ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДУХОВНІСТЬ
У ВІЧНІЙ ПОЧЕСНІЙ ВАРТІ — ПАМ'ЯТЬ
Певно, немає нічого жахливішого в житті людей, як війна та ще голод, що їх довелося пережити не одному поколінню нашого народу. В мою дитячу пам'ять назавжди закарбувалось 22 червня 1941 року, коли фашистські загарбники віроломно напали на нашу країну. Саме того літнього недільного дня було весілля — одружувався наймолодший брат мого батька Семен, 1920 року народження. Лунала музика, пісні, на подвір'ї вирували запальні танці.

А десь у середині дня до хати під'їхав на велосипеді чоловік і сказав: «Ось ви тут співаєте, танцюєте, а я тільки-но був у райцентрі й чув, як по радіо оголосили, що почалася війна».
Весілля відразу припинилося, жінки почали плакати, а чоловіки згуртувалися і стали обговорювати, як воно може бути у цій війні, вважали, що першими призовуть чоловіків, котрі пройшли військову підготовку. Схилялися до того, що війна буде недовгою і ми неодмінно переможемо. Та все складалося набагато гірше, ніж очікувалося. Наші війська вели важкі й неуспішні оборонні бої, відступали під натиском ворожих сил, залишаючи окупантам рідні міста й села. Війна тривала майже чотири роки і понад три роки бої велися на території України. За роки окупації населення країни скоротилося майже на 14 мільйонів. Понад сім мільйонів наших співвітчизників боролися з окупантами на фронтах, у партизанських з'єднаннях і в підпіллі. І аж у 1945 році 8 травня німецьке командування підписало акт про беззастережну капітуляцію. Переможно завершилась війна, що ввійшла в історію як Велика Вітчизняна. Однак за цю Перемога наш народ заплатив мільйонами життів своїх синів і дочок.
На території України майже в усіх містах і селах, у парках і на майданах, у місцях запеклих боїв із ворогом споруджено близько 28 тисяч пам'ятників, монументів, меморіальних комплексів, що увічнюють важливі події війни, мужніх переможців і пам'ять загиблих. Ця свята справа триває й донині. 9 травня 2005 року до 60-річчя Великої Перемоги на Харківщині було урочисто відкрито Меморіальний комплекс «Висота маршала І. С. Конєва», у складі якого створено музей «Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років».
У ході війни запеклі бої точилися як на території Харківської області, так і за місто Харків, що переходило з рук в руки, двічі здавалося ворогу і визволялось. Уперше радянські війська залишили Харків 25 жовтня 1941 року. З метою оволодіти Харковом було проведено бойову операцію 12–29 травня 1942 року, яка завершилась невдало, що значно ускладнило загальну військову ситуацію на Південно-Західному напрямку наших військ. Під час нової наступальної операції наші війська 16 лютого 1943 року оволоділи Харковом, але вже 16 березня змушені були відступити й залишити місто. Тільки в результаті Бєлгородсько-Харківської наступальної операції 23 серпня 1943 року Харків було звільнено остаточно. На той час у місті залишилось близько 190 тисяч жителів (із 840 тисяч, що були перед війною).
Саме цій переможній операції присвячено споруджений меморіал «Висота маршала
І. С. Конєва», який командував військами Степового фронту і за підтримки Воронезького та Південно-Західного фронтів звільнив Харків.
Музей, створений у складі меморіального комплексу, є філією Харківського історичного музею. Його експозиція розгортає панораму подій на Харківщині, хронологічно з 1930-х років і до завершення Великої Вітчизняної війни — 9 травня та Другої світової війни — 2 вересня 1945 року.
Меморіальний комплекс з музеєм на Харківщині близький за тематикою і деякими компонентами до Меморіалу в Києві на схилах Дніпра — «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.», створеного і відкритого майже чверть століття — 9 травня 1981 року. Харківські автори, застосовуючи сучасні принципи і засоби, на високому рівні зуміли виконати просторові, художньо-оформлювальні, мистецькі, дизайнерські роботи і світлозвукові супроводження у створенні музейної експозиції.
Зосібно народний художник України, майстер живопису Віктор Ковтун створив тематичні полотна великої емоціональної сили, в основі яких є конкретні події війни («Фатальний прорив», «Покинутий у вічності», «Нескорені духом», «Харків вільний!» та «Портрет маршала Радянського Союзу І. С. Конєва»).
Художник-дизайнер Юрій Шкодовський створив об'ємно-просторові композиції експозиції семи тематичних залів музею, скомпонованих навколо центрального «Залу Слави». Він також є автором художнього вирішення інтер'єрів й вітрин для експонатів музею, кольорового оздоблення залів та їх функціонального освітлення. Володимир Бабаєв — автор-розробник візуальних програм світлозвукової системи музею та створених фільмів про Харківщину періоду війни, що демонструються в музеї. Художні композиції інтер'єрів музею, макети, об'ємні вирішення військових споруд розробив Олександр Харченко.
Злагодженими зусиллями талановитих творців, у співпраці з будівельниками створено важливий і цінний історико-культурний осередок. Він діє в селищі Солоницівка Дергачівського району Харківської області й відіграє велику естетичну та ідейно-виховну роль у духовному формуванні молодих людей. Заслуговує похвали й керівництво області, яке забезпечувало виділення коштів на створення цього вельми важливого культурного осередку.
Президія Українського фонду культури, враховуючи значення музейного комплексу, високий художній рівень живописних творів, розміщених у експозиції, дизайнерських, інженерно-конструкторських розробок елементів музею, представила авторів на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2006 року.
Меморіально-музейний комплекс на Харківщині став визначним явищем у суспільно-культурному житті сьогодення, а його творці заслуговують найвищої державної відзнаки. Хочеться вірити, що так воно й буде.

Дмитро ЯНКО,
заслужений діяч мистецтв України, член-кореспондент Української академії архітектури
також у паперовій версії читайте:

• ЗУСТРІЧ З ВЕСНОЮ ЛЮДСТВА
• ЗВІТУЮТЬ КИЄВОЗНАВЦІ

назад »»»