ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОНОМІКА
СЕЛО НЕНАЧЕ ПОГОРІЛО...
Масштаби сільського безробіття на Полтавщині не дивують, а пригнічують, бо, попри намагання влади якось зарадити неробству в селах, його показники вперто лізуть вгору, наче дріжджове тісто із діжки.
«Доводимо до вас, що проблема зайнятості сільського населення є актуальною для Полтавської області, де майже половина населення живе на селі. Протягом січня — грудня 2005 року на обліку в базових центрах зайнятості області перебувало 45,1 тисячі безробітних осіб — жителів села, проти 40,1 тисячі (112,5%) відповідного періоду минулого року.

Кількість безробітних мешканців села вища за кількість безробітних міських жителів (близько 55%) і збільшилася в 21 районі...» Це — рядки з доповідної записки керівників Полтавського обласного центру зайнятості одному із заступників голови облдержадміністрації. Зверніть увагу: із 25 районів області сільське безробіття торік зросло в 21!
Що сталось з нашим селом? Аналітики Полтавського ОЦЗ називають кілька причин. Серед них — сезонність виробництва на підприємствах сільського господарства та цукрової галузі. Говорячи зрозумілою мовою, це — відсутність постійної зайнятості селян. Тисячі гектарів родючої землі (обробка яких раніше давала постійну роботу селянам) нині обробляють за допомогою сучасної техніки. Навесні до сіл приїжджають механізовані загони, засівають поля, й забираються геть. Восени на ланах з'являється кілька «Джондирів», якими вправно кермують хлопці в модних футболках, два-три дні жнивують і їдуть далі, до сусідніх сіл. За ними на скошені поля виїжджають трактори, орають і до весни там панує тиша. Місцеві механізатори із заздрістю дивляться услід мехзагонам: чимало полтавської землі нині в оренді у так званих інвесторів із сусідніх областей — Сумської й Харківської, звідти приїжджають на посівну та жнива механізатори. Своїм у селі, де ліквідували колгоспи, роботи нема. Так само й на цукрозаводах, яких на Полтавщині близько двох десятків. Вони певною мірою забезпечують роботою частину сільських жителів, але всього на кілька місяців. Після закінчення сезону цукроваріння робітників звільняють «за згодою сторін», і вони сотнями рушають до центрів зайнятості, або, як їх називають на селі, «бірж». Зарадити справі могли б фермерські господарства, але їх обмаль.
«Усі ці чинники призводять до того, що використання робочої сили в сільськогосподарських підприємствах проходить сезонно, при цьому потреба в найманій робочій силі щороку зменшується...», констатують аналітики Полтавського обласного центру зайнятості. Приміром, лише в Пирятинському районі через перепрофілювання сільськогосподарських формувань із виробництва продукції тваринництва на високотехнологічне рослинництво протягом п'яти років було ліквідовано майже 700 робочих місць. Схожа ситуація і в Машівському районі. Там на базі 17 сільгосппідприємств створили сім великих господарств, які спеціалізуються на вирощуванні сої та кукурудзи за прогресивними технологіями. Як результат — із 7,6 тисячі селян працездатного віку, котрі живуть на тих землях, роботу втратили 4,7 тисячі...
* * *
На кожне вільне місце в селах нині претендують не менш як 11 безробітних. А, скажімо, у Чорнухинському, Семенівському та Чутівському районах відповідно цей показник становить 66, 58 і 44 особи. Найскладніша ситуація з безробіттям склалась у Семенівському районі. Торік на обліку в районному центрі зайнятості перебувало 4,1 тисячі безробітних, із яких 70,3% — жителі сіл.
