ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СВІТ ЖІНКИ
КУМИРИ — ПРО СОКРОВЕННЕ, ВЕСНУ І ЛЮБОВ
ВОСЬМЕ БЕРЕЗНЯ! Що може додати чоловік до цих двох слів! Це ясно, як проста гама: аб-со-лют-но ні-чо-го! І не дивно! Адже ніколи раніше представники сильної статі ні словом, ні справою не могли повною мірою виразити свою любов до Жінок, але, залишаючись мужчинами, вони ніколи не припинять своїх спроб, тому що, на їхню думку, Жінки як «об'єктивна реальність, дані їм у відчуттях», прекрасні настільки, наскільки чоловіки можуть їх оцінити.

І хоча нерідко в Жінці духовна досконалість супроводжує належне тілесне втілення, тільки чоловік може відкрити в Жінці Величне Створіння, і от тоді вже Вона стає для нього джерелом незгасного натхнення.
Про сокровенне: про жінок, кохання, сім'ю діляться наші гості — співаки Олександр Малинін і Павло Зібров.

Олександр Малинін:«Зберігайте почуття, дане Господом»
До Києва Олександр Малинін традиційно навідався в перший день весни — у Палаці «Україна» виступив з програмою «По дорозі додому».
Виходець з уральського народного хору, потім учасник естрадної групи Стаса Наміна, один з перших виконавців білогвардійського репертуару, цього разу Олександр підкоряв серця класичними романсами. Пролунали навіть оперні арії — з «Євгенія Онєгіна», «Князя Ігоря». Від колишнього Малиніна, що стрибає по сцені з «довгим хвостом» волосся й виконує напористий рок, не залишилося й сліду. Тепер він більше схожий на професора. Картатий піджак, окуляри в красивій оправі, статечна постава, вишукана мова. А в очах — весна і любов.
— Олександре, понад 10 років тому Ви казали, що одержуєте задоволення від нардів, зефіру, красивих жінок, книг і відео. Що-небудь змінилося відтоді?
— У нарди давно не граю. Зефіру теж практично не їм. Книжок й відео полюбляю. Красивих жінок — обожнюю, але на відстані. Це як галерея — приходиш туди, дивишся живопис і милуєшся. Я жінок люблю, вони надихають мене, але це зовсім не означає, що я приїжджаю в яке-небудь місто, набиваю готельний номер красунями і піддаюся блуду. Насправді моя дружина, повірте, заповнює все моє життя. Нема жодної вільної ніші.
— Важко бути сімейною людиною?
— Треба вміти в житті багато чого переборювати. Автокатастрофа, через яку в мене на півроку пропав голос, навчила мене долати труднощі. А в особистому житті, напевно, треба було пережити два шлюби, щоб зустріти Емму й створити справжню сім'ю. Це дуже важливо. Якщо є сім'я — це означає, що все в порядку в цьому житті. Я давно це збагнув. Працюєш тільки для сім'ї, бо є стимул. А коли чоловік сам, ну навіщо йому все потрібно? Добре, заробиш купу грошей. І що? Складати їх? Так, маючи гроші, жінку легко знайти. Але чи ту, яка потрібна? Адже розумієш: «клюють» на популярність, на статок, хочуть на яхті плавати й на «Феррарі» їздити. Коли чоловік уже досяг певного рівня, йому дуже складно знайти свою другу половину.
— Я читав, що Емму привела на концерт подруга й змусила слухати із заплющеними очима. Потім Ви одружилися, хоча її батько був не в захваті від вибору дочки, вважаючи Вас «балалаєчником». Це відомо. А що було в проміжку? Хто за ким упадав?
— Це не варто виносити на перетирання. Я з тих, хто не говорить ласкавих слів жінкам. Не люблю сюсюкати. Ніколи нікого не називав котиком, пташкою, рибкою. Язик не повертається! Мабуть, тому що виховувався в суворих умовах і ніколи не чув таких слів на свою адресу.
— Емма — людина іншого кола — легко вписалася у Вашу музичну тусовку?
