ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДУХОВНІСТЬ
НАЦІОНАЛЬНА СКАРБНИЦЯ ЗНАНЬ
До 140-річчя від дня заснування Національної парламентської бібліотеки України
Бібліотечна справа в Україні, що бере свій початок від книгозбірень Ярослава Мудрого, Києво-Печерської лаври, Острозької колегії, Києво-Могилянської академії, завжди була пов'язана з розвитком державності, вихованням високої моральності й культури.


І нині понад 18 тисяч публічних бібліотек — це безцінне багатство нашого народу, мірило його культури та освіченості.
Важливе місце в цьому духовному скарбі посідає Національна парламентська бібліотека України — провідний державний, культурний, освітній та науково-інформаційний заклад. Історична доля однієї з найбільших і найстаріших книгозбірень держави упродовж 140 років існування складалася непросто. Багато разів змінювалися як її назва, так і коло виконуваних нею функцій. Але завжди, за всіх політичних режимів і урядів, бібліотека зберігала свої найкращі риси й традиції — донесення до найширших верств населення здобутків вітчизняної й світової культури, втілених у друкованому слові, демократичність і загальнодоступність, націленість на невпинний поступальний розвиток й утвердження своєї суспільної значущості як храму знань, накопичених людством.
Точкою відліку історії НПБ України є третє березня 1866 року, коли була створена Київська російська публічна бібліотека, що розглядалася царським урядом як інструмент реалізації великодержавної русифікаторської політики, стратегії насадження російської культури й зросійщення українців, поляків, євреїв та інших народів на теренах Наддніпрянської України. Підпорядковувалась бібліотека міністерству внутрішніх справ і комплектувалася переважно російськомовними виданнями. Переведення бібліотеки в підпорядкування до Київської міської управи у 1891 р. і перейменування в Київську міську публічну бібліотеку не змінило суті її діяльності.
Перші роки існування книгозбірні — це роки безперервної боротьби за виживання, постійного доведення владі своєї суспільної значущості як осередку культури й просвіти для народних мас. Вона навіть не мала власного приміщення, шість разів вимушено змінювала місце. Лише 1909 р. під тиском громадськості міська Дума ухвалила постанову про будівництво для бібліотеки власного приміщення. Був проведений конкурс, перемогу на якому отримав проект архітектора З. Клаве. І в листопаді 1911 року коштом київських благодійників для книгозбірні в центрі міста зведено її основне приміщення.
Велику роль у становленні бібліотеки, зростанні її фондів відіграли прогресивно налаштована різночинна інтелігенція Києва та представники інших верств населення, які дарували свої книжкові зібрання. Тому можна стверджувати, що бібліотека створена народом і завжди працювала для народу.
Популярність книгозбірні зростала рік у рік. Так, у 1912 р. в ній зареєстровано 75 114 читачів (утричі більше, ніж на початку століття), 90 775 відвідувань. У 1916 р. книжковий фонд становив майже 80 тис. примірників, серед яких з'явилися й видання українською мовою.
Упродовж 1917–1920 рр. бібліотека мало не постійно опинялася в епіцентрі бойових дій. Але попри лихоліття зусиллями невеликого колективу працівників бібліотеки вдалося не лише зберегти її фонди, а й обслуговувати читачів у короткі періоди мирного життя. У 1917–1918 рр. провідні діячі Центральної Ради ухвалили кілька рішень про заснування на базі Київської міської публічної бібліотеки Української національної бібліотеки. Були здійснені перші кроки з формування Національної бібліотеки, зокрема, почалося активне комплектування її україномовними виданнями, але ці наміри не пощастило довести до кінця.
Тяжким випробуванням для бібліотеки стали роки Великої Вітчизняної війни: її унікальні фонди, що містили рідкісні книжкові пам'ятки XVI–ХVIII ст. — цінні колекції, подаровані відомими громадськими діячами — І. Лучицьким, З. Огієнком, В. Юзефовичем, нащадками О. Беретті, М. Тулуба, були повністю втрачені, а приміщення читальних залів не тільки пограбовані, а й спалені.
Відновлення бібліотеки розпочалося восени 1944 року практично з нуля. Протягом кількох років тривали відбудова приміщення, укомплектування штату, фондів, створення довідково-бібліографічного апарату. Уже в 1954 р. завдяки самовідданості своїх працівників, багато з яких щойно повернулися з фронту, та допомозі інших міст тодішнього СРСР бібліотека перетворилася на загальнонаціональний заклад і відчинила двері для читачів.
Поступово й не просто складався нинішній статус бібліотеки. Вона була міською публічною (1891–1921), центральною робітничою книгозбірнею (1921–1934), обласним методичним центром (1934–1957), згодом — Державною республіканською (1957), а в 1994 р. згідно з Указом Президента України отримала статус Національної парламентської бібліотеки України.
Нині Національна парламентська бібліотека — головний заклад бібліотечної галузі нашої держави, всеукраїнський науково-методичний центр та центр національної бібліографії, національне книгосховище й депозитарій. Як парламентська вона накопичує і систематизує інформацію з численних джерел, створює умови для обслуговування депутатів Верховної Ради України.
У 2000 р. за сприяння Канадської агенції міжнародного розвитку й канадського товариства приятелів України відкрито Канадсько-український парламентський інформаційний центр, який надає інформаційні послуги народним депутатам, їхнім помічникам, комітетам, фракціям та працівникам апарату Верховної Ради України.
Із запровадженням сучасних технологій у бібліотеки з'явилася можливість разом з традиційними методами надання доступу до інформаційних ресурсів залучити електронні, зокрема каталоги та картотеки, розмістивши їх на власному сайті. До послуг користувачів — «Електронний каталог» (з 1995 р.), «Політематична база статей з періодичних видань», «Картотека статей із збірників українською та російською мовами», «Перелік назв зарубіжних видань», «Політика й політики в дзеркалі періодичних видань України».
Багатогалузевий, універсальний за змістом фонд нараховує понад 4,5 млн одиниць зберігання. Маючи право на отримання обов'язкового примірника українських видань, бібліотека намагається представити широкий тематичний спектр наукової, довідково-енциклопедичної літератури. Поступово змінюється і видовий склад фонду, збільшується кількість документів на електронних носіях.
Гордість бібліотеки — фонд стародруків, рідкісних та унікальних видань XVI–XX ст., що налічує понад 20 тис. примірників.
На початку 2005 р. загальна чисельність користувачів за єдиною реєстраційною картотекою становила близько 2.7 тис. осіб, книговидача упродовж року — 2 442 208 млн примірників.
Національна парламентська бібліотека України підтримує довготермінові партнерські стосунки з Інформаційним управлінням Верховної Ради України, Книжковою палатою України ім. Івана Федорова, науковими установами, видавництвами, бібліотеками України, Російською національною бібліотекою, Російською державною бібліотекою, Національною бібліотекою Республіки Білорусь, національними бібліотеками Балтії, бібліотеками та установами країн далекого зарубіжжя.
З 1998 р. бібліотекою започатковано видання нового фахового журналу «Бібліотечна планета», який має всеукраїнське значення.

Т. ЗАМОРІНА
також у паперовій версії читайте:

• «НЕ ВСЕ КОТУ МАСЛЯНА»
• КРОВ СПАСИТЕЛЯ — ПЕРЕСТОРОГА ЛЮДЯМ

назад »»»