ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
ХТО ЗРОБИТЬ ЗАПИС У ТРУДОВІЙ КНИЖЦІ?
В Основних напрямах урядової політики в економічній та соціальній сфері на 2006 рік записано, зокрема: «Виконати завдання Державної програми зайнятості населення на 2006–2009 роки, відповідних територіальних (регіональних) програм на 2006 рік, залучення до оплачуваних громадських робіт не менш як 410 тис. безробітних».
Громадські роботи — це роботи з ремонту будівель, благоустрою та озелененню територій, впорядкування заповідників, відбудови історико-культурних пам'яток, спортивних майданчиків, об'єктів соціальної сфери.

До них залучають безробітних, які не можуть знайти роботу. Їх підтримують матеріально, а відпрацьований час має зараховуватися до страхового стажу.
Отже, значення громадських робіт важко переоцінити. Працівники служби зайнятості пропонують розширити спектр цих робіт. Це дало б змогу залучати до їх проведення також учнівську й студентську молодь на час канікул, що сприяло б трудовому та патріотичному вихованню, мотивації до праці.
Зазвичай, ці роботи оплачуються за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Розширення ж спектру і часу робіт (нині одній особі дозволяється безперервно виконувати громадські роботи протягом двох місяців) потребує коштів. Де їх взяти? Пропонується створити спеціальні фонди за рахунок місцевих бюджетів, підприємств і згадуваного фонду на паритетних засадах, що дало б кошти.
Усе це добре, але є й проблеми. Приміром, людина працює на громадських роботах. Потрапляє туди за направленням служби зайнятості. Укладає з роботодавцем тимчасову трудову угоду. Гроші на оплату праці перераховує служба зайнятості, вірніше, відповідний страховий фонд.
Запитуємо: хто має зробити в трудовій книжці такого працівника запис про відпрацьований час? Тут починається ходіння по муках виконавця громадських робіт. Служба зайнятості посилає його до роботодавця, а роботодавець — до служби зайнятості. Якщо людина відпрацювала два місяці, вона, як правило, не зважає на той час і перестає ходити й «качати» права. А коли більше? Громадянин С., який звернувся до редакції, пише, що загалом відпрацював рік у Лук'янівському заповіднику та київському спецкомбінаті. Він не може добитися, щоб йому зробили запис про це в трудовій книжці.
Телефоную до служби зайнятості.
Кажуть, що про це знають тільки «вузькі» спеціалісти.
Звернулась до «вузького» спеціаліста служби зайнятості за консультацією. Мені пояснили:
— Якщо було укладено тимчасову трудову угоду з роботодавцем, то незалежно від того, хто оплатив роботу, запис мають зробити на підприємстві, де людина працювала. Не роблять? Тоді слід звернутися до керівників служби зайнятості. Якщо у них є важелі впливу (договірні тощо) на ці підприємства, вони допоможуть. А якщо ні, треба звертатися до суду.
Я зателефонувала до Лук'янівського заповідника. Там мені відповіли:
— Як ми можемо зробити запис, коли на цих людей навіть наказу не видаємо? Уклали тимчасову трудову угоду — і кінець. Бо не ми ж платимо. Кажете, є закон, аби запис робили ми? Ми такого закону не знаємо, а служба зайнятості про нього не повідомляла.
От і виходить: на підприємстві нічого не знають про свій обов'язок робити запис у трудовій книжці, а служба зайнятості, власне, відправляє безробітного з ним судитися.
Невже служба зайнятості, котра укладає з певним підприємством договір на виконання громадських робіт, не може заздалегідь обумовити всі нюанси, щоб людям, над якими й так посміялася доля, не доводилось проходити через подальші приниження?
Ще одне. Роботодавці дають замовлення службі зайнятості на тих чи інших спеціалістів. Служба зайнятості виписує людям направлення. Досить часто виникають колізії. Людина з направленням служби зайнятості приходить на підприємство, а їй кажуть: «Вчора (позавчора) ми почали оформляти іншу людину». Громадянин К. зателефонував до редакції. «Скажіть, у чому моя вина? Мене направили на підприємство, а там беруть вже іншу людину». Направили вдруге — така сама ситуація. Йду до «своєї» інспекторки, а вона: «На цих підприємствах приймають усіх. Якщо тебе не взяли, то ти просто не хочеш працювати».
Я особисто жодної вини безробітного в цьому не бачу. Справді, десь уже взяли іншу людину, а десь безробітний не сподобався кадровикові і він йому відмовив.
Громадянка Н. мало не зі слізьми розповіла мені свою історію. Служба зайнятості скерувала її на ярмарок вакансій. Роботи за спеціальністю їй там запропонувати не могли. Але про всяк випадок направили на завод медпрепаратів, мовляв, є заявка, що їм потрібні кадри робітничих професій на лінії з розливу ліків. Жінка разом з кількома іншими претендентами пішла. Це режимне підприємство, так що довелось телефонувати у відділ кадрів. Кадровичка сказала, що це — шкідливе виробництво, назвала параметри зарплати. Всі, крім моєї співрозмовниці, пішли геть. А вона сказала, що ладна працювати. Тільки хотіла б, аби їй показали характер роботи, щоб визначитися, чи зможе. «У мене сьогодні немає на тебе часу, приходь завтра о другій годині». Прийшла, зателефонувала. «Подзвони через півгодини». Подзвонила. «А що, хіба минуло півгодини? Тоді зателефонуй пізніше». Так жінка безрезультатно ходила три дні... Мене цікавить, з чиєї вини люди ходять по муках? Очевидно, підприємство має зателефонувати до служби зайнятості й сказати, що йому вже такий працівник не потрібен. Інспектор служби зайнятості, перш ніж посилати людину, має з'ясувати, чи «жива» ще вакансія, яка значиться в базі даних. Якщо, скажімо, заводу медпрепаратів не потрібні працівники, навіщо він давав заявку? Про всяк випадок? Але найшвидше кадровики підприємств, інспектори служби зайнятості мають тісно співпрацювати і в таких питаннях, щоб чітко знати, є вакансія чи ні й не ганяти дарма людей, з якими не дуже милосердно обійшлась доля.
також у паперовій версії читайте:

• ДИВНІ У НАС ЗАКОНИ
• ПІДСУМКИ І ПЕРСПЕКТИВИ
• ...А ОБРАЗА ЯТРИТЬ ДУШУ

назад »»»