— Емма за фахом лікар. Спочатку їй було не дуже комфортно. Той сленг, на якому я тоді спілкувався, тепер навіть мені ріже вухо. Те, як я висловлював свої думки, не завжди пестило її слух. Але за ці роки ми вийшли приблизно на один рівень. Часом мене навіть шокує її адаптованість. З пухнастої дівчини перетворилася в леді, що змушена спілкуватися не тільки з колегами-бізнесменами, а й з тими, кому вона дає роботу. А вони не завжди висловлюються інтелігентно.
— Ви обоє — бізнесмени. А хто кого спонсорує? Дружина дає гроші на кліпи чи Ви їй — на розвиток виробництва?
— У нас з Еммою немає ніякої матеріальної залежності одне від одного, ми маємо задоволення від спілкування, від життя вдвох, від родини. Ми обоє самодостатні люди. І навряд чи могло бути по-іншому. Самостійна жінка ніколи не буде жити з чоловіком, котрий її не цікавить.
У нашої родини є шоу-бізнес, фармацевтичний бізнес, а також гінекологічна клініка. Я співаю, а дружина займається препаратами. У нас спільний бюджет. Емма допомагає організувати усі фінансові потоки, хоча тут теж не все і не завжди залежить особисто від неї, тому багатьма питаннями доводиться займатися й мені.
— Із дружиною Ви відзначили 15-річчя весілля, влаштувавши красиву зіркову вечірку. Газети писали, що Ви подарували дружині шубу...
— Ні, не дарував.
— А що подарували, якщо не секрет?
— Навіть не пам'ятаю. Повірте, я не лукавлю. Просто подарунки дружині дарую регулярно, протягом усього року — і не тільки до знаменних дат. А на весілля, напевно, підніс їй щось кришталеве. 15 років — це ж кришталеве весілля.
— Ваша з Еммою «історія кохання» відбита в кліпах, на обкладинках кольорових журналів... Чи можна сказати, що Ваші стосунки досі залишаються палкими й ніжними?
— Коли за кордоном ми з'являємося разом, усі запитують: «У вас медовий місяць?» На Заході в принципі всім до лампочки, хто перед ними, вони просто бачать перед собою двох щасливих людей. А цього не сховаєш.
— Із приводу ревнощів. Двоє успішних, дуже привабливих людей. Як долаєте проблему?
— Не даємо один одному приводу. Тому живеться вільно. Тільки-но людина починає шукати нових вражень на стороні, свіжих емоцій, почуттів, значить, куполи уже змістилися. Ця людина втрачена для сім'ї. Усе валиться.
— Може, то старість?
— Ні. Просто надто багато всього в житті: розчарувань, бруду. Потім довго цей шлейф тягнеш за собою. Усе аукається. А хочеться стабільності, зберігати ті почуття, що дані Господом.
— На деяких рекламних плакатах Ви зображені зі своїми дітьми-двійнятами...
— У нас з Еммою справжня сім'я, і я вважаю за честь про неї говорити. Це важливо для мене не тільки як для особистості, а й громадянина. Чим більше в країні міцних родин, тим краще для суспільства.
— І хто на кого схожий — зовні і за характером?
— Стюша зовні більше схожа на мене, Фролушка на Емму, але за характером — навпаки. Утім, ми й хотіли, щоб вийшло саме так.
— А чому Ви так назвали своїх дітей?
— Важливо одержати таке ім'я, щоб не потонути з ним, щоб воно було щасливим. Кожне ім'я щось означає... Я дуже хотів свого маленького сина назвати Фадеєм, але щось мене зупинило, і я назвав Фролом. У нас у роду був Фрол. Дочку хотіли назвати Глорією. Але тільки-но вона народилася, я подивився на неї — ні, це не Глорія. Вона — Устина.
— Ви їх балуєте?
— Вже не так. Вони, крім школи, займаються англійською мовою, спортом і вчаться грати на скрипці! Мені здається, коли діти завантажені, з них щось пристойне виростає потім. А коли дитина віддана сама собі, нічого путнього не робить, тільки пустує, і це балування ще заохочується, тоді нічого хорошого з неї не вийде. Нехай звикають, що життя — штука важка, у ньому доводиться багато й ретельно «пахати». Мої діти мають трудитися. Інші можуть займатися, чим забажається.
