ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ЗИМОВІ ДЖАЗОВІ ЗУСТРІЧІ
Ледь на сцені залунали перші ноти, відразу виникло відчуття натуральності, справжності. Та й публіка прийшла така, котру не цікавлять блискітки, конфеті і яскраві обгортки на естрадних «цукерках».
«Зимові джазові зустрічі» — так називалося дійство.

Місце дії — Школа джазового й естрадного мистецтва (Київ, Челябінська, 7А). Учасники — цвіт української виконавської майстерності, зірки джазу різних поколінь. Ведучий — джазовий подвижник, музикант-музикознавець Петро Полтарев.
У першому відділенні виступали юні джазмени. Щирістю й енергією вони задали напрочуд задушевний тон і радісний настрій і, схоже, гідно впоралися з випробуванням на майстерність. «Юніор Біг-Бенд» під керуванням сонячного вусаня Володимира Пашинського подарував чимало прем'єр знаменитих джазових стандартів, юний піаніст і саксофоністи в обрамленні витончених оркестровок по черзі дарували імпровізації. Потім юніори ефектно акомпанували Марині Янкіній і дівочому тріо в складі Марії Міхновецької, Даші Сичевської, Вікторії Косів. Музичні діаманти посипалися як з рога достатку: блюзи, спіричуели, регтайми. Юна піаністка — гордість джазової школи Ольга Ґулей зірвала овацію виконанням п'єс «Mid night Sun» і «Derbu». Зрілим виконанням вразила вокалістка Юлія Головань, лауреат численних національних конкурсів.
Наприкінці першого відділення до дійства долучилися метри, що поспішали на свої концерти — саксофоніст Дмитро Александров і піаніст Олександр Саратський.
Кавовий (пригощала компанія «Paradise») антракт затягнувся через потребу спілкування: прийшло багато знаних людей. «Треба зустрічатися частіше. Музикантам обов'язково слід спілкуватися. Цим ми живемо...» — раз у раз казав Євген Дергунов своїм учням. «Зимові джазові вечори», що присвячені саме його пам'яті, знову зібрали друзів і шанувальників.
П'ять років тому зіграв свою останню ноту талановитий джазовий піаніст, композитор, аранжувальник Євген Дергунов. Його серце зупинилося на 65-му році життя.
Він народився в 1936 році в сім'ї генерала авіації й драматичної акторки. Від батьків успадкував любов до ризику (захоплення планеризмом і «забороненим» джазом), надзвичайну чарівність, фанатичну відданість музиці. Буквально зі шкільної лави керував естрадними оркестрами. Не обійшлися без його активної участі легендарні проекти 60–70-х років: джаз-оркестр «Дніпро», оркестр «Зелений вогник», джаз-оркестр Едді Рознера.
Дергунов стояв біля витоків київської джазової школи. Був одним із засновників першого в Україні естрадно-джазового відділення в Київському державному музичному училищі ім. Р. Глієра, де викладав до останнього дня свого життя. Виховав не одне покоління джазових професіоналів.
У «тусовці» його називали дядечком Женею, серед професіоналів — дідусем українського джазу й геніальним аранжувальником, у дружньому колі він мав славу вічного двигуна, сперечальника і трудоголіка, але при цьому був нескінченно доброю і безвідмовною людиною. Коли відходить музикант, залишається відчуття недограної гами. Не вистачає цієї останньої ноти — і душа метушиться від дисонансу, ниє і вимагає, щоб мелодія не замовкала.
Мелодії дядечка Жені не затихають і, дасть Бог, не затихнуть ніколи. Більше двох тисяч аранжувань, десятки радянських, українських і міжнародних джазових фестивалів, у тому числі «Jazz Jamboree» (Польща), «Молодіжний джаз-форум» (Болгарія), «Обрії джазу» (Кривий Ріг), «Джаз Пап-фест» (Ужгород), «Осінній марафон» (Київ), «Дармштадт джаз-фест» (Німеччина), «Слов'янський базар», «Пісенний вернісаж», «Шлягер року», численні Дні культури України в Росії, Польщі, Німеччині тощо — Євгена Олексійовича вистачало на все. І на всіх. Солдата старої джаз-гвардії на сучасній естраді не тільки знали й любили — у ньому мали потребу. Його твори й аранжування виконували оркестри Юрія Силантьєва, Віктора Здоренка, Окремий показовий оркестр ВР України, біг-бенди Олега Лундстрема, Анатолія Кролла, Костянтина Орбеляна, Марка Резницького, співали Валентина Купріна й Ніна Матвієнко, Фемі Мустафаєв і Надія Шестак, Катя Бужинська і Валентина Степова, Ані Лорак й Іван Попович, Павло Дворський та Ірина Сказіна.
Він не був ні народним, ні заслуженим. Він був улюбленим. За чотири дні до смерті презентував публіці своє останнє дітище — дівочий вокальний ансамбль «Beauty Ваnd», якому акомпанував, вирвавшись з лікарні. 22 січня 2001 року він помер. На столі маестро залишилися нотні аркуші з новими незакінченими партитурами...
За рік по смерті Євгена Дергунова його однодумці відкрили в столиці першу українську Школу джазового й естрадного мистецтва, котра підхопила і вже п'ять років несе естафету духовного єднання митців джазу, започатковану дядечком Женею.
...У другому відділенні «Зимових зустрічей» натхненно джемували диксиленд «Хрещатик», дуети «Jazz іmpression» — Анатолій Алексаньян (ф-но) й Армен Костандян (дудук); Ольга Войченко (вокал) і Сергій Капелюшок (гітара); Наталія Лебедєва (ф-но) і Артем Менделенко (саксофон), тріо «Avamontе», квінтет «Viktoria», «Київ арт-ансамбль», біг-бенд «Оболонь» — і багато інших.
Якби міста створювались звуками музики, деякі будинки здавалися б вибудованими з похмуро-урочистих акордів, інші ж неначе зринали в танці під звуки світлих, казкових мелодій.
У той вечір виникло світле, казкове місто, жителем котрого є Музикант, що дивився на нас з портрета променистими й нескінченно добрими очима, спостерігаючи за натхненним святом співтворчості.

Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:

• НЕПОВТОРНИЙ ШАРМ КЕЙКО МАТСУІ
• МАНДРІВКА У КРАЇНУ КАНЬЙОНІВ

назад »»»