ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
КОЛИ КАМЕНІ МОГЛИ ЛІТАТИ
У 30-ті роки минулого століття шведський доктор Ярл, відвідав свого знайомого, що побував в одному з буддійських монастирів у Тибеті. Пізніше гість розповів іншому своєму співвітчизникові, шведському інженерові і письменникові Хенріку Кьєлсону про враження від побаченого чуда: на його очах кам'яні блоки по півтора метра завдовжки і майже метрової ширини й товщини самі собою піднімалися в повітря й укладалися на карниз стрімкої скелі (250 м заввишки), за яким зяяла печера, у якій ченці зводили стінку.

Засобом для самовільного переміщення блоків був... звук, який добували з труб і барабанів монахи, вишикувавшись на галявині в строго вивіреному порядку. Доктор Ярл помітив, що на відстані 250 м від підніжжя скелі лежав урослий у землю величезний плоский камінь з невеликою чашоподібною виїмкою (15 см углиб) на його поверхні. За 63 метри від цього каменю вишикувались ченці в жовтих накидках — у руках в одних були гігантські барабани та довгі труби, інші учасники цього дійства стояли рядами, причому один монах за допомогою мотузки з вузликами точно вказував на місце, де слід було перебувати кожному з учасників церемонії.
Швед нарахував 13 барабанщиків і шістьох сурмачів — усі вони, вишикувавшись, «намалювали» 90-градусну дугу, центром якої був камінь з виїмкою. За «музикантами» рядами з восьми або десяти чоловік стояли ченці. Коли всі дійові особи стали на свої місця, доктор побачив, що вони утворили на галявині ніби чверть величезного колеса зі спицями. У центрі «людинодуги» стояв чернець з маленьким барабаном — інструмент висів у нього на рівні пояса на перекинутому через шию ремені. По обидві сторони від «центрового» влаштувалося двоє монахів з барабанами середніх розмірів, які висіли на шкіряних ременях та дерев'яних рамах. Поруч з ними стояло двоє ченців з гігантськими триметровими трубами, далі — ще двоє з барабанами середніх розмірів. Завершували цей «оркестр», що розташувався строго симетрично щодо центру, ще дві труби, чотири більших барабани (по два з кожного боку), за ними ішли дві труби й останніми — два більших барабани. Примітно, що в усіх ударних інструментів перетинка була натягнута тільки з одного боку, а вільна сторона обов'язково «дивилася» на камінь.
І от перший важезний блок на полозках, запряжених яком, підтягнули до врослого в ґрунт каменю. Ченці вручну помістили блок поверх виїмки, і дійство почалося.
Як по команді всі 19 музикантів повернули свої інструменти у бік каменю, і чернець з маленьким барабаном почав низьким монотонним голосом читати незрозумілі тексти, однією рукою ритмічно вдаряючи при цьому по своєму інструментові — виходив високий пронизливий звук, що боляче ляснув доктора-спостерігача «по вухах». Незабаром у ритуал вступили труби, а за ними — інші барабани, по яких били дерев'яними молотками.
Спочатку удари лунали зрідка, але потім частота їх настільки зросла, що все злилося в суцільну «стіну» звуку. Правда, різкий голос маленького барабана перекривав гудіння цілого оркестру — мабуть, у такий спосіб відбувався відлік часу. Хвилини за чотири від початку цього дивного концерту шведському докторові довелося наочно переконатись, що у світі є справжні дива — раптом кам'яний блок злегка завібрував, немовби втратив значну частину своєї ваги, потім — піднявся в повітря й завис, розгойдуючись з боку в бік. Далі, ніби роззирнувшись, блок почав підноситися вгору, поступово прискорюючи своє переміщення, а барабани й труби поверталися, супроводжуючи його рух по умовній кривій, що закінчувалася біля входу в печеру на скелі. Ченці не переставали сурмити й бити в барабани, і камінь, досягши місця призначення, різко опустився на виступ скелі.
У тиші, що настала раптово, монахи швидко підвезли до чашоподібного каменю наступний блок — і «концерт» почався знову. Протягом години в такий спосіб на карниз скелі добровільно перекочували шість блоків, підрахував доктор Ярл. Одна з брил, звалившись на кам'яну платформу, розкололася, ченці-муляри просто зіпхнули уламки з краю майданчика, і вони розбилися об скелі внизу.
Ще один мандрівник по Тибету поділився побаченим з К'єлсоном — це був австрійський режисер Лінауер (пізніше обидві ці історії потрапили до книги шведського письменника «Зниклі технології», виданій у 1961 році). Режисер упевнений, що в 30-х роках минулого століття в одному з монастирів на півночі Тибету він удостоївся честі спостерігати за дивовижним і непоясненим мис-
тецтвом. Йому показали два дивних музичних інструменти. Один з них був схожий на великий гонг (діаметром 3,5 м) з трьох різних металів: у центрі — литий золотий диск, оточений концентричним кільцем з чистого заліза. Зовнішнє кільце виявилося латунним. Цей гонг відповідав на удар незвичайно низьким гудінням, яке майже миттєво згасло. Другий інструмент, схожий на стулку мідії (завдовжки близько двох метрів і метр завширшки) теж складався з трьох металів, але режисер не розібрався, яких саме.
«Укомплектована» струнами, «стулка мідії» випромінювала «невловимі для вуха» резонансні коливання у відповідь на звук гонга. Установлені трикутником екрани вловлювали нечутну «відповідь» струнного інструмента, підсилювали й спрямовували, куди треба.
Режисер розповів, що після того як один із ченців кілька разів поспіль ударив великим кийком по гонгу, «устриця» почала випромінювати хвилі, які робили невагомими величезні кам'яні блоки, що перебували в зоні впливу екранів: Лінауер бачив, як чернець рухав ці багатотонні глиби однією рукою. Монахи розповіли мандрівникові, що далекі предки саме таким чином побудували захисну стіну навколо всього Тибету.
Дослідник стародавніх будівельних технологій Ендрю Коллінз, який протягом десятиліть намагається розкрити секрети спорудження єгипетських пірамід, храмів і знаменитого Сфінкса на штучному кам'яному плато в Гізі, проаналізувавши наведені вище свідчення, дійшов висновку, що ці розповіді, коли не вважати їх вигадкою, можуть бути доказом того, що легенди Єгипту, Болівії, Мексики й Давньої Греції про те, як кам'яні стіни, храми й цілі стародавні міста зводилися за допомогою звуку (сучасна наука називає «нечутні вухом випромінювання» ультразвуком), засновані на реальних, хоча й, можливо, перекручених фактах.
Продемонструвавши дію акустичних інструментів для «полегшення» кам'яних блоків, ченці розповіли режисеру, що ці й схожі з ними інструменти здатні також руйнувати камені, практично розчиняти їх, як і будь які інші матеріали. Це свідчить про те, що давні цивілізації, знання яких оберігають служителі різних культів, пізнали закони природи глибше, ніж може собі уявити сучасна наука. Один з прикладів того, як за допомогою звуку можна руйнувати кам'яні укріплення, зафіксовано в Біблії.

