу, збіглась у часі з відкриттям на Північному морі покладів нафти й газу. І тоді норвежці збагнули, що можна бути багатими, не «віддаючи душі» Брюсселю.
Серед норвежців і швейцарців Євросоюз має небагато ентузіастів, окрім певної кількості прихильників з розрахунку. Крім Люксембургу й Ірландії, жодна країна в ЄС не живе на такому ж високому рівні. Інтеграція для них також не є символом миру і єдності, як це було у 50-х роках для французів чи німців, які пам’ятали про війну, або для поляків, естонців і литовців, які недавно визволились з-під впливу Москви.
Ейрикур Бергманн, професор політології з університету в Рейк’явіку, пояснює причини стриманого ставлення ісландців до Євросоюзу: «Ми ще не насолодились незалежністю. Данія надала нам її лише у 1944 році. Під час Другої світової війни нашими окупантами були американці й британці. Але це були омріяні окупанти: на поставках для обох їхніх армій Ісландія збудувала свій успіх».

Дорога незалежність
Зате Швейцарія є незалежною ще з ХІІІ століття. Нейтральною країна стала понад двісті років тому, нейтралітет поступово набув ознак ідентичності й перетворився на джерело заможності країни, завдяки якому багачі з усього світу перейнялися довірою до стабільності швейцарської конфедерації і тепер тримають заощадження в місцевих банках. Швейцарія зберегла свою окремішність навіть тоді, коли палала вся Європа. На це країна спромоглася, видаючи нацистам євреїв, які втікали від переслідувань, пропускаючи через свою територію німецькі поїзди зі зброєю. Заплативши таку ціну, Швейцарія уникнула агресії з боку Гітлера. Тож навіщо їй нині потрібен Брюссель?
«У глобальному світі окремішність коштує дедалі дорожче. Вона стає розкішшю, якої не можуть собі дозволити навіть найбагатші. ЄС подібний до великого пилососа, можна впиратися, але врешті-решт все одно потрапиш у його трубу, настільки сильним є всмоктування», — зазначає Антуан Грожен.
Курс ісландської крони залишається нестабільним і може за один рік додати і втратити відносно євро 1/3 вартості, доводячи до «кипіння» підприємців. Будь-який біржовий спекулянт може становити загрозу стабільності національної валюти, якою послуговується 250 тисяч громадян.
Відрізані від єдиного ринку, швейцарці за продукти харчування й основні послуги мусять платити вдвічі дорожче, ніж німці чи французи. Кошти створення продукції стали такими високими, що «Нестле», найпотужніший концерн у країні, залишив у Швейцарії лише 2% свого виробництва.

Віртуальна суверенність
Радник посольства Норвегії в Брюсселі Дідрік Тонсет по-дитячому безпосередньо визнає, що ухвалені в Євросоюзі правові норми через кілька тижнів без жодних поправок схвалюються парламентом в Осло. Це життєва необхідність, бо жоден інвестор не пристосовуватиметься до законів, які є чинними лише в чотиримільйонній державі. Але в Раді Європи й Європарламенті норвежців нема, тому їхніх аргументів не беруть до уваги, готуючи нові законодавчі акти. Але це не означає, що норвежці нічого не роблять, аби впливати на процес законотворення в Брюсселі. Вони мають у столиці Європи тридцять дипломатів, які здійснюють неформальний тиск і закулісне лобіювання інтересів своєї країни.
Супротивники інтеграції з Ліхтенштейну переконані, що переваги збереження відокремленості набагато більші від втрат, оскільки країна настільки мала, що в ЄС до неї не прислухатимуться. «Залишаючись за межами Євросоюзу, ми можемо зберегти банківську таємницю, яка забезпечує розвиток наших фінансових інституцій», — вважає принц Ніколаус фон Ліхтенштейн, посол Князівства в Брюсселі.
Аж 40% доходів від експорту Ісландії приносить рибний промисел. У радіусі 200 миль навколо острова рибалки можуть робити все, що хочуть. Професор Ейрикур Бергманн говорить: «Якби ми перебували в ЄС, то на наших водах вели б промисел, наприклад, британські чи іспанські сейнери, а чиновники з Брюсселя встановлювали б норми вилову».
Осло також переймається долею своїх рибалок і селян у разі вступу країни до ЄС. Без щедрих субсидій норвезькі селяни, які працюють у суворих погодних умовах, не витримають конкуренції з французькими чи іспанськими фермерами. Але для брюссельських чиновників така аргументація не стане переконливою. Щоправда, до певної міри ЄС зважає на специфічні потреби своїх майбутніх членів. Мальтійські рибалки після вступу країни до спільноти зберегли право на виняткове користування рибними запасами навколо острова. А фінські й шведські рільники користаються щедрими субсидіями, які дозволяють їм компенсувати довгу й морозну зиму.

Чи є майбутнє в інтеграції?
Парадоксально, що названі чотири країни в деяких галузях інтеграції просунулися далі, ніж частина членів «двадцятип’ятки». Норвегія відкрила свій ринок праці для громадян Східної Європи, зокрема Польщі, Швейцарія підписала Шенгенську угоду, тоді як Велика Британія й Ірландія не хочуть пускати до себе.
Поки що перейти рубікон членства ЄС Ісландії, Норвегії, Ліхтенштейну і Швейцарії не дає сама спільнота. Перед референдумом щодо європейської конституції у Франції і Голландії за інтеграцію було 55% норвежців, а тепер рівно стільки ж висловилися проти, бо економічний застій, непевне політичне майбутнє Євросоюзу не викликають ентузіазму.
Але коли Брюссель подолає нинішні проблеми, атмосфера зміниться. Дідрік Тонсет переконаний: «Наше майбутнє в руках ЄС. Якщо Велика Британія прийме євро, у нас не буде вибору». «Якщо до Європейського Союзу вступить Норвегія, то ми змушені будемо повторити її крок. Уже зараз уряд Ісландії координує свою позицію щодо ЄС з Осло», — коментує ситуацію професор Бергманн. Найпослідовнішим у «захисті незалежності» є Ліхтенштейн, і тому в принца Ніколауса є підстави стверджувати, що «дві третини громадян за жодних умов не хочуть її віддавати». Але й він визнає: якщо Швейцарія зважиться на інтеграцію, то важко буде утримати за межами об’єднаної Європи невелику територію князівства.

Данило ДАНИЛЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• КОШМАР В «АБУ-ГРЕЙБІ» ТРИВАЄ
• ІРАК ПОТРЕБУЄ «НЕЙТРАЛЬНОГО» ПРЕМ'ЄРА

назад »»»