ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
У ОЧІКУВАННІ «СПІКЕРІАДИ»
Напередодні будь-яких виборів модно робити прогнози. Останнім часом ця невдячна справа набула дещо нового звучання. Раніше тому, хто брався передбачити результати народного волевиявлення, доводилось керуватися переважно власними спостереженнями. Нині ж численні соціологи, з одного боку, допомагають прогнозистам влучити «в десятку», а з іншого, можуть і завадити.

«Соціологоманія» нині фактично розподілила політичні партії та блоки, що крокують до переможних вершин, на два табори: прохідних і непрохідних. Перший табір, у свою чергу, розділений на дві групи: лідерів і тих, хто до парламенту потрапляє, але вирішальної ролі там не відіграватиме.
Цікаво спостерігати за тим, як основні політичні гравці навперебій змагаються за потенційну прем'єрську посаду. Скажімо, лідерка БЮТу Юлія Тимошенко навіть спеціальну формулу майбутніх виборів вивела: це будуть фактично вибори Прем'єр-міністра України. Справді, посада керівника Кабінету Міністрів після остаточного набрання чинності змін до Конституції стає значно впливовішою. Однак не слід забувати і про посаду Голови Верховної Ради. Якщо Основний закон, ухвалений 28 червня 1996 року, проголошував: у разі неможливості Президента виконувати свої обов'язки, їх перебирає на себе Прем'єр-міністр, то нині ці привілеї переходять саме до спікера. Відтак керівник парламенту справді стає другою особою в державі.
Утім, навколо майбутньої посади Голови Верховної Ради поки списи ламаються не надто. Можливо, ті, хто воліють здобути посаду Голови ВР п'ятого (ювілейного, до речі) скликання, просто мудро вичікують. Бо усвідомлюють:
головна «бійка» відбуватиметься усе ж таки саме навколо «прем'єріади». Відтак, «спікеріада» відкладається на другий план.
Проте спробувати зважити шанси деяких політиків можна вже зараз. Отже, з-поміж найімовірніших кандидатів на посаду майбутнього керівника парламенту найчастіше називають нинішнього спікера Володимира Литвина та лідера Соцпартії Олександра Мороза. Цей факт є доволі промовистим і показовим. По-перше, ні СПУ, ні Народний блок Литвина не є серед лідерів парламентських перегонів. Згідно з більшістю опитувань, обидві політичні сили твердо долають прохідний 3-відсотковий рубікон, але до трійки «призерів» не потрапляють.
По-друге, і Олександра Мороза, і Володимира Литвина нерідко називають носіями так званої «золотої акції» під час формування майбутньої парламентської коаліції. Є в них ще низка спільних, менш принципових, рис. Приміром, стосунки спікера Мороза із президентом Кучмою завжди були, що називається, натягнутими. Голову ВР Литвина також не можна назвати людиною Президента Ющенка. Або інший приклад: Олександр Олександрович досі був єдиним Головою Верховної Ради, котрий «відспікерував» усю відведену парламенту другого скликання каденцію. За місяць це досягнення повторить Володимир Михайлович.
Але це — не головне. Річ у тім, що саме Мороз і Литвин ставляться до конституційної реформи позитивно. Напевно, обидва (особливо, лідер соціалістів) щиро вірять у те, що саме парламентсько-президентська форма правління буде для нашої держави корисною. Та, відстоюючи позаторік проведення реформи, вони не могли десь підспудно не сподіватися: зміни будуть вигідними і їм особисто. Як потенційним керівникам парламенту.
Шанси Олександра Мороза на спікерство збільшуватимуться залежно від того, якою виявиться майбутня парламентська коаліція. Напевно, ще й тому лідер соціалістів не поспішає нині підписувати угоду про створення коаліції демократичних сил й закликає зробити це після виборів. Скажімо, якщо «помаранчеві» спільними зусиллями справді наберуть достатню для створення більшості кількість голосів, а потім зуміють до чогось домовитися, «бій» за прем'єрство все одно розгориться між «Нашою Україною» та БЮТом. Соціалістам же за таких умов практично без суперечок дістанеться крісло спікера. Як мовиться, вгадайте з трьох разів, хто ним буде?
