ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ГЕОПОЛІТИЧНИЙ КОРАБЕЛЬ — НА ПРИДНІСТРОВСЬКІЙ МІЛИНІ?
Так узвичаїлось, що потужні геополітичні успіхи часто досягаються участю тієї чи іншої держави у дрібних (у планетарному масштабі) конфліктах.

Щось подібне нині розгортається у відносинах України з бунтівною частиною Молдови — Придністров'ям. Нагадаємо, на початку березня офіційний Київ запровадив митну угоду, підписану з Молдовою торік 30 грудня. В документі, зокрема, йдеться про те, що наша держава визнає лише митні печатки Молдови (а не Придністров'я). У свою чергу, офіційний Кишинів мусить полегшити реєстрацію придністровських підприємств.
Теоретично такі дії не видаються якимись демонічними. З одного боку, про те, що на придністровській ділянці кордону постійно виникали проблеми, не говорив хіба що ледачий. Причому, що найбільш показово, як за старої, так і за нової влади.
Утім, чи то молдовські та придністровські власті мають різне уявлення про спрощення реєстрації підприємців з невизнаної республіки, чи то офіційний Тирасполь образився за те, що підписуючи угоду з Молдовою, Україна фактично проігнорувала його думку, але все закінчилося драматично. Принаймні, проблеми з митним оформленням здійняли справжню бучу мало не в усьому світі.
Позиція України зводиться до того, що складна ситуація має політичний, а не економічний характер. Про це наприкінці минулого тижня заявив в. о. керівника головної служби з питань соціально-економічної політики Секретаріату Президента Павло Гайдуцький, котрий нагадав, що правила, які застосовуються на українсько-молдовському кордоні, були ухвалені ще 2003 року. «Лише позаторік вони були тимчасово припинені, а зараз просто відновлені», — додав він, підкріплюючи свою позицію тим, що ні керівництво Придністров'я, ні тамтешні підприємці «не хочуть йти на уклін до Молдови, щоб одержати необхідні документи». Папери ж невизнаної республіки ми просто не можемо приймати. Відтак, на думку Гайдуцького, йдеться про самоблокування з боку Придністров'я, аби роздмухати проблему.
За великим рахунком, таке пояснення — логічне і не потребує якихось додаткових аргументів. Але логіка у суперечках подібного масштабу перемагає далеко не завжди. Скажімо, коли у тому-таки Придністров'ї розпалювався військовий конфлікт, чи все було підпорядковане логіці?
На думку деяких аналітиків, наша держава взяла на себе дещо завищені зобов'язання не тепер і не тоді, коли підписувала з офіційним Кишиневом згадану митну угоду. Пригадуєте, як на початку минулого року Європою прокотилась інформація про план Віктора Ющенка, здатний у найкоротший термін вирішити застарілу придністровську проблему? На той час (у момент ейфорії) новій вітчизняній владі, вочевидь, здавалось, що «розрулювати» чужі проблеми легше і швидше за свої власні. Та чимало експертів схиляються до думки, що оголошення про план Ющенка — одна із серйозних помилок зовнішньополітичного відомства нашої країни. Зависоко, мовляв, було піднято планку, та ще й з реальним ризиком невиконання узятих зобов'язань.
На підтвердження цієї тези свідчить низка фактів. Після того випадку (коли заявка на врегулювання нібито виходила саме від нашої держави) позиція України потроху зійшла у фарватер інших геополітичних учасників конфлікту. Напевно, ні для кого не секрет, що 15-річний придністровський конфлікт «заскоруз» давно. Проте віднедавна до числа зацікавлених у його вирішенні сторін (України, Росії й ОБСЄ) додалися ще й представники Євросоюзу та Сполучених Штатів. Саме їхні спостерігачі нині також беруть участь у згладжуванні гострих молдовсько-придністровських «кутів». Спочатку це сприймалось як позитив, адже зусиль нашої держави (з її інертною «багатовекторною» старою владою) та аморфного ОБСЄ було явно недостатньо, щоб протистояти потужним російським інтересам у регіоні. Одначе поступово Україна відверто стала на позиції саме нових посередників. Не те, щоб це виглядало як негатив, але багатьма, у тому-таки Придністров'ї, це тепер сприймається як відвертий перехід офіційного Києва на бік офіційного Кишинева.