Зруйнування Єрихона — ще одне свідчення сили звуку
Вступивши в землю обітовану, Ісус Навін, нащадок Мойсея, разом зі своїм 40-тисячним військом стояв табором недалеко від стін Єрихона — могутність царя цієї ханаанської твердині перешкоджала виконанню обітниці Господньої народові ізраїлевому.
Одного разу, прокинувшись, Ісус побачив перед собою постать з оголеним мечем у руці. Збагнувши, що гість — вождь воїнства Господнього, полководець упав обличчям своїм на землю й поклонився. Мечоносець, виконуючи волю Божу, пояснив Ісусу, як узяти Єрихон: «Підіть довкола міста всі, хто здатен до війни, й обходьте місто один раз у день; і це робіть шість днів; і сім священиків нехай несуть сім труб ювілейних перед ковчегом; а на сьомий день обійдіть навколо міста сім разів, і священики нехай сурмлять трубами; коли затрубить ювілейний ріг, коли почуєте звук труби, тоді весь народ нехай викрикне голосом — і стіна міста обрушиться дощенту...»
Так і зробили. На сьомий день священики з трубами, носії з ковчегом заповіту й армія знову обійшли довкруж міста — спершу шість разів, а на сьомому колі затрубили труби й усі, хто йшов, викрикнули голосно, і стіна неприступної фортеці обрушилася дощенту...
Дивна розповідь про падіння стін Єрихона викладена в Книзі Ісуса Навіна (Старий Заповіт).
До речі, в 30 роках ХХ століття британська експедиція під керівництвом професора Джона Гарстанга провадила розкопки в давньому Єрихоні й виявила фрагмент міської стіни, що, як засвідчили дослідники, обрушилася назовні — у відповідності до відомої біблійної розповіді про те, як знаряддям руйнування стіни стали труби, точніше, їхній звук.

