ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ПРО ПОДІЇ, ЩО ТІЛЬКИ МАЮТЬ ВІДБУТИСЬ
Що таке час? Що саме змінюється, коли біжить час? Куди він тече? І звідкіля? І чому його завжди не вистачає?
Кожен з нас відчуває, що ці питання конче важливі, стосуються нас особисто, а відповіді — вкрай неясні. Час пронизує все людське життя. Нас всюди оточують годинники, але що ж ми вимірюємо, коли вимірюємо час?

Філософ дивиться в корінь
У 1935 році всесвітньо відомий філософ Микола Бердяєв (до речі, киянин, походив із стародавньої дворянської родини) написав роботу «Вічність і час», в якій передбачив багато ідей, що їх потім висловлював нобелівський лауреат Ілля Пригожин із зовсім інших міркувань і за інших обставин. Бердяєв писав: «Проблема часу є не тільки основною проблемою філософії історії, а й сучасної філософії, що надзвичайно цікавиться проблемою часу». Пригожин вважав: «Головне тепер у науці — перевідкриття часу, вихід його на перший план». Бердяєв: «Наш історичний час є хворобою, вічністю, що розпалася (сьогодення, минуле і майбутнє). Час уможливлює творення нового, творчі процеси в нашому світі відбуваються тому, що є час». Пригожин теж думав (і доводив це математично й фізично), що рух часу — творчий, що незворотність, по-перше, пронизує всі рівні світобудови, а по-друге, вона здатна бути конструктивною — взагалі, вона є радше синонімом життя, ніж смерті, і що час — форма розвитку живого, пов'язується з безперестанним породженням нового.
Ідеї Бердяєва йдуть далі. Він пише: «Наше ставлення до майбутнього визначається страхом і надією. Надією на нове, творче й краще та страхом і жахом перед смертоносним потоком часу. Сум і меланхолія здаються непереможними в часі. Перемога над ними полягає тільки в творчому акті, тому що тільки творчий акт є перемогою над часовими умовами людського існування. Сум виникає тоді, коли людина впадає в пасивний стан стосовно часу, а творчий акт є активним опором йому. Результати творчого акту перебувають у часі, але сам він — поза ним». Бердяєв оцінював пекло як необхідність залишатися у «хворому» часі, неможливість виходу з цього часу, а останньою проблемою часу вважав проблему Апокаліпсиса, доводячи, що Апокаліпсис — парадокс часу, що час — результат гріха. Цікаво, як філософські погляди Бердяєва поєднуються з іншими дослідженнями проблеми часу.
Еволюція світу складається з двох протилежних процесів. З одного боку, енергетичний запас Всесвіту витрачає свій «порядок» (інформаційну складову). З іншого боку, речовина фізичного світу підвищує рівень свого «порядку», створюючи все більш складні структури. Ці процеси пов'язані принципом додатковості: одне відбувається за рахунок іншого, не існує без іншого. Зміст еволюції полягає в «передаванні порядку» (інформації) в іншу сферу дійсності. Відповідні порушення рівноваги відбуваються в часі. Можна вважати, що час лише відбиває фізичні перетворення Всесвіту, але імовірною є й гіпотеза про час як «рушійну силу» усіх змін, що відбуваються.

Що живить зорі?
1908 року в Санкт-Петербурзі народився Микола Олександрович Козирев. 1928 р. закінчив астрономічне відділення фізико-математичного факультету Ленінградського університету. Першу наукову статтю М. Козирев написав у юнацькому віці. Загалом опублікував понад сто робіт. 1936–1946 рр. М. Козирев був репресований (реабілітований 1958 р.). Він — один з піонерів теоретичної астрофізики, чималими є його досягнення в астрономії. М. Козирев головною метою своєї наукової діяльності вважав з'ясування природи зоряної енергії. 10 березня 1947 р. (через три місяці після ув'язнення!) він захистив докторську дисертацію «Теорія внутрішньої будови зірок як основа дослідження природи зоряної енергії». У цій науковій праці вчений на основі аналізу великого астрономічного матеріалу дійшов висновку, що процеси термоядерного синтезу не можуть служити основним джерелом енергії зірок. Козирев висунув гіпотезу, відповідно до якої джерелом зоряної енергії є поточний час. Розвиваючи свою гіпотезу, заклав основи принципово нової науки — теорії фізичних властивостей часу, чи, як назвав її він сам, причинної, чи несиметричної, механіки. Більш як чотири десятиліття учений присвятив цій науці. Він здійснив величезну теоретичну й експериментальну роботу, яку доповнив циклом астрономічних спостережень. Козирев не встиг завершити побудову своєї теорії. Він помер 1983 року, похований на цвинтарі при Пулковській обсерваторії. Поет Андрій Вознесенський писав: «Есть русская интеллигенция. / Вы думали — нет? Есть. / Не масса индифферентная, / совесть страны и честь. //<...> «Нет пороков в своем отечестве». // Не уважаю лесть. / Есть пороки в моем отечестве, / зато и пророки есть. /.../ Такие, как вне коррозии, / ноздрей петербуржской вздет. / Николай Александрович Козырев — / небесный интеллигент. // Он не замечает карманников. / Явился он в мир стереть / второй закон термодинамики / и с ним тепловую смерть. // Когда он читает лекции, / над кафедрой, бритый весь — / он истой интеллигенции // указующий в небо перст». (Коментар: на всіх знімках М. Козирев дуже чисто виголений).
Сам Козирев, а потім й інші науковці спостерігали дивні зміни багатьох фізичних явищ, якщо поблизу відбувався який-небудь досить інтенсивний незворотний процес. Відповідно до теорії Козирева, у нерівноважних явищах поряд з потоками речовини й енергії наявні й потоки часу.1991 року в «Докладах Академии наук СССР» була опублікована стаття групи новосибірських вчених на чолі з академіком М. Лаврентьєвим. У ній повідомляється про те, що підтверджено зміни маси нерухомих тіл унаслідок поглинання ними потоку часу — явища, яке раніше спостерігав Козирев.

