ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
ТУБЕРКУЛЬОЗ — ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Нещодавно в столиці відбувся «круглий стіл» на тему «Поєднання зусиль парламенту, уряду та громадськості в опрацюванні спільної стратегії подолання туберкульозу в Україні», організований тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України з проблем ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та наркоманії, фундацією «Громадський рух «Українці проти туберкульозу» та міжнародною журналістською асоціацією «Здоров'я без кордонів».

Ситуація тривожна
Мета цієї зустрічі: напрацювання єдиної стратегії дій парламенту, уряду та громадськості в протидії епідемії туберкульозу в Україні й досягнення більш прозорого, дієвого та результативного характеру цієї співпраці.
Теми, які розглядалися під час «круглого столу»: «Стратегія взаємодії парламенту, уряду й громадськості у сфері подолання епідемії туберкульозу в умовах реформування політичної системи України. Концепція державної цільової програми з подолання епідемії туберкульозу в Україні», «Принципи побудови, головні напрями, оптимізація структури управління та координації дій у боротьбі з епідемією туберкульозу в державі», «Підвищення ефективності громадського контролю у сфері боротьби з епідемією туберкульозу в України в умовах реформування політичної системи України».
До розмови були запрошені народні депутати України — члени тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з проблем ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та наркоманії, члени комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я, материнства й дитинства, представники Міністерства охорони здоров'я України, українських та міжнародних партнерських організацій, провідні експерти-фтизіатри України.
Незважаючи на те, що проблема туберкульозу визначена одним з пріоритетів державної політики у сфері охорони здоров'я й соціального розвитку, захворюваність та смертність від туберкульозу в нашій країні далі зростає. За критеріями ВООЗ на сучасному етапі Україна належить до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз. Але загрозлива ситуація з туберкульозу, яка завжди була індикатором соціального неблагополуччя в суспільстві, на початок нового тисячоліття склалася не лише в Україні, а й у всьому світі. Загальна кількість хворих на цю недугу у світі сягає 50–60 мільйонів. Щороку виявляють від 7 до 9 млн хворих на туберкульоз, від якого помирає близько 2–2,5 млн осіб.
Епідемія туберкульозу в нашій державі оголошена з 1995 року, і від того ж часу в Україні зареєстровано початок епідемій ВІЛ-інфекції. За ці десять років середній рівень захворюваності на туберкульоз збільшився майже вдвічі і сягнув показника 80,9 на 100 тис. населення. Смертність за цей період збільшилась в 1,5 раза й становить 22,6 на 100 тис. населення. Такий самий стан з епідемією ВІЛ-інфекції/СНІДу і новою проблемою — ВІЛ-асоційованим туберкульозом.

Профілактика, виявлення, лікування
Із 29 пунктів Національної програми боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002–2005 роки виконано
27. Серед невиконаних завдань — формування реєстру хворих на туберкульоз та Державного центру інформативних медичних технологій діагностики й лікування туберкульозу, створення яких планується завершити у 2006 році відповідно до проекту «Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні», який реалізується за кошти позики Світового банку. На сьогодні розроблені нові (адаптовані до міжнародних стандартів) форми обліку та звітності, на підставі яких буде створений реєстр хворих на бактеріальний, у т. ч. хіміорезистентний туберкульоз: завершується процедура закупівель сучасного лабораторного обладнання згідно з проектом «Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом».
Основні заходи, що впливають на переривання ланцюга епідемічного процесу, які були визначені в Національній програмі боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002–2005 роки,— це профілактика, виявлення, лікування.
Важливим моментом у перериванні ланцюга поширення туберкульозу є виявлення хворого, небезпечного для оточення, та організація його лікування. Тому на сучасному етапі велике значення має так зване пасивне виявлення туберкульозу — за зверненням.
Якщо кашель триває протягом трьох тижнів або більше — необхідно звернутися до лікаря (дільничного терапевта чи фтизіатра). Для пасивного виявлення в країні поступово налагоджується робота з мікроскопічної та мікробіологічної діагностики. Серед активних методів виявлення туберкульозу проводиться щорічна туберкулінодіагностика серед дітей до 14 років.
Показник охоплення дитячого населення цим методом діагностики протягом терміну дії програми залишається високим і дорівнює 94–96%. З минулого року наказом МОЗ передбачено планування та проведення туберкулінодіагностики й ВІЛ-інфікованим особам (з метою їх відбору для проведення хіміопрофілактики). Активізовано роботу з організації обстеження контингенту підвищеного ризику щодо захворювання на туберкульоз за соціальними показниками (особи без певного місця проживання, звільнені з місць позбавлення волі, безробітні тощо).
Аналіз структури захворюваності на вперше діагностований туберкульоз засвідчив, що майже 43% серед них становлять громадяни працездатного віку, 13,6% — пенсіонери і 5% — особи без постійного місця проживання та звільнені з установ пенітенціарної системи. Але проблемою в організації виявлення туберкульозу серед соціально дезадаптованих верств населення є повільний розвиток в країні системи соціальних закладів для осіб без постійного місця проживання та організації в них заходів з профілактики й виявлення хворих на туберкульоз (з-понад 80% померлих, що хворіли до одного року, спостереження потребують саме такі особи). Цього року питання про створення таких закладів опрацьовується Міністерством праці та соціальної політики.
Не менш важливою проблемою, від якої залежить переривання ланцюга епідемічного процесу, є лікування хворих на туберкульоз. Неналагоджене забезпечення протитуберкульозними препаратами хворих з 1994 до 2000 років призвело до значного зростання в країні кількості хворих на хронічний та хіміорезистентний туберкульоз. Уперше з січня 2001 року Міністерство охорони здоров'я України запровадило систему централізованої закупівлі антимікобактеріальних препаратів за кошти державного бюджету. Це дало змогу покращити показники ефективності лікування вперше діагностованих хворих на туберкульоз за три останніх роки: припинення бактеріовиділення збільшилось на 11,3%, загоєння порожнин розпаду — на 10,1%.
Однак слід зазначити, що в країні механізм контролю за лікуванням асоціальних хворих є недосконалим. Переривання лікування призводить до прогресування туберкульозного процесу, сприяє його переходу в хронічну та хіміорезистентну форму, а відтак — до подальшого поширення туберкульозу та зростання рівня смертності від нього.
Причини неефективного лікування та несвоєчасного виявлення туберкульозу серед соціально дезадаптових хворих призвели до подальшого зростання рівня смертності від цього захворювання.