— Як вдається в сімейному житті переборювати труднощі?
— Ми знайшли систему наших взаємин. Я, наприклад, людина дуже емоційна. Іноді можу закричати, руками замахати. Якби моя дружина теж почала кричати й махати руками, то це ні до чого доброго не привело б. А Емма вміє все «гасити». Тихо скаже: «Милий, заспокойся». І все стає на свої місця. У нашій родині є певні закони, яких ми не порушуємо. Це дає можливість дбайливо ставитися одне до одного, зберігати добрі стосунки. Артисту потрібна дружина, що відчуває його. Якщо вона, навіть жагуче кохаючи чоловіка, не розуміє якихось основ його життя, то не в змозі йому допомогти, навіть може тягти назад. Емма завжди тягне вперед.
Отже, восьмого березня я підніму келих за жінок, які тягнуть чоловіків уперед і вгору. Слава їм!

Павло Зібров: «З віком у жінці цінуєш інше...»
Павло Зібров славетний тим, що досі популярний серед жіноцтва, тим, що очолює партію «Шанувальники жінок України» і тим, що є власником єдиного в Україні театру пісні.
— Павле, напередодні 8 Березня скажіть, будь ласка, яку роль у Вашому житті відіграла та відіграє жінка? І взагалі, хто для Вас — жінка?
— Усе: це — мама, це — дружина, це — донька. Своїй мамі я завдячую тим, що вона не лише подарувала життя своїм двом синам, а й зуміла самотужки (батько помер майже 40 років тому) вивести нас із старшим братом на життєву дорогу. Ми обидва вступили до престижних навчальних закладів. Я з восьми років навчався в столичній музичній десятирічці імені Лисенка, а Володимир — у військово-музичній школі в Москві. Ось так двоє сільських обдарованих юнаків вивчилися музики.
— Вам у коханні щастить?
— У житті кожного чоловіка є та жінка, заради якої він живе, чинить подвиги, котру обожнює, без якої важко не тільки жити, а й дихати. Комусь щастить більше, і такою жінкою стає дружина, комусь менше... Я належу до першої категорії, до тих, кому пощастило.
Моя дружина Марина — жінка, що дана мені була Богом і долею, з якою я почуваюся тепло й комфортно, упевнено й безтурботно, котра не зрадить, допоможе й убереже, яку я просто люблю і без якої не можу уявити свого життя. Познайомилися ми, коли нам обом уже було за тридцять. У кожного за спиною було по одному невдалому шлюбу. Мене залишила дружина, пішла до іншого, Марину покинув її чоловік, пішов до іншої. А нині ми їм за це вдячні.
Від перших шлюбів у кожного залишилися сини: мій — з першою дружиною, Маринин — з нею. Марині на її 35-річчя я запропонував руку й серце, і 25 серпня ми одружилися. Так що в нас тепер подвійне свято — день народження дружини й день реєстрації шлюбу.
А оскільки дружина моя свято вірить, що шлюби укладаються на небесах, то через три тижні ми обвінчалися у вінницькій церкві Пресвятої Богородиці. Вінчав нас мій шкільний друг, священик Агафангел, після чого ми з Мариною стали єдиним цілим.
Кажуть, якщо пара не вінчана, то за її гріхи у відповіді будуть діти. Ми хотіли, щоб наша майбутня дитина не каралася за нашу безвідповідальність.
Чекали ми на дочку довго. Ні лікарі, ні природа не змогли допомогти, й от доля звела мою дружину Марину з доктором нетрадиційної медицини, арабом за національністю, Ідрисом Казимі. Він призначив лікування, дієту, мало того, напророчив за два роки до народження дочки, що вона з'явиться на світ у 1997 році. Так і сталося.
Час чекання протягом дев'ятьох місяців був важким, особливо для Марини. Пізня вагітність. І цікаво, що моя мама народила мене на 38-му році життя, і Діана, моя донечка, теж з'явилася на світ на 38-му році життя моєї дружини. Мало того, моя мама не пам'ятала точної дати мого народження — чи то 21-го, чи то 22-го червня. «Уночі 21-го, а може, уже було 22-ге»,— казала мама. І от, коли термін Марининих пологів підходив до 20-го, вона перед іконою попросила Господа показати точну дату мого народження, давши життя в цей день моїй дочці. Діана народилася 21 лютого. Тепер Марина впевнена, що я народився саме 21 червня, а не 22-го.
