ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ПРО ЩО ХРУЩОВ НЕ СКАЗАВ НА ХХ З'ЇЗДІ
25 лютого минає півстоліття з часу події, яка, без перебільшення, сколихнула світ. У цей день 1956 року на ХХ з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу тодішній перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов виступив з доповіддю «Про культ особи та його наслідки», у якій розвінчувався диктаторський режим «батька народів» Йосипа Сталіна.

Далеко не всі делегати, які прибули на ХХ з’їзд, потрапили на закрите засідання, де в останній день цього партійного форуму відбулось виголошення Хрущовим повного тексту доповіді та її обговорення партійцями — членами політбюро. Учасники цього зібрання розповідають, що Хрущов не просто зачитав текст, а й багато коментував, імпровізував, давав власні оцінки. Усе відбувалося в умовах строгої секретності, жодні синхронні стенографічні записи не велись, тому нині всього повністю відтворити неможливо.
Збереглося кілька варіантів доповіді (з правками допущених осіб), а відредагований її текст в Радянському Союзі вперше був опублікований тільки в часи Горбачовської перебудови (у березні 1989 р.). Але ніколи й ніде не друкувалося те, про що, розвінчуючи культ Сталіна, Хрущов знав, але промовчав. А якби сказав, напевно, уже тоді хід історії був би змінений.
Про це та про інші унікальні історичні факти кореспондентові «Демократичної України» розповів ветеран української журналістики,
90-літній киянин Степан Лукич Бухтяк.
— Доповідь Хрущова — це було порушення ленінських норм. Ленін як заповідав? «Держава сильна свідомістю мас. Вона сильна тоді, коли маси все знають, про все мають і можуть висловити думку і йдуть на все свідомо». Така була настанова Леніна. А Хрущов виголосив доповідь на таємному засіданні й не припускав, що тільки-но ця доповідь буде розіслана в комуністичні партії за кордон, увесь світ нарешті зрозуміє, що то за держава постала на одній шостій земної кулі.
Більшість матеріалів цієї доповіді писав Поспєлов, секретар ЦК. Навіть спершу вважали, що він і буде виступати, але Хрущов на політбюро висловив припущення, що в суспільства може скластися хибна думка, ніби перший секретар партії ухилився... Потім цю доповідь читали на закритих зборах усіх парторганізацій, але не відразу після з’їзду, а за деякий час. Досить скоро ця доповідь з’явилася в «Нью-Йорк Таймс» з коментарями (я їх бачив, бо як журналіст, що працював на радіо в редакції мовлення за кордон, я мав допуск до іноземної преси, котра тоді для пересічного громадянина була цілком невідома). Отже, про те, яке суспільство створив Сталін, заговорив світ.
— І як коментували цю доповідь? Для багатьох це був шок, мабуть?
— Висновок «Нью-Йорк Таймс» у нас ніде ж не друкувався, не розповсюджувався. Але я бував неодноразово за кордоном, зокрема в Америці й Канаді, цікавився цим. Там писали про той стан, який є в СРСР, і в цих оцінках американці були близькі до того, до чого ми дійшли під керівництвом диктатора і тирана. Вони назвали цей стан — «присмерк імперії», тобто системи, яка дозволила злочини, про які було сказано в доповіді, про ті страшні масові розстріли, безглузді звинувачення...
Щоб усе пояснити, мушу повернутися трохи назад — у 1934 рік. Уявіть собі, що 70 відсотків обраних на XVII з’їзді КПРС у 1934 році членів ЦК були потім заарештовані й знищені як вороги народу. Більш як половину всіх делегатів цього з’їзду — розстріляли! Ось такі масштаби... Цей з’їзд — як зараз пам’ятаю передову статтю в «Правді» — називався «з’їздом переможців». Після цього з’їзду Павло Тичина написав вірш «Партія веде». Виступав на тому з’їзді і Кіров. Він розповів про життя, про успіхи й проблеми, і сказав таку фразу: «Так хочется жить!». Ніби передчував свою лиху смерть. Першого грудня цього ж 34-го року вбивають Кірова. Показували, пам’ятаю, кінохроніку — як у поїзд сідають Сталін і Жданов, їдуть у Ленінград, де скоєно вбивство. Газета «Правда» цілий місяць день у день присвячувала кожну передову статтю Кірову: засудженню його «убивць», вимогам покарати ворогів, яких треба «викорінити». Закликали на кожному кроці до «пильності, пильності й пиль-ності». Одна передова, пам’ятаю, починалася так: «Кажется, уже все сказано, но пролетарская Москва находит новые слова...»
