ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА МОЛОДЬ
СВЯТОСЛАВ ВАКАРЧУК: «У НАС ЗАВДАННЯ — СЕРЦЕМ ТОРКНУТИСЯ СЕРЦЯ»
Коли ми кажемо: «Океан Ельзи», то маємо на увазі Святослава Вакарчука, коли промовляємо «Святослав Вакарчук», то знову-таки маємо на увазі саме Вакарчука — беззаперечного лідера гурту, автора всіх без винятку пісень, вокальну «барву», без котрої «Океан Ельзи» перетвориться на зовсім інший гурт, якщо тільки не розлетиться.
З класичного, львівського, складу залишилися тільки барабанщик Денис Глінін та сам Вакарчук. Першим з музикантів влився сербський клавішник Милош Єлич, що в новому альбомі «Глорія» грає на роялі, електропіаніно, виконує роль бек-вокаліста.

Згодом склад «Океану Ельзи» оновили бас-гітарист Денис Дудко й гітарист Петро Чернявський. І, розчарувавши «злі язики», нові музиканти чудово вписалися в «мрію» Вакарчука, яку він і спробував втілити в життя за допомогою «Глорії». Альбом вийшов відвертим, експериментальним і наскрізь пронизаним рок-н-рольними мотивами. За словами Святослава, це дванадцять різних емоцій, що були «впіймані» в певний момент. І такими вони дісталися слухачеві. «Глорія» — мрія будь-якого музиканта: зробити те, що хочеш і як хочеш» — підтверджує він і так цілком помітну незалежність групи від продюсерів і шоу-бізнес-закономірностей.
«Океан Ельзи» проїхав з новою програмою всю Україну, розпочавши та закінчивши тур концертами в київському Палаці спорту. Тепер настала черга російських Лужників, де 25 лютого група завершує російський тур на підтримку свого нового альбому грандіозним концертом.
У той час як політики б'ють горщики, львів'янин Вакарчук з компанією робить справу, яку важко переоцінити: він налагоджує взаємопорозуміння між українцями і росіянами. «Мистецтво й культура повинні бути вище речей, які відбуваються в політиці. У нас велика армія шанувальників у Росії, і ми будемо робити все можливе, щоб зв'язок і взаємоповага між нашими країнами посилювалися»,— стверджує Святослав.
П'ятий номерний альбом колективу — «Глорiя» була випущена у 2005 році і розходиться величезними тиражами по Україні, Росії й близьких за духом країнах. Причина того — насамперед чудові пісні, зрозумілі навіть тим, хто не знає української мови і шалена енергія, що змушує підніматися будь-який зал і танцювати-підспівувати.
У Москві «Океан Ельзи» виступатиме на одному з найбільших концертних майданчиків, що дозволить здійснити масу візуальних і звукових задумів, крім того, «неакадемічність» залу спонукає до відповідної концертної поведінки.
Вакарчук вважає: «Найкраще, щоб люди вже стояли, коли приходять на концерт, щоб не доводилося піднімати їх на ноги! На концертах люди стають з музикантами одним цілим, коли артисти чесні, стрибають, танцюють. Як при цьому сидіти? Я сам не можу залишатися на місці на запальному шоу. От недавно до нас приїжджав Емір Кустуриця зі своєю групою, так ми всі підхопилися, тому що неможливо було інакше!»
«Океан Ельзи» вже дав потужний заряд української рок-енергетики Санкт-Петербургу. Саме тут розпочався тур.
У 4-тисячному Палаці «Жовтневий» яблуку, як то кажуть, ніде було впасти. Зазвичай стримані пітерці, незважаючи на класичний зал та сидячий партер, так завзято підспівували українською, що Святослав Вакарчук, не приховуючи подиву, промовив у мікрофон: «Москалі вивчили рідну мову!»
Серед vip-гостей концерту, що тривав не менш ніж дві години, був помічений Борис Борисович Гребєнщиков, котрий прокоментував почуте таким чином: «Дуже приємно, що група, яка співає українською мовою, має такий шалений успіх у Росії. «Океан Ельзи» досяг того рівня, коли його слухають незалежно від мови, якою вони співають. Окрім того, Слава має дуже незвичний голос».
