ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ДУХОВНИЙ СКАРБ НАЦІЇ
Мова — не просто засіб людського існування, це те, що живе в наших серцях,— наша сутність, первозміст нашого буття. Саме мова формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію.


Сучасний цивілізований світ намагається сповідувати засади гуманності й справедливості, відкидає (принаймні декларативно) принцип «права сильного». Визнання міжнародною спільнотою необхідності захистити розмаїття культур планети, найважливішим компонентом яких є мова,— один із кроків у цьому напрямі.
Про подвиг Олекси Гірника, який двадцять вісім років тому вчинив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка в Каневі, не знають багато наших співвітчизників. Як Ісус Христос, він сам піднявся на свою Голгофу. Що відчувала ця людина, коли востаннє поглянула на пам'ятник великому Кобзареві, на засніжені кручі, вкритий кригою Славутич-Дніпро? Болем смутку стисло серце, але не зникла від того рішучість на увесь світ крикнути: «Люди-людоньки, що ж ви коїте з Україною?» У розкиданих на Чернечій горі листівках Олекса Гірник написав, що таким чином протестує проти політики ліквідації української нації шляхом нищення української мови та українського національного духу.
Мови, як люди,— у кожної своя доля... Народжуються, формуються, живуть і... помирають. Є навіть вираз: «мертва мова». Упродовж усієї історії людства багато з них «пішли» з життя. Ще кажуть: «Мова — душа народу». Хто знає, де витають душі мертвих мов? Невідомо. Та хочеться вірити, їхня смерть не була марною. Зрештою, чимало з тих мов, які вийшли з ужитку й котрі називають мертвими,— не зникли. Вони лишили свій слід в історії, «запліднивши» інші мови, дали потомство. Це й латина, від якої походять іспанська, французька, італійська та португальська. І стародавні арамейська і койне — ними написана Біблія — книга, що сформувала обличчя нинішнього світу.
Знаємо з історії та сучасного досвіду: мови часто стають заручниками й навіть жертвами політичних інтересів держав і протистояння націй. Мови використовують як політичний інструмент, як засіб поневолення народів, вони є чинником культурної експансії, що стає елементом боротьби за територію і сфери впливу.
Україна, в тому числі її мова, витримала жорстокі випробування. Це і зневажання її польською владою, і намагання російського царизму перетворити на «наречие», і прагнення за радянських часів знищити під приводом створення «единого общенационального языка» (у СРСР за сімдесят років загинуло 70 мов). Не раз українською забороняли сповідувати віру і навчати у школах дітей — друкувати Святе Письмо і видавати шкільні підручники. Та мова наша «солов'їна» зберегла свою неповторну красу й милозвучність.
Як свідчать літописні джерела, усна мова праукраїнців сягає глибокої давнини і налічує багато тисячоліть. За останніми даними лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI— IX ст. Процес унормування загальнонародної української мови переважна більшість вчених відносить до XIII— XIV ст. У різні періоди літературна мова української народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови (X— XIII ст.), українсько-білоруської мови (XIV— XV ст.), слов'яно-руської (слов'яноукраїнської), староукраїнської («простої мови»), церковнослов'янської (XIV— XVII ст.). Інтенсивне формування мови етносу України дослідники відносять до другої половини XVIII— XIX ст.
Давньою українською мовою написано козацькі державні документи й хроніки, створено самобутню художню писемність епох — від Івана Вишенського до Григорія Сковороди. Українці мають свою могутню класичну літературу, своїх визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника. Мають і свою велику не тільки оригінальну, а й перекладну літературу.
Лексично багата й витончена українська мова досконало передає найтонші смислові нюанси у творах Гомера й Овідія, Сервантеса й Шекспіра, Пушкіна й Міцкевича. У нас вийшли «Іліада» та «Одіссея», твори Горація й «Метаморфози» Овідія. Повне зібрання творів В. Шекспіра — знак зрілості будь-якої мови. Не кажучи вже про цілі бібліотеки перекладної літератури, які залишили нам Максим Рильський, Василь Мисик, Микола Бажан і чудотворець нашої мови Микола Лукаш. Нині важко знайти у світовій літературі видатну поему чи роман, які не мали б українського відтворення.