— Тобто це була «артпідготовка» до наступних репресій, для чого виправдовувалися й віталися доноси, підозри...
— Так. Але тут важливо знайти відповідь на запитання — чому вбито Кірова? І знову треба повернутися до XVII з’їзду. З’їхалися делегати. Як завжди, потрібно було обрати президію з’їзду й лічильну комісію, яка рахуватиме, скільки за кого подано голосів: хто — в члени ЦК, хто — в кандидати. Головою лічильної комісії був обраний наш Володимир Затонський, академік, нарком освіти, заслужений революціонер, колишній секретар ЦК. І в уряді він був, навіть свого часу очолював Галицький ревком, керівник більшовицької фракції в Центральній Раді (у нас чомусь ніхто ніде про це не згадує, а я працював в архіві й бачив ці документи). Так от, Затонський був головою лічильної комісії. Сталін усе зробив хитро: порушуючи норми з’їзду як найвищого органу партії, він призначив Кагановича наглядачем над лічильною комісією. Каганович отримав сталінський наказ перед оголошенням голосування показати йому результати. Каганович отримав результати голосів і поніс їх до Сталіна із запитанням: «Що робитимемо?» Справа в тому, що проти Сталіна було стільки голосів, що він не проходив до ЦК. Сталін запитав: «А хто має найменше «проти»? «Каганович відповів: Кіров — тільки троє «проти», усі інші — «за». Тоді Сталін наказав оголосити делегатам з’їзду голосів «проти» Сталіна не більше, ніж має Кіров. Так і зробили — зачитали, що проти Сталіна подано всього два голоси. Доля Кірова в той момент, як ви розумієте, була вирішена. Конкурент мав бути знищений! А народ слід було зробити слухняним. От після цього з’їзду й почались масові репресії, арешти.
Чому делегат з’їзду Хрущов цих подробиць (а він про них знав, безперечно) не сказав? Чому він ні разу ніде у своїх виступах і спогадах не назвав Затонського?
— Напевно, тому що це був дуже небезпечний свідок?
— Так. Це був «небезпечний свідок», котрий, як голова лічильної комісії, знав істинне ставлення партійців до Сталіна й те, що він наказав змінити результати голосування. Тобто виходить, що ця влада не була легітимна.
Уже при Хрущові в 1938 році я був присутній як кореспондент на першій сесії Верховної Ради України (за новою Конституцією, у 1937 році були вибори в Союзну Верховну Раду, а в 1938-му — були на Україні перші парламентські, як ми тепер кажемо, вибори.). Тоді Хрущова прислали на Україну, а Петровського й Косіора прибрали. Пригадую, що в газетах з’явилося повідомлення: Затонський зняв свою кандидатуру і не буде балотуватися до Верховної Ради України. І це був знак, що він заарештований, а за місяць до виборів (29 липня 1938 року) його розстріляли.
Хрущов про це не розповів — духу не вистачило. Бо тоді б це означало, що ця влада фальшива, а Сталін вчинив своєрідний закритий переворот, тобто з’їзд його не хотів, а він залишив себе при владі, домовившись із кількома своїми поплічниками.
— Тобто Хрущов сказав на ХХ з’їзді не всю правду. Мабуть, він чогось остерігався?