Не чудеса, а закони природи
Приклади збігу частоти коливань відомі кожному з нас, пригадайте, як іноді тремтять шибки, коли поруч з будинком проїжджає вантажівка або низько пролетить літак — басовитий звук двигуна, поширюючись повітрям, сягає вашого вікна, і через накладання його частоти на частоту коливання шибки виникає резонанс (до речі, не кожний двигун здатен змусити «трепетати» ваші вікна, а тільки той, котрий «реве» на потрібній частоті).
Відома історія оперної співачки, від звуку голосу якої лопалися келихи. Причина цього явища крилася в особливостях тембру її голосу. Учені пояснили цей феномен тим, що голосові перетинки здатні видавати звук, частота якого збігається із частотою власних коливань скла, значно підсилюючи їх. При цьому амплітуда коливань підсилюється настільки, що скляний предмет розсипається на скалки.
Давні люди, що жили за десятки тисяч років до нас і залишили нам нерозгадані донині таємниці, якими є пам'ятки їхніх культур, схоже, використовували явище вібрації (детально вивчене сучасною наукою) для створення незрозумілих сучасним ученим акустичних процесів, це підтверджують і наведені вище свідчення очевидців.
Цікаво, що здатність звуку позбавляти матеріальні предмети ваги, тобто явище спрямованої левітації, експериментально доведені генієм акустики, як його називали сучасники, Джоном Ернстом Уоррелом Кілі (1827–1898).

Експериментально доведено
Ця людина все своє життя присвятила дослідженню природи резонаторних коливань, їх дослідник використовував для піднімання важких предметів, активізації величезних машин, левітації металевих куль і дроблення каменю.
Багато незалежних спостерігачів експериментів, які бачили дивні апарати Кілі в дії, сходились на думці, що Джонові Ернсту вдалося приручити сили природи, раніше непідвладні науці. Очевидцем чудес Кілі був журналіст містер Плам, який відвідав філадельфійську майстерню генія, у 1893 році він умістив в одному з тодішніх журналів великий звіт про свої враження.
Одним з описаних Пламом див став «метал, що плаває». Експериментатор вручив журналістові кульку (0,9 кг вагою), вилиту з трьох різних металів. Містер Плам перекочував кульку в руках, слухаючи пояснення «маестро» про те, що раніше кулька була «заряджена» за допомогою лібератора — пристрою, винайденого Кілі (з докладним описом лібератора можна ознайомитися на сторінках книги «Секрети давніх технологій» Ендрю Коллінза). Коли все було готове, Кілі провів рукою по «коміру» з металевих спиць під лібератором і дмухнув у латунну сурму, видобувши протяжливий звук. Плам побачив, як одна з куль на дні заповненого водою прозорого глечика почала злегка розгойдуватися з боку в бік, а потім всі три кулі піднялися нагору й ударилися об металеву кришку посудини. Особливо вразило журналіста те, що кулі плавали на поверхні, ніби вони виготовлені із пробки, а після того як експериментатор опустив сурму, звук, природно, перервався. Майже три кілограми металу так і залишилися б плавати на поверхні води, якби Кілі не видобув із сурми звук іншої тональності, що нейтралізував «заряд» куль і нагадав їм про непорушні закони гравітації.
Ця людина, про яку давно забули, можливо, знайшла ключ до розгадки механізму акустичної левітації, якою користалися представники найдавніших земних цивілізацій, котрих люди пізніше називали богами.

Підготувала Валентина ЄВСЄЄВА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»