Українська мова має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна річка, виблискує хвилями народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця та української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка і Чайковський, Барток і Стравінський у своїй творчості використовували українські мелодії, а це означає, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови. Українська мова — не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Вона не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має все, у тому числі й політичне право жити і розвиватися.
Незважаючи на те, що наша мова як державна вперше отримала статус з ухваленням 28 жовтня 1989 року Закону України «Про мови в Українській РСР», тільки зі здобуттям Україною незалежності розпочався процес українського мовного відродження. Цьому сприяло конституційне закріплення державності української мови та реалізація низки урядових заходів, спрямованих на піднесення її ролі та авторитету в суспільному житті країни. У статті 10 Конституції України йдеться: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14.12.99 р. № 10/99, українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України під час здійснення повноважень органами влади та місцевого самоврядування (мова актів, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, що визначаються законом. Згідно зі статтями 12 і 23 Конституції України держава дбає про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців за етнічним походженням, які живуть за межами України і не є громадянами України, а кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості.
Правова основа мовного законодавства України — Конституція України, закони України «Про національні меншини в Україні», «Про освіту», «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про видавничу справу» тощо.
Попри законодавче закріплення за українською мовою статусу державної, відбувається процес звуження її застосування, що спричиняє соціальну напруженість у суспільстві, породжує сепаратистські настрої, суперечить інтересам національної безпеки України та ставить під загрозу її суверенітет і державне самовизначення. Статус української мови як державної є формальним: вона досі не посіла належного місця у сферах культури, освіти й науки. Активізувалися ті, хто давно виступає за двомовність, маскуючись терміном «офіційна мова». Насправді ж визначення «державна» й «офіційна» — ідентичні.
Тим часом наука дає недвозначні факти й оцінки чинної в Україні мовно-культурної ситуації. За результатами Всеукраїнського перепису населення (2002 р.), українців — 37,5 млн, або майже 78% кількості всього населення. 67,5 % українських громадян назвали українську мову своєю рідною. А за результатами Всеукраїнського опитування, проведеного на початку 2004-го Фондом «Демократичні ініціативи» й Центром «Соціс», 56% респондентів розмовляють вдома переважно українською. Наявність меншої кількості тих, хто спілкується українською, порівняно з тими, хто визнає її рідною, етнопсихологи пояснюють звичкою, яка лишилася у багатьох ще з радянських часів.
Більшість європейських націй пройшли шлях утвердження своєї ідентичності у XVIII або XIX ст.; українцям незрівнянно важче торувати цей шлях на початку XXI ст. у безмежному просторі глобальних викликів. Компасом на шляху до самоствердження має бути національне усвідомлення. Однак піднесення громадянського, державницького духу, всебічний моральний розвиток особистості можливі лише у високодуховному середовищі, за межами насильства, зневаги, асиміляції. Досягненню порозуміння, злагоди, об'єднання суспільства, ідентифікації української людності, розбудові й утвердженню України покликана слугувати національна мова. З цією метою наприкінці 2004 року створено міжнародну громадську організацію «Конгрес захисту української мови». Нині вона налічує п'ять тисяч осіб, не байдужих до долі рідної мови. До складу Конгресу входять і колективні члени: школи, бізнесові структури, вищі навчальні заклади. Наразі представництва Конгресу є майже в усіх областях України. Його відділення існують у США, Канаді, Росії й Литві. Головне статутне завдання цієї організації — зробити так, аби єдиною державною мовою на території нашої країни була українська. І жодних утисків щодо інших мов при цьому не має бути.

О. РОЖНЯТОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• У ПОЧИНІ БУЛО СЛОВО...

назад »»»