Володимир Литвин нині сповідує іншу тактику. Його політична сила практично ні на кого «не наїжджає», намагаючись поводитись найтолерантніше з усіх учасників перегонів. Відтак пристати Народний блок Литвина може як до провладних сил, так і до опозиційних. У цьому контексті цікаво стежити за тим, як нині міцніють певні зв'язки «народників» із БЮТівцями. Скажімо, тезу про те, що «Наша Україна» та Партія регіонів ведуть якісь сепаратні переговори і вже навіть поділили місця в майбутньому уряді, «випурхнула» саме з Народного блоку. І активно коментується БЮТівцями.
За певних обставин, на посаду Голови парламенту може претендувати і Роман Безсмертний. Такий спікер був би людиною Президента. І за умови, скажімо, не надто пропрезидентського складу Кабінету Міністрів, «свій» спікер також відігравав би одну з ключових ролей.
Якщо 3-відсотковий рубікон вдасться подолати блоку Костенка і Плюща, на спікерство може претендувати й неповторний Іван Степанович. Тоді це для нього буде третій похід за цією посадою. Нагадаємо, Плющ поки єдиний, хто головував у двох парламентах — першого і третього скликань. Іван Степанович кілька разів ставав компромісною фігурою, може стати такою і цього разу.
Якщо майбутня коаліція усе ж таки формуватиметься на базі Партії регіонів, саме її представники спробують максимально взяти владу в свої руки. Досвід роботи уряду Віктора Януковича засвідчив: «регіонали» не надто люблять ділитися чим би то не було. Особливо, якщо це стосується влади. У списку ПР — чимало імен, на які теоретично можна приміряти прем'єрські регалії. А от щодо спікерства, то тут — складніше. Хоча за успіху можна припустити: «регіонали» спробують посадити в крісло головуючого, скажімо, Володимира Рибака — колишнього мера Донецька і колишнього ж представника Кабміну в парламенті. Іншим претендентом могла б стати нинішній керівник фракції ПР Раїса Богатирьова. Якщо ж «синьо-білим» зовсім закортить познущатися над «помаранчевими», вони могли б запропонувати на посаду спікера голову Донецької обласної ради Бориса Колесникова. Втім, до цього, мабуть таки не дійде.
Можливі варіанти, якщо до ВР потраплять представники блоку «Не Так». Парламентські старожили ще не забули спікерських амбіцій голови СДПУ(о) Віктора Медведчука. Упродовж роботи ВР минулого скликання він, принаймні, двічі претендував на посаду Голови. Спершу — на початку каденції, під час нескінченної півторамісячної «спікеріади». А вдруге — після так званої «оксамитової революції» та втечі депутатів до «Українського дому». Утім, тоді на політичну арену повернувся Іван Плющ і лідерові СДПУ(о) довелось обмежитися посадою першого віце-спікера. Яку він, до того ж, успішно втратив за кілька місяців до минулих парламентських виборів. А Медведчук — не з тих людей, які забувають образи.
Звичайно, цей перелік можна продовжувати. Зрештою, як говорив свого часу один відомий політик: після складання присяги однакові шанси на спікерство мають усі 450 депутатів. Тому давайте спершу проголосуємо ми. А потім спостерігатимемо, як це робитимуть ті, кому ми довіримо свою державу на найближчі п'ять років.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• ЄВРОПАРЛАМЕНТ НЕ ХОЧЕ «ЧОРНО-БІЛОЇ» УКРАЇНИ
• У МЕРА ЕНЕРГОДАРА — СВОЯ КОНСТИТУЦІЯ
• ВЛАДА ЗАХИСТИТЬ СТРАТЕГІЧНІ ОБ'ЄКТИ

назад »»»