ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
КАРДЕРПЛАНЕТА
У Солом'янському районному суді Києва розглядається справа кардерів — шахраїв, які викрадали гроші за допомогою підроблених платіжних кредитних банківських карток. Слідством доведено: зловмисники виготовили майже півтори тисячі кредиток, що потім були використані у 23 країнах світу, заподіявши збиток різним банкам (переважно американським) десь на 3,6 мільйона доларів. На лаві підсудних опинились семеро осіб, у тому числі 23-літній Дмитро Голубов, відомий хакерам світу під псевдонімом Скрипт. Це про його затримання влітку минулого року повідомили засоби масової інформації України та США.

Процес виготовлення пластикової картки — складний. По-перше, для її заготовки потрібні листи пластику особливого ґатунку. По-друге, для нанесення на ці листи малюнка і тексту необхідний термопринтер. По-третє, для склеювання двох половинок картки потрібен ще й термопрес. По-четверте, для видавлювання на ній імені власника і номера картки необхідний спеціальний прилад — ембосер. По-п'яте, для того щоб нанести на магнітну стрічку картки певну інформацію, слід використати ще один спеціальний прилад — рідер або скімер. Та найголовніше у платіжній картці — інформація, що знаходиться на її магнітній стрічці, яку називають дампою.
Ця інформація зберігається за сімома замками у банках чи компаніях, котрі забезпечують роботу міжнародних платіжних систем. Однак наші герої діставали ці дампи.

Як це робиться в Одесі
Аби зрозуміти, звідки вони їх беруть, треба розповісти історію, що сталась в Одесі. Давним-давно, ще за Горбачова, один хлопчик з унікальними математичними здібностями виїхав з батьками за кордон, де з великими труднощами влаштувався дрібним клерком у банк. Працював, не покладаючи рук, поступово просувався по кар'єрних щаблях, блискуче витримав усі перевірки, завоював довіру керівників банку і отримав необмежений доступ до секретної інформації. Ось тут його і «понесло». Спочатку поділився секретами з двома найближчими друзями, ті, у свою чергу, теж кожен із двома, а через два-три роки про це вже знало багато одеситів, у тому числі й деякі працівники карного розшуку.
Так 2004 року виникла грандіозна справа «Сіті-банку». Підпільну друкарню знайшли і знищили, деяких шахраїв посадили, а більшість відпустили. Проте до геніального хлопчика, котрий, судячи з усього, лишився поза підозрою і продовжував «зливати» секрети найближчим друзям, так і не добралися — ні ЦРУ, ні СБУ, ні міліція.
Як повідомив заступник начальника відділу по боротьбі з правопорушеннями у сфері високих технологій ДДБЕЗ МВС України Володимир Шиломенцев, усі затримані, окрім Голубова, були лишень виконавцями.
Вони закуповували обладнання, виготовляли картки, потім використовували їх самі або перепродували покупцям, але найголовнішого (від кого надходила інформація з дампами) ці люди не знали. Вони отримували їх електронною поштою від анонімних продавців, яких в очі не бачили, розраховуючись з ними по 100 доларів за кожну через платіжну систему «Вестерн-Юніон», надсилаючи гроші до анонімного електронного гаманця.
Дещо більше міг би розповісти Голубов, котрий спочатку продавав їм дампи через Інтернет, а потім напряму звів з особами, від яких отримував їх сам, але він скористався своїм конституційним правом не давати свідчень, що можуть бути використані проти нього. Отже, до зрадника, який засів у американському банку, спецслужби знову не добралися.

Світовий досвід шахрайства
Із американських банків викрадається величезний масив секретної інформації про особисті рахунки клієнтів. Щоб у цьому не сумніватися, досить згадати кілька гучних фінансових скандалів за океаном.
2003 року з комп'ютерних мереж міжнародних платіжних систем «Віза» та «Мастер-кард» (картки саме цих систем переважно підробляли підсудні) невідомі злочинці викрали конфіденційні дані про банківські рахунки та кредитні картки п'яти мільйонів осіб. Через рік клерки чотирьох найбільших банків США, в тому числі й «Банк оф Америка», поцупили секретні дані про рахунки 700 тисяч клієнтів і продали їх по 10 доларів за кожен шахраю на ім'я Оразіо Лембо: дев'ять банківських службовців затримали, але замовник зник. Торік співробітники американської компанії «Кард Систем Солюціонс», що обслуговує трансакції міжнародних платіжних систем, виявили: невідомий зловмисник проник у комп'ютерну мережу, де міг отримати доступ до банківських рахунків власників 40 мільйонів платіжних карток різних систем, із них 13,9 мільйона — системи «Мастер-Кард». Причому однозначно викраденими визнано 200 тисяч із них.
Як бачите, рахунок йде на десятки мільйонів, а зловмисники настільки знахабніли, що навіть відкрили в Інтернеті свій сайт під назвою «Кардерпланета», де пропонували усім бажаючим взяти участь у цьому бізнесі. На його форумі можна було дізнатись про вартість (100$ — дампа, 300$ — готова картка) та умови передавання.
Голубов-Скрипт, відомий усім відвідувачам сайту як продавець дамп і карток, був не його засновником, а лише одним із численних адміністраторів, причому останнім і в період його найбільшої популярності. Чим, власне, і пояснюється така всесвітня відомість цього ще зовсім молодого чоловіка.
Аналітики банківської справи вважали це хлоп'яцтвом, а відкритий сайт — клубом піжонів. Серйозні кардери працюють конспіративно, таємно спілкуючись електронною поштою. Та видно потік інформації був настільки величезним, що звичайні людські знайомства не могли впоратися з його обробкою — довелось саме так шукати собі однодумців по всьому світу. Користувачами сайту під різними прізвиськами зареєструвалися близько семи тисяч осіб, проте, звичайно, далеко не всі з них займалися кардерством.
Сайт «Кардерпланета» був потребою часу — його б усе одно створили, якщо не ці люди, так інші, у яких серце кров'ю обливалося від того, що зникає без усякої користі така цінна інформація. Тому коли 2004 року стараннями американських спецслужб «Кардерпланету» було примусово закрито, загін не помітив зникнення бійця, і в Інтернеті з'явилось багато інших, у тому числі й російськомовних сайтів, що пропонують купити дампи, готові підроблені картки, фальшиві документи й інший кримінальний товар.

