ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
РОМАНТИЧНИЙ ДЮК РІШЕЛЬЄ
За своїм походженням французький державний діяч Арман Еманюель дю Плессі Рішельє був знатного роду. Всі його предки служили при дворі французьких королів. У Версалі минули дитинство і юність Армана. Він здобув гарну освіту в закритому навчальному закладі імені свого прадіда. Титул герцога (дюка) успадкував після смерті батька. Рішельє був романтичною натурою, тому легко закохувався. Та його почуття завжди були ніжними і щирими.

Ходили чутки, що в коханні Еманюелеві не щастило. Дивовижним було його одруження з Розалією Сабіною Рошешуар — доброю, тихою, але не вродливою. А юнак, якому тільки-но виповнилося шістнадцять, у жінках цінував чарівність, а не мудрість. Тому відразу після вінчання герцог залишив молоду дружину й поїхав у Париж.
Коли почалась революція у Франції, Рішельє командував ескадроном і був у ар'єргарді армії, стримуючи натиск санкюлотів-республіканців. Розривом гранати його було поранено. З величезними труднощами він добрався до садиби, де в той час перебувала Розалія Сабіна. Дружина допомогла йому, а потім, коли в будинок увірвався підрозділ республіканської армії, врятувала від арешту і неминучої загибелі. Переодягнений Рішельє зник у темряві, а Розалія встигла побажати своєму Еманюелеві добра і щастя. А її заарештували республіканці.
Герцог виїхав за кордон — у Росію. Служив у російській армії у війні проти Туреччини. Брав участь у штурмі Ізмаїла, де знову був поранений. За хоробрість Рішельє нагородили золотою шпагою та Георгієвським хрестом. Після розлуки подружжя знову зустрілося 1814-го, коли дюк повернувся до Франції. Розалія чекала його, але серце Еманюеля було віддане іншій жінці.
Це була представниця знатних польських магнатів — графиня Четвертинська. Її чоловік князь Дмитро Наришкін був на дипломатичній роботі в Парижі. Цілком можливо, що перебування Дмитра Львовича у Франції збіглося з бажанням Олександра І, бо Марія Антонівна була його фавориткою. Тому тримати Наришкіна подалі від Петербурга було вигідно цареві. Хоча стосунки з Марією не були таємницею при дворі. У графині й володаря Російської імперії народилася донька Софія.
Свого часу, коли Олександр ще не був на престолі, з ним за прихильність красуні Наришкіної змагався фаворит Катерини ІІ Платон Зубов. Михайло Кутузов також давно і щиро був закоханий у Марію Наришкіну. Гаврило Державін присвятив «чорноокій Аспазії» (так її називали) свої вірші.
Еманюель Рішельє з княгинею Марією Наришкіною вперше зустрівся в Петербурзі при дворі. Вони зацікавилися одне одним. Особистість славетного предка — кардинала Франції була легендарною. Марія Антонівна кокетувала з ним, причому робила це вельми вміло, з природним тактом і блиском. Герцог також був вражений. Бачити її, слухати її — то було щастя.
У цей час Олександр Павлович рідко навідувався до своєї коханки. Тому в Рішельє з'явилась можливість приїжджати в дім Наришкіних. Особливо романтичними були вечори, коли закохані залишалися на самоті. Хоча герцога ніколи не полишала думка, що їх розділяє прірва — заміжжя коханої та її близькі стосунки з цесаревичем. Подальші події розлучили Рішельє і Наришкіну.
1803 року герцог став градоначальником Одеси, а 1805-го — генерал-губернатором Новоросійського краю півдня України. Звістка про приїзд до Одеси Марії з донькою Софією розворушила сердечну рану Еманюеля. Наришкіна стала ще чарівнішою. Для Рішельє все навкруги здавалося особливим, незвичним. Щастям сповнилось його серце, з'явилась надія на взаємність розбещеної світом красуні Марії.
Та невдовзі вона отримала листа від його величності з вимогою повернутися в Петербург. Настав день розставання. Марія і Еманюель залишилися добрими друзями і обіцяли листуватися, сподіваючись на нову зустріч. Внутрішній голос підказував герцогові, що краще не мати нічого спільного з царською коханкою, бо такі жінки розбещені й продажні, їхня підступність до добра не доведе. Проте безнадійно закоханий дюк не міг із собою нічого вдіяти.
Згодом почуття Олександра Павловича до княгині Наришкіної охололи, в нього з'явилися нові захоплення. Цар принизив Марію в очах світу і, знаючи про її стосунки з Рішельє, відправив молоду жінку знову до Одеси. Герцог надзвичайно зрадів такому повороту подій. Та й княгиня була не проти. Закохані вирішили поїхати в Крим. Деякий час Еманюель і Марія були разом, але потім доля їх знову розлучила.
У житті Рішельє була ще одна жінка — француженка Еліза Дюкре, яка прибула до Росії. Вона працювала в герцога гувернанткою. Зустріч із нею вразила дюка, жінка дуже сподобалась йому. В цей час він жив самотньо, тому закохані чимало часу проводили разом.
Під час вторгнення Наполеона в Росію Рішельє опікувався питаннями формування і відправлення ополчення до театру воєнних дій. Він оголосив збирання коштів на потреби армії, особисто пожертвував у цей фонд 40 тисяч карбованців. Герцог отримував листи з погрозами на свою адресу і звинуваченнями у зраді інтересів Франції. Однак дюк зостався вірним Росії.
Тоді за дорученням французького поліцейського відомства Жозефа Фуше одеський консул Мюр спробував завербувати Елізу Дюкре, щоб отруїти Рішельє. Вона не погоджувалась, але їй пригрозили. Всю ніч Еліза не могла зімкнути очей. Наступного дня герцог запросив її випити з ним вина. В одному з келихів була смертельна рідина. Еманюель запропонував Елізі випити першою. Вона взяла келих, призначений намісникові російського імператора, і випила до дна. Дівчина померла миттєво.
Коли у Франції відновилась влада Бурбонів, Рішельє призначили прем'єр-міністром. До Парижа знову прибула Марія Наришкіна, яка попросила його залишити державні справи і виїхати за кордон, спокійно прожити решту життя в любові й щасті. Та дюк не міг скласти із себе повноваження голови уряду, не виконавши свого обов'язку перед суспільством.
В останньому листі Марія писала, що вони вже ніколи не побачаться. Наришкіна попрощалась назавжди і попросила не судити її суворо. Втративши своє кохання, герцог був приголомшений. Жити далі не було ні сил, ні бажання.
У Франції герцог прожив недовго. Він помер у Парижі 2 травня 1822 р. — якраз тоді, коли мав намір знову відвідати дорогу йому Одесу.
Марія Наришкіна повернулась до Одеси, де за величезні кошти на Приморському бульварі, майже поряд із бронзовим пам'ятником дюку Рішельє, придбала палац. Відтепер вона бачилася з коханим частіше, ніж це було за його життя.

Лев КУДРЯВЦЕВ
також у паперовій версії читайте:

• ЗАГАДКОВІ ПРИМІРНИКИ «ГАЙДАМАКІВ»

назад »»»