Це стосується всіх і кожного
Володимир Руденко, голова правління фундації «Громадський рух «Українці проти туберкульозу»:
— Це наш перший «круглий стіл» на такому високому рівні. Ми дуже вдячні парламенту, голові спеціальної комісії з проблем ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та наркоманії, доктору медичних наук професору Ніні Степанівні Марковській. Вона доклала чимало зусиль для того, щоб сьогоднішня акція відбулась. Ми вбачаємо можливість спільної роботи з представниками парламенту, уряду та громадськості для подолання епідемії туберкульозу. На жаль, недуга поширюється, і тому тепер необхідно скоординувати зусилля всіх урядових і неурядових інституцій. Міністерство охорони здоров'я не в змозі самотужки боротися із захворюванням, бо це питання не лише медичне, а й соціальне.
Туберкульоз — проблема національної безпеки України, тому дуже важливо напрацювати спільні підходи до подолання цього захворювання. Ми хочемо, щоб до Президента доходила правдива інформація, аби він видавав відповідні укази, а Верховна Рада — ухвалювала потрібні закони. Громадськість має працювати спільно з урядовцями. Дуже важливо, щоб один закон не суперечив іншому, як це іноді буває. Ми пропонуємо затвердити постанову Кабміну про координаційну раду країни з питань контролю за туберкульозом, яка була створена в травні 2005 року і яка б взяла на себе всю відповідальність за лікування цієї небезпечної недуги в нашій державі.
На це засідання була запрошена й заступник голови Держдепартаменту України з питань виконання покарань професор, доктор педагогічних наук Наталія Григорівна Калашник:
— Проблему туберкульозу потрібно обговорювати й аналізувати усім загалом та разом окреслювати шляхи її подолання, а особливо в наших закладах. Такими ось «круглими столами» ми привертаємо увагу суспільства, урядовців, Президента до цієї проблеми. Ставлення суспільства до ув'язнених завжди було мірилом зрілості, демократичності суспільства, наскільки воно здатне сприймати їхні проблеми і їх вирішувати. А в пенітенціарних закладах у 34 рази більше захворювань на туберкульоз, аніж середній показник у суспільстві. Ми намагаємося зробити все, щоб подолати цю недугу. У нашому підпорядкуванні 10 лікарень, одна з них — жіноча. Хай там як, але болить у нас душа за своїх підопічних, тож намагаємось створити їм всі умови для того, щоб якомога швидше позбулися вони цієї недуги. Нас непокоїть ще й те, що деякі наші підопічні після закінчення терміну ув'язнення ідуть у суспільство недолікованими. Над цим питанням теж потрібно добре попрацювати.

Валентина СКОРОПАДСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ДЕМОДЕКОЗ? ЛІКУЙТЕ Й ШКІРУ, І КИШЕЧНИК

назад »»»