— У своїй доповіді Хрущов назвав багато відомих імен людей, які були репресовані: Чубар, Постишев, Косарев, Косіор та багато інших, а Затонського навіть не згадав. А ще він ані слова не сказав про голодомор на Україні. Ані словечка, хоча все чудово знав. Був такий перший секретар Дніпропетровського обкому партії, а згодом другий секретар ЦК Компартії України Хатаєвич, то він Сталіну у 1933-му році, коли понад 10 мільйонів померло з голоду, так дослівно доповів: «Опір українського села — зламано!». Так було виконано доручення Сталіна, яке він дав Молотову, пославши у 1932 році того до Харкова, тодішньої столиці, де було розроблено план знищення народу, який становив небезпеку своїм вільнолюбством й непокорою. У народі ходила чутка, що коли в Кремлі відзначали Новий рік, то дружина Сталіна Надія не стрималася і сказала вголос: «Ми тут бенкетуємо, а на Україні люди з голоду вмирають!» Сталін її грубо обірвав і вилаяв. Вона піднялася й пішла з цієї вечірки додому. За кілька годин її не стало. Є дві версії — що вона сама застрелилася і що сам вождь її убив. Розпускався такий слух (щоб зробити зі Сталіна чуйну й душевну людину), що Сталін сумує за дружиною і часто приходить на її могилу…
— А що сказано про роль Сталіна у Великій Вітчизняній війні?
— Про війну Хрущов сказав, але про те, чому фашисти опинилися аж під Москвою і в Сталінграді, — змовчав. А йому слід було розповісти про те, що гітлерівське вторгнення верховний головнокомандувач Сталін і наш Генеральний штаб проспали. У прямому смислі слова. Коли Жуков близько четвертої ранку 22 червня 41-го будив Сталіна, щоб сказати, що вже перебіжчики німецькі попереджають: ось-ось нападе агресор (Сталін спав на дачі), то черговий генерал боявся його будити, щоб вождь не гнівався. А Сталін відповів, що не треба піддаватися на провокацію. Це крім того, що Зорге ще 15-го числа попередив про точні дату й час нападу, Сталін не вірив, не хотів збирати політбюро. Тільки 21-го червня він зібрав політбюро, на якому доповідав шеф розвідки, генерал Голіков. Але Голіков доповів так, що фашисти, мовляв, не готові нападати, бо їм «треба пошити шість мільйонів кожухів, перш ніж іти на Росію, а вони ще жодного барана не зарізали». Усім членам політбюро відлягло, вони роз’їхалися по домівках на вихідний.
— А завтра — була війна...
— У перші години війни ми стільки втратили техніки і зброї, що, як потім писав Віктор Суворов, вистачило б, щоб озброїти мало не всі армії світу. Ми зовсім не були готові до оборони, не було заміновано жодного моста. Бо готувалися до нападу. Точніше, як тоді формулювали, до «упереджувального удару по агресору».
— Ви вважаєте, що Сталін таки мав намір сам завдати удару Гітлеру?
— Так, була й дата визначена — 6 липня. Сталін казав, що ми будемо бити ворога на його ж території. А що вийшло? Гітлер його випередив. Про це Хрущов не сказав. Як і про те, що це була не «Стратегія Перемоги», а «Трагедія Перемоги». Я був у часи війни фронтовим кореспондентом. Якось мене запитали, чи можна було в ті часи правду писати. Скажу чесно, тільки один раз чисту правду було написано про війну — то був вірш Костянтина Симонова. Він називався «Когда ты входишь в город свой».
Він був надрукований тільки раз у «Красной Звезде». Після того його ніколи в такій редакції не друкували ні в збірках, ні в газетах, ніде. Цей вірш мене так вразив, що я його запам’ятав.
Когда ты входишь в город свой,
И женщины тебя встречают,
Над побелевшей головой
Детей высоко поднимают,
Пусть даже ты героем был,
Но не гордись ты в день вступленья,
Не благодарность заслужил
От них, а только лишь прощенье.
Ты лишь вернул тот страшный долг,
Который сделал в ту годину,
Когда твой отступивший полк
Их в рабство отдал на чужбину.
Пробачте, я й зараз не можу стримати сліз...У мене рідна сестра й рідний брат були на німецькій каторзі. Разом з тими трьома мільйонами остарбайтерів. А поверталися — то їм ще й паспортів не давали, прописки... Страхіття отаке було.
А щодо вашого запитання, чи остерігався чогось Хрущов, що сказав півправду. Хрущов якось вимовив таку фразу: «Сталін до мене ставився краще, ніж до інших членів політбюро». І додав: «У мене тільки дружина сина сиділа». Така в Сталіна була практика залякування соратників. Свого часу журналістські дороги приводили мене на дачу Калініна під Москвою. Так от дружина всесоюзного старости, як його називали, сім років відбула в таборах. Я бачив ту дачу, бачив і дружину. Її відпустили, коли Калінін помер, щоб вона була на похороні. І фотокореспондент «Огонька» так сфотографував, що видно її очі, її настрій, і в тих очах так багато можна прочитати...Сиділи дружина Молотова, Кагановича рідний брат, Мікояна — рідний брат...