Поглиначі часу
Учені перевірили, чи потоки часу, джерелами яких є необоротні процеси, згідно з теорією Козирева, частково поглинаються навколишніми тілами, збільшуючи їхню енергію й масу. Виявилося, що коли поряд з вагами стоїть людина (в організмі її постійно відбувається безліч незворотних процесів), вага досліджуваних зразків дійсно змінюється — приблизно на тисячну чи десятитисячну частку відсотка, і повільно повертається до нормальної величини після усунення «джерела часу». Це ж спостерігалося у випадках, коли поблизу терезів відбуваються такі явища, як випаровування рідкого азоту, вистигання гарячої води в склянці або просто стоїть чашка з цукром чи сіллю, що розчиняються у воді.
Зразки виготовлялися з усіляких матеріалів — металів, дерева, вугілля, графіту тощо, застосовували екрани, що захищають зразки від безпосереднього впливу посудин з водою, азотом, у яких тривав незворотний процес, в усіх випадках спостерігався ефект зміни маси! Змінювалася не тільки маса зануреного у воду поплавця-гирьки, а й густина самої води. Під час деяких процесів вона зростала, під час інших — зменшувалася. Вимірювання тривали протягом року. Їхні результати помітно змінювалися залежно від зовнішніх умов, що впливали на величину потоку часу, як і пророкував Козирев. Не зрозуміло, як їх можна пояснити, якщо не вдатися до «причинної теорії». Спроби приписати їх впливу теплопередачі, абсорбції чи будь-яким іншим відомим фізичним процесам виявилися безрезультатними.
Однак у процесі перевірки причинної теорії Козирева найбільш разючий результат дали астрономічні спостереження. Коли припустити, що на властивості тіл справді впливають прості незворотні процеси, то тим більше повинні на них позначатися могутні явища, що відбуваються в палючих надрах Сонця й інших зірок. Відповідно до теорії Козирева, всі вони є як поглиначами, так й інтенсивними генераторами часу. Від кожної події, що там відбувається, до нас на землю мають надійти два сигнали — один біжить усередині простору, міжзоряним вакуумом, другий поширюється всередині «часової матерії». Перший — це світло й радіохвилі. Від Сонця вони йдуть до нас близько восьми хвилин. Другий — невідомий нам раніше темпоральний промінь (від лат. темпус, час). Усередині часу немає іншого часу, і поширюватися він має миттєво — із нескінченною швидкістю.
Таким чином, коли правильна теорія Козирева, у фокальній площині телескопа повинні бути дві плями — світлова, що «розповідає» про минуле, про те, якою була зірка в момент випромінювання нею світла, що спостерігається нами тепер, і невидима оком темпоральна, що характеризує її справжнє положення на небі в певний момент. Для того щоб довідатися, де вона розташована, потрібно обчислити її зсув за час руху світлового променя. Телескоп слід наставити на розраховану в такий спосіб точку небесної сфери, а як детектор використовувати, наприклад, який-небудь прилад для виміру електричного опору провідника зі струмом. Коли не цей провідник потрапить пляма, в яку телескоп сфокусував темпоральний промінь, що випускається зіркою, його опір зміниться, і ми довідаємося про це згідно з рухом стрілки включеного в ланцюг гальванометра. Простий і наочний дослід!
Козирев сам виконав такі виміри з телескопами в Пулкові й у Кримській астрофізичній обсерваторії і відразу ж виявив передбачений ним ефект. Досліди велися з різними кутами повороту телескопа для Сонця й інших зірок, що на різній відстані від Землі. Але щоразу, наставивши об'єктив у розрахункову точку неба, астроном спостерігав темпоральний сигнал. Стрілка гальванометра не рухалася у всіх сусідніх напрямах телескопа — ніяких сигналів звідти не надходило. На шляху променів установлювали екран з чорного паперу чи пластмаси, аби перевірити, що на опір провідника діє не світлове випромінювання, а саме потік часу. І стрілка гальванометра все одно відхилялася. Екрани прозорі для часу, його затримували лише товсті, сантиметрові шари речовини. Дослід упевнено фіксував «промені часу».
Результат приголомшує, у нього важко повірити! І проте вчені, повторивши в Криму експеримент за допомогою телескопа, одержали аналогічний результат. На графіках чітко видно піки, спричинені дією миттєвих темпоральних променів. У їхніх дослідах перевірявся вплив темпоральних променів на живі організми. У фокальній площині телескопа, де фокусувалася пляма темпоральних променів, містилася колонія мікроорганізмів. Усього за кілька хвилин опромінення набагато збільшувалася їхня життєва активність,— швидкість їхнього розмноження різко зростає порівняно з неопроміненими бактеріями.

