ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДУХОВНІСТЬ
ВЕЛИКИЙ ПІСТ: ПОДОРОЖ У ГЛИБИНИ ДУШІ
У давніх християн був такий звичай — монахи на весь Великий піст поодинці розходилися в пустелі. А перед цим просили одне в одного прощення: адже через диких звірів і розбійників з тих пустель могли не зустрітися знову. Минули віки. Нинішні християни у Великий піст заглиблюються не в єгипетську пустелю, а в пустелю своєї душі. Але й нині зберігається звичай просити одне в одного пробачення в Прощену неділю. Може, хтось був неуважний до ближнього, осудив, скривдив чи мало молився за своїх ближніх... Вибачення — перший крок до покаяння.
Великий піст називають чотиридесятницею (Страсний тиждень рахують окремо). У його особливій структурі кожен тиждень має особливий, символічний смисл.

Перший тиждень дуже суворий, багато вірних обмежуються лише сухою (тобто невареною) їжею, а починають трапезу аж у вівторок увечері чи в середу вранці. У храмах протягом перших чотирьох днів читається покаянний канон преподобного Андрія Критського. До молитовного правила під час посту обов'язково додається молитва святого Єфрема Сиріна, якого називають пророком покаяння, совістю людства перед Богом.
Але треба знати, що стриманість у харчуванні не є самоціллю, а лише засобом очистити своє серце й наблизитися до Бога. Піст обов'язковий для всіх православних, але кожен орієнтується на власні сили. Краще взяти на себе менше й виконати, ніж ревно почати, та кинути на півдорозі. Оптинський старець святий Амвросій часто нагадував відвідувачам Оптині про поміщика, який ніколи ні в чому себе не обмежував і раптом вигадав собі особливий піст — вживав лише конопляне насіння з квасом. У результаті так зіпсував шлунок, що потім цілий рік лікувався. Отже, віра має йти пліч-о-пліч із розсудливістю.
Часто світські люди мають хибну думку про християнську аскезу, мовляв, для православних плоть — великий ворог, якого треба «умертвляти». Справді, у середньовіччі багато подвижників терзали свою плоть, їм здавалося, що тіло людини є негідним душі, гріховним, погибельним. Але насправді це не так. Як висловився митрополит Антоній Сурозький, «християнство — єдиний по-справжньому матеріалістичний світогляд, оскільки воно сприймає матерію всерйоз, і людина вважається не духом, що зав'яз у матерії, а сукупністю матерії і духа, які існують у людині на рівних правах»...
Перша неділя Великого посту називається неділею Торжества православ'я. Це свято було встановлене після Вселенського собору, який відновив законність іконошанування. Проти ікон виступали імператори й влада загалом, а за святі образи — Іоанн Дамаскін, Петро Студит, народ, і перемогли. Це свято нагадує, що по-справжньому може восторжествувати лише сила любові.
У другу неділю посту святкуємо собор усіх преподобних печерських і пам'ять про святителя Григорія Палами. Григорій Палама був візантійським містиком ХІV століття. Він учив, що Бог може бути близьким людині, що в глибокій духовній тиші (ісихії) може відбутися реальна (не ілюзорна) зустріч з Господом. Великий піст є тим шляхом до глибини душі, де людина й може зустрітися зі Спасителем.
Третя неділя називається Хрестопоклонною. На хресті Бог страждав за нас, і хрестом він захищає, відгороджує нас від сил зла.
Четверта неділя — преподобного Іоанна Лествичника. Він жив біля підніжжя гори Синай, на яку вперто піднімалися паломники. Аскет вважав християнське життя сходинками, що ведуть до неба. Великий піст для кожного теж стає однією зі сходинок. Для когось — першою, для когось — останньою...
П'ята неділя — преподобної Марії Єгипетської. Замолоду вона була дуже красивою й багатою блудницею. Якось вона захотіла зайти до храму — але була зупинена невидимою стіною. Пережите потрясіння привело її до покаяння, а потім і в пустелю. Вона багато років боролася зі своїми страстями, а наприкінці життя легко перейшла річку по воді...
Потім буде Вербна неділя й Страсний тиждень. Страсна седмиця є кульмінацією посту, згадкою про останні трагічні дні Христа на землі. Великий (чистий) четвер є спомином про Таємну вечерю і має символізувати чистоту наших душ перед Великоднем. Традиційно в цей тиждень приводять до ладу домівки. У четвер увечері на всеношній перед страсною п'ятницею в храмах читають дванадцять Євангелій, а після богослужби несуть додому запалені свічки. Цей вогник має горіти в лампадках до Великодня...
У давнину під час посту дзвонили великопостові дзвони, закривалися театри, припинялися великосвітські прийоми. Нині життя суспільства супроводжує безперервний ґвалт. Але Вічність так само тихо стукає в душі, і хто хоче почути її, той почує.

Світлана ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• ПОКАЯННЯ. ПРОЩЕНА НЕДІЛЯ
• ЛОЖКИ, ДІЖКИ, БЕРБЕНИЦІ... І НАВІТЬ ГЕРБИ

назад »»»