— Це щоб у страху тримати?
— Так, щоб служили вірно, щоб ані словечка проти, бо ж іще родичі є в сім’ї... Це майже неймовірно, важко сприйняти, але це було! Сталін — не просто диктатор, це тиран. У 1938-му році відзначалося 20-річчя ЧК-ГПУ-НКВД. На цей ювілей Сталін призначає доповідачем Мікояна. А в нього рідний брат сидить... Дружина Калініна 7 років відсиділа в таборах, всю війну… Як правило, Калінін повертався з роботи на дачу пізно вночі. Поки перед його автомобілем відчинялася брама, на машину застрибували діти (це були сироти, батьки яких загинули на війні). Охоронці їх бачили вже на подвір'ї й намагалися вигнати, але Калінін не дозволяв. Він наказував: «Не чіпати. Помити, нагодувати й покласти спати, а завтра я розберусь». Так він прийняв на виховання понад 20 дітей. Усім дав своє прізвище. Вже після смерті Калініна повернулася дружина і доглядала цих дітей. Їм виділили 2-поверховий будинок. А рідний син Калініна сорокалітнім вчинив самогубство. Була причина, звісно. Я розмовляв із Іваном Івановичем, садівником у Калініна на дачі, то він знав цю історію, але не відкрився, бо, мовляв, дав підписку про нерозголошення. Правди ніхто не казав. Дійсність викривлялася, прикрашалася. Тяжкий то був час. Несправедливий, кривавий, бо тільки такими можуть бути імперія і тиран...
Так що ХХ з’їзд правду відкрив. Але не всю. І тому це був початок кінця, який остаточно стався на початку дев’яностих.

Записала Лариса ГУЦАЛО

ДОВІДКА «ДУ».
Микита Сергійович Хрущов (1894–1971) — виходець з бідної селянської родини. У 1918 р. вступив до РКП(б). Своєю кар'єрою зобов'язаний Лазарю Кагановичу, генеральному секретареві ЦК Компартії України, який у 1928 р. узяв Хрущова на роботу в ЦК КП(б)У. У 1929 р. Хрущов виїжджає до Москви на навчання, там очолює кілька райкомів ВКП(б), у тому числі й Московський міськком партії. На ХУІІ з'їзді ВКП(б) обраний членом ЦК.
З 1938 р. члена Політбюро М. Хрущова переводять у Київ (на зміну пізніше репресованому Косіору) — першим секретарем ЦК КП(б)У — до березня 1947 р. Водночас він посідає пост голови Ради народних комісарів УРСР, а потім — голови Ради Міністрів УРСР.
Наприкінці 1949 р. Хрущова відкликають до Москви, де він стає першим секретарем Московського міськкому партії і секретарем ЦК та членом Президії ЦК (1952–1964 р.), а також його неформального бюро, створеного за вказівкою Сталіна. Вересневий пленум ЦК (1953 р.) обрав Хрущова першим секретарем ЦК КПРС.
У лютому 1956 року на ХХ з'їзді КПРС Микита Сергійович виступив із секретною доповіддю, у якій були засуджені репресії 30-х років. Доповідь ознаменувала нову епоху в історії СРСР — так звану «хрущовську відлигу» (лібералізацію комуністичного режиму). Хрущов проголосив курс на мирне співіснування і змагання з капіталістичними країнами, відкинув ідею світової революції.
У 1958 р. Хрущов став головою Ради Міністрів СРСР.
Партійна еліта була невдоволена новим курсом, були зроблені кілька спроб змістити Хрущова. У 1964 р. частина членів політбюро (Брежнєв, Підгорний, Шелєпін) піддали нищівній критиці хрущовський політичний курс. Коли Хрущов був у відпустці, унаслідок політичної змови його усунули з усіх посад і відправили на пенсію. Останні сім років Микита Хрущов прожив у Москві.
також у паперовій версії читайте:

назад »»»