Столичні умільці
Як доведено слідством, підсудні почали виготовляти картки восени 2000 року, але вперше їхній злочин було задокументовано у січні 2001 року в Дніпропетровську, куди група приїхала з Києва за покупками. Прокурор столичної прокуратури Євген Ковальов розповідав, що підготовка до роботи і виготовлення фальшивок зайняли майже два місяці, але витрачений час був того вартий — кожну з підроблених карток виготовлено з ювелірною точністю і зовні вона нічим на відрізнялась від справжньої.
Щоправда, на той час зловмисники, судячи з усього, не отримували разом з дампами і пін-коди, а тому єдиний спосіб отримати користь з підроблених карток полягав у тому, щоб отоварити їх у супермаркеті. Там не потрібно набирати код — касир лише вставляє картку в термінал, а той уже сам її читає і автоматично вираховує вартість покупки із суми, яка є на рахунку. Однак перешкода була в тому, що касир міг попросити показати документ, що засвідчує особу, тому хлопцеві, котрому відвели роль «підсадної качки», спеціально виготовили підроблений паспорт.
Щедро розплачуючись за потрібні й непотрібні речі чужими грішми, хлопці три дні ходили по крамницях, аж поки відділ моніторингу «Приватбанку», зацікавившись серією незвичних покупок, не послав запит у міжбанківський процесинговий центр, звідки оперативно надійшла відповідь про те, що справжній власник картки ніколи у Дніпропетровську не був і нічого там не купував. Тому служба безпеки банку попередила усі споріднені торговельні заклади міста про дивних відвідувачів.
Тоді ще кредитні картки були рідкістю і купівля на 5 тисяч гривень викликала підозру у відділі моніторингу, а дівчина-касир не лише запам'ятала хлопця, котрий розраховувався з нею кредиткою, а й звернула увагу на те, що іншого разу у нього була нова картка. Через те «підсадну качку» швидко затримали, а невдовзі цього хлопця було засуджено до чотирьох років позбавлення волі Бабушкінським районним судом Дніпропетровська.
Проте діяльність кардер-групи на цьому не припинилась. У 2002–2003 роках зловмисники, яких не схопили, закупили нове обладнання і відкрили підпільні центри з виробництва підроблених карток. Два з них виявила столична міліція у травні 2003-го і квітні 2004 року.
Начальник УБОЗ ГУ МВС України в
м. Києві Валерій Гелетей розповідав, що викрити і ліквідувати діяльність учасників «Кардерпланет» вдалося завдяки співпраці з колегами з інших країн: американські спецслужби відпрацьовували через Інтернет наших умільців, робили через них контрольні закупівлі й протягом короткого часу не лише в Києві та Одесі, а й у Росії, Білорусії, Франції та інших країнах було затримано чотири десятки активістів кардер-сайту — від виробників до користувачів.
Журналісти охоче підхопили легенду про те, ніби члени сім'ї «Кардерпланета» були організовані за зразком сицилійської мафії, з жорсткою ієрархією, суворою дисципліною та кодексом честі. Та це, звичайно,— нісенітниця: ролі між ними розподілялися, але ні про яку дисципліну не могло бути й мови. Зокрема люди, що добре знали Голубова, розповідали, що той обдурював своїх компаньйонів, котрі йому оригінально помстилися: розіслали електронною поштою на різні адреси скановане зображення його паспорта з фотографією і домашньою адресою, додавши, що Дмитро Голубов — хакер і шахрай, що підставляє і обдурює своїх друзів. Таке повідомлення отримали й численні служби безпеки різних банків.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• СИЛА ЛЮБОВІ ДО СПИРТНОГО
• АВТОМОБІЛІ В ОРЕНДУ «МЕРТВИМ ДУШАМ»

назад »»»