Наразі ж, коли митні проблеми більше десяти днів збурюють Придністров'я, вектор тамтешньої довіри може остаточно відвернутися від нашої держави. Якщо до цього додати, що сприйняття реалій мешканцями невизнаної республіки — специфічне (президент Ігор Смирнов має далеко не демократичні звички і повноваження, керуючи краєм, по суті, безстроково), неважко передбачити можливі ускладнення. Тепер керівництво Придністров'я подарувало українській владі цілий «букет» епітетів. Зокрема її було звинувачено у зраді інтересів своїх співвітчизників, а це, за різними підрахунками, близько 200 тисяч громадян. Які, до того ж, досі у своїй більшості лояльно ставились до України як гаранта вирішення проблеми. Пояснювати їм митні правила всього цивілізованого світу з Києва значно складніше, ніж наводити приклади «економічної блокади» з Тирасполя.
До цього додалися і голоси з Росії. 10 березня Держдума РФ ухвалила заяву, в якій йдеться про те, що запровадження нового митного режиму на українсько-придністровському кордоні завдає масштабних збитків економіці невизнаної республіки і може спричинити там гуманітарну катастрофу.
Щоправда, російські депутати часто-густо вдаються й до різкіших заяв. Відтак Прем'єр-міністр Юрій Єхануров заявив, що не бачить потреби якимось чином відповідати на занепокоєння депутатів Держдуми Російської Федерації. «В України є позиція, і її треба поважати. Крапка. Нехай собі заявляють, у нас теж депутати роблять офіційні заяви», — говорить керівник уряду нашої держави.
Зовсім не дивно, що Євросоюз на нинішню придністровську проблему дивиться інакше, ніж Росія. Так, керівник місії ЄС з надання прикордонної допомоги Україні й Молдові Ференц Банфі вважає, що наша держава впроваджує митні домовленості зі своїми сусідами ще досить коректно. «Немає ніяких підстав вважати, що здійснюється блокада діяльності придністровських підприємств, — заявив Банфі. — Наші радники на тамтешньому сегменті кордону констатують: Україна впроваджує спільну митну декларацію відповідно до міжнародних стандартів».
Зрозуміло, це — лише видима частина айсберга. Відверта підтримка України з боку європейської спільноти, передовсім, виникла тому, що саме через Придністров'я до держав ЄС дістаються численні нелегали. Якщо ж «копнути» глибше, то Молдова, навіть попри її комуністичну владу, являє неабиякий інтерес для держав, які нині представляють «нову Європу». Можливо, звідси «ростуть вуха» ще однієї заяви. Навіть Литва (держава, далека від Молдови і не пов'язана з нею особливими партнерськими відносинами) висловила своє задоволення діями України та Молдови. А заразом і відзначила: запровадження нового митного порядку забезпечить входження підприємств Придністров'я у простір регламентованої торгівлі та легального експорту їхньої продукції.
Щодо цього, мабуть, важко щось заперечити навіть російським «захисникам» придністровських інтересів. Адже наші північні сусіди таки нерідко використовують невизнану Придністровську республіку як своєрідну офшорну зону. Навряд чи серед зацікавлених у цьому немає й українців. Нині саме час довести, що національні інтереси і геополітичне визнання значно вищі за подібні нюанси.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• УКРАЇНА НЕ ПОРУШУЄ ВИМОГ МЕМОРАНДУМУ 1997 РОКУ
• КРИМ: ВИБОРИ ПІД ЗАГРОЗОЮ
• ЖИТОМИРЯНИ НЕ ПОСПІШАЮТЬ
• ВИБОРИ: ЗМІНЯТЬ І БЮДЖЕТ, І ЗАКОН?

назад »»»