До речі, через продовольчу кризу у російсько-українських відносинах, яку вже охрестили «м'ясо-молочною війною», першими її жертвами стали мешканці райцентрів на Полтавщині, де є виробництва, що спеціалізуються на експортних поставках своєї продукції до Росії. Приміром, Гадяцький сирзавод. 95% його продукції (твердих сирів) відправляли на експорт, переважно до північної сусідки. Через два тижні торговельної війни склади заводу були забиті готовою продукцією. Завод призупинив виробництво, і «за згодою сторін» його керівництво з 670 працюючих звільнило майже 400.
* * *
Неробство, і, як наслідок, безгрошів'я, принижують людей, ламають їхній дух, з'являється збайдужіння не тільки до того, що коїться навколо, а й до власної долі. Безвихідь штовхає людей в обійми «зеленого змія».
«Реформування сільського господарства призвело до соціальних проблем, зокрема, у сфері культури, дошкільних закладах, побуті, медичному обслуговуванні на селі, закладах освіти. Так, упродовж останніх років на території Семенівського району закрито Калинівську і Матвіївську ЗОШ, припинив свою діяльність дитячий садок мікрорайону цукрозаводу, було ліквідовано Біляківську дільничну лікарню, практично закрито всі пункти та майстерні побутового обслуговування. Персонал цих закладів було звільнено. Перспективи працевлаштування вивільнених за фахом і місцем проживання майже відсутні...». Це знову витяг із довідки аналітиків Полтавського ОЦЗ. Чи цього чекали селяни від реформ на селі, які починали з помпою й запевненнями, що вони змінять їхнє життя на краще? Сталося не так, як гадалося...
Що далі буде із селом? Нещодавно полтавські журналісти запитали про це міністра аграрної політики Олександра Баранівського. Головний селянин України, котрий до зустрічі з представниками ЗМІ проводив тригодинну зустріч із аграріями Полтавщини, про перспективи села говорив довго, але не переконливо. Головна теза відповіді міністра — потенціал у села великий, варто лише спрямувати його в потрібному напрямі. Як приклад того, що гарне життя побудувати собі може кожен на селі, міністр навів власний приклад. Разом із братами він облаштував батьківську сільську хату, котра їм перейшла у спадщину, і тепер він та брати із сім'ями залюбки приїжджають на село: у хаті є опалення, вода й навіть туалет. Тож кожен так само може зробити й упорядкувати своє життя. Чи типовий приклад міністра для селян? Очевидно, що ні. Вагові категорії безробітного селянина і члена уряду, котрий іноді навідується на село із ситого Києва, вочевидь, різні. І все ж про проблеми села О. Баранівський добре знає. Та чи знає, як їх вирішити? Питання, як кажуть, цікаве. Цікавий і вислів полтавського губернатора Степана Бульби на одній прес-конференції. Голова облдержадміністрації саме повернувся з поїздки областю і, напевно, під враженням побаченого сказав, що хоча Полтавщина й посіла третє місце в Україні за підсумками соціально-економічного розвитку, але проблем ще тут чимало. То не важко уявити, як живуть люди в тих регіонах, які пасуть останніх.
«Зусиллями однієї служби зайнятості суттєво поліпшити ситуацію на ринку праці неможливо. Для вирішення зазначеної проблеми мають бути залучені органи влади на місцях, галузеві управління та роботодавці»,— йдеться в довідці Полтавського ОЦЗ. Там знають, що кажуть: торік на Полтавщині створено 30,4 тисячі робочих місць, у тому числі на селі — 2,14 тисячі, але водночас було ліквідовано 18,5 тисячі робочих місць (60,8%). У сільському господарстві їх було «зменшено» на 1,26 тисячі, або 59,1%. Пам'ятаєте, на початку цього не досить веселого матеріалу згадувалось, що в Полтавській області на початок 2006 року безробітних — 45,1 тисячі селян, а «чистих» робочих місць для них торік створили 880...

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, Полтава
також у паперовій версії читайте:

• РОБОТОДАВЦІ Й ПРОФСПІЛКИ — ПАРТНЕРИ
• ВИКОРИСТАННЯ ВІДЗНАК УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНКУРСУ ЯКОСТІ І СЕРТИФІКАТУ «ВИЗНАННЯ ДОСКОНАЛОСТІ В ЄВРОПІ»

назад »»»