Творчим актом людини...
Але й це ще не все. Козирев переглядав за допомогою телескопа різні напрями. І зненацька виявив ще один промінь, невидимий оком. Оцінки показали, що він виходив з точки, в яку зірка «ще тільки мала прийти,— вона буде там, коли до неї добіжить світловий промінь, випущений у цей момент на Землі». Ситуація складалася так, що частина темпоральних променів приходить до нас з... майбутнього і вони несуть інформацію про події, які ще тільки мають відбутися. Подібне є справедливим для всіх зірок. Кожна з них випускає три промені: світловий промінь у минулому, темпоральний з миттєвого сьогодення і ще один такий — з майбутнього.
Ці результати Козирев одержав у 70-х роках, і, звичайно, їм ніхто не повірив. А спостереження новосибірських учених у 90-х привели до таких самих висновків. Досліди Козирева й новосибірців переконують у тім, що насправді світ, усі предмети, що його заповнюють, і всі події існують усі відразу в своєму минулому, сьогоденні і майбутньому. Виходить так, що світ існує одразу у всьому своєму чотиримірному обсязі. Минуле й майбутнє в ньому такі ж реальні, як і сьогодення. Подібно до того, як рух у просторі демонструє нам «розставлені» в ньому предмети, так і зміна часової координати, що відчувається нами як потік часу, розгортає одну за іншою картини вже наявних подій. Ніщо не народжується знову, все існує споконвіку. Це так звана статична концепція часу. Її винайшов не Козирев. Ще давньогрецькі філософи до нашої ери намагалися довести, що світ незмінний, що «сьогодення» — це всього лише мітка, що пересуває нашу свідомість. Блаженний Августин писав: «Реальністю можна назвати і минуле, що було колись сьогоденням, і майбутнє, яке тільки має стати сьогоденням... існують насправді, мають не мрійливе буття всі три іпостасі часу... немає ні майбутнього, ні минулого самих собою, а є три лики одного часу».
Це дуже дивний світ. Кожен предмет у ньому має бути тиражований у нескінченній кількості примірників — усякому моментові часу свій власний примірник. Жодної випадковості — все заздалегідь визначено й запропоновано! Навряд чи природа улаштована в такий дивний спосіб... Козирев припускав, що світ подій реалізується лише у своїх основних рисах, деталі ж залишаються невизначеними, тому зображення майбутнього, що приходять до нас, завжди трохи розмиті. З повною виразністю ми можемо спостерігати його лише для оборотних подій, в інших же випадках мається деяка свобода, що дає змогу вносити поправки. Схожі (хоча і з інших позицій) погляди висловлював Пригожин, не допускаючи можливості впливу на минуле.
Маючи у своєму розпорядженні картину майбутнього, хоча б і трохи розмитого, можна в нашому сьогоденні зробити такі зміни, що потрібним для нас чином виправлять перебіг майбутніх подій. А оскільки стосовно минулого наше сьогодення саме є майбутнім, то за допомогою миттєвих темпоральних сигналів можна вплинути й на минуле — що-небудь там «підчистити». Хай там як, загадка дивних досвідів Козирева ще чекає на вирішення.
І на закінчення — знову слова Бердяєва, що перегукуються з висновками козиревської теорії: «Тільки творчим актом людини (тому що він виводить людське існування з влади часу, закостеніння, замкнутості) здійснюється справжній зміст історії у внутрішньому її вимірі, що не знає влади, хвороби часу. Таємниця релігійного життя полягає в перемозі над владою часу, у зведенні людського життя не до пасивного перетерплювання зовнішніх фактів історії, а до активного подолання часу».

Василь РЯЗАНОВ,
доктор фізико-математичних наук
також у паперовій версії читайте:

назад »»»