Моя доня — це радість і щастя, це натхнення і захват, це те джерело, що підживлює своєю енергією щосекунди, це найбільша грань любові, і дай їй Боже усього того, чого я, її батько, можу побажати.
Дружина моя — директор театру пісні Павла Зіброва. Це — помічник-порадник. Ми разом завжди — вдома, на відпочинку, на роботі, й інакше не уявляємо собі життя. Марина — мій ангел-охоронець. Власне, вона врятувала мені життя, коли я потрапив в аварію. Але це інша історія.
Найзаповітніше бажання моєї Марини — побачити, як нашу Діану поведуть під вінець. І дай нам Боже дожити до цього дня.
— Павле, а що особисто Ви найбільше цінуєте в жіноцтві — вроду, розум, духовність?
— Раніше, коли мав 17 років, оцінював жінку за довжиною ніг, звертав увагу на обличчя, мені хотілося, щоб усмішка не зникала з її вуст. Це — коли молодий і не зовсім розумний.
З віком у жінці цінуєш інше і починаєш більше розуміти, що таке шарм, жіночність. Це може проявлятися в манері жінки розмовляти, поводитися, навіть у тому, як вона, сідаючи, закидає ногу на ногу. Розпізнаєш у жінці «родзинку» (а таку має кожна) — і забуваєш про якісь зовнішні вади.
— Ви їздили по світу, бачили багато жінок. Де вони найкращі?
— Я не відкрию Америки (це вже зроблено до мене), коли скажу, що слов'янки — найкращі. За вродою з нашими жінками ніхто не зрівняється. Скандинавки, наприклад, узагалі нецікаві.
— А відомі своїм шармом француженки?
— Їхній козир не врода, а витончений смак, не одним століттям вихований. Вони вміють себе «подати». Важливе все, навіть якісь незначні деталі в одязі: шарфик, шпилька, ремінець тощо. А як вони ходять!
— Ведуть за собою?
— Ой, ведуть. А на обличчя глянеш і сам собі кажеш: «Усе-таки наші — кращі».
— Пане Павле, Ви президент партії «Шанувальники жінок України». Як саме Ви їх, жінок, шануєте?
— Якось у мого друга поета Юрія Рибчинського виникла ідея створити партію чоловіків, яка, на відміну від численних політичних угруповань, вимагала б від восьмитисячної армії справжніх чоловіків, які згодом стали її членами, дійсно шанобливого ставлення до найпрекраснішого творіння природи — жінок. Мета партії — зробити все можливе і неможливе для того, щоб змінити життя наших жінок на краще. Як саме? Спочатку потрібно навчитися їх по-справжньому любити й шанувати. Не на словах...
Бо серце крається, коли бачу, як жінки розкидають асфальт або як працюють на залізниці. Замість того, щоб утішатися життям й коханням, наші чарівні жінки заклопотані тим, як прогодувати своїх дітей. Душею відчуваю той непосильний тягар, який нині несе жінка-мати. Як пояснити таку «хворобу» нашого суспільства, як жебракування, особливо бабусь? Подумки шукаю ліків від цієї політичної патології. Прошу в Бога сили, щоб розірвати міцні економічні тенета й дати відчути усім нашим жінкам щастя. Важко. Але якби до цього прагнули всі чоловіки, яким справді не байдужа доля жінки, вірю, диво здійснилося б. Наше суспільство вилікувалося б. З'явилася б можливість стати по-справжньому цивілізованою державою, найкоштовнішим діамантом, прикрасою якої були б жінки.
Може, на сумну ноту зіскочив, але я непереборний оптиміст, вірю в те, що саме Жінки виведуть країну до світла духовності й благополуччя! Зі святом вас, рідні!

Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:

• ЗАГАДКОВІ ПРИМІРНИКИ «ГАЙДАМАКІВ»

назад »»»