Концерти «Океану Ельзи» викликали хвилю позитивних відгуків у російських ЗМІ.
Звідки ж взялося це диво — Вакарчук&»Океан Ельзи»?
Офіційна дата створення гурту — 12 жовтня 1994 року, коли тодішні учасники львівського гурту «Клан тиші» — гітарист Павло Гудімов, бас-гітарист Юрій Хусточка та барабанщик Денис Глінін — об'єдналися зі ще одним львів'янином — автором-виконавцем Святославом Вакарчуком. Потім до гурту приєднався клавішник Дмитро Шуров.
З приводу дивної назви гурту.
Спочатку було навіть три назви: «Спостереження шторму», «Револьвер», потім групу хотіли назвати «Стрийський парк» — таку назву має найулюбленіше місце Вакарчука у Львові: гарний старовинний парк, збудований ще за часів, коли місто належало австрійцям.
Але одного разу хлопці сказали один одному: «Давайте заробимо багато грошей!» І вирішили, що «Океан Ельзи» — та сама назва, яка дасть змогу це зробити.
А як саме створилася ця назва, розповідає Слава Вакарчук: «Пам'ятаю, сидів удома й дивився «Підводну одіссею команди Кусто». Саме в той момент ми напружено думали про назву гурту, і мене вразив океан. Гарні рибки, глибина підводного світу, а головне — система: з одного боку, усе чітко працює, а з іншого — усе ірраціонально: тобто ми не можемо цього ані пояснити, ані збагнути. Подумав, чому б не назватися «Океаном». Але здалося, що саме слово «океан» — надто широке й незрозуміле, до того ж, була велика ймовірність того, що групи з такою назвою вже існують. І ще здалось, що називатися «Океаном» — надто пафосно. Якби тоді, в 1994 році, ми знали, що станемо тими, ким стали тепер, можливо, і залишились би «Океаном». Але мені не вистачило сміливості (можливо, і на краще). У мене виникла ідея: зменшити «океан», придумати йому жіноче ім'я, бо є певна гармонія в тому, щоб чоловічій групі дати жіноче ім'я. Було поставлено завдання — вибрати таке, яке б однаково звучало українською, російською і англійською мовами. Далі все було досить просто: ми взяли список жіночих імен й обрали те, яке найбільше сподобалося».
А ось що розповів Святослав Вакарчук напередодні російського турне:
— Як вважаєш, у нинішніх умовах музика — це те, що допомагає українському і російському народам не розійтися остаточно?
— Ми ніколи не розгубимо зв'язків, тому що ми — слов'яни, близькі за духом люди! Політично ми різні, тому що Росія — це імперська країна, з монархічними традиціями, а Україна — країна «гетьманська», з виборними, демократичними традиціями. Але це тільки політика, а в іншому ми схожі!
Я вважаю, що для всіх нас буде краще, якщо ми житимемо в різних державах, але при цьому їздитимемо одне до одного в гості і з радістю прийматимемо одне одного, тому що друзі, навіть найближчі, мають жити в різних квартирах, щоб не виникало зайвих проблем. Я думаю, що ми всі разом наблизимося до єдиної Європи — і Росія, і Україна! Ми будемо разом з ними, а не окремо від усіх, як у Радянському Союзі. Разом з Польщею, Німеччиною, Прибалтикою, Францією — усі разом! У нас же однакові християнські цінності, зрештою!
— А взагалі чи потрібно музикантам лізти в політику?
— Думаю, треба розділити політику й громадянську позицію. У політику є сенс йти тоді, коли не можеш бути почутим інакше. На сьогодні я маю можливість говорити людям так, як умію, те, що знаю, і на тім місці, яке вважаю своїм. Політична трибуна мені для цього — ні до чого. Інша справа — громадянська позиція. Мій досвід, знання, моя інтуїція можуть бути корисні — і народу, і конкретним людям у владі, котрі опікуються гуманітарною політикою. Я був би радий брати участь у розробці якихось стратегічних програм, що визначають гуманітарне майбутнє нашої країни. Я усвідомлюю те, що я не кабінетна людина, що є професіонали, котрі займаються цим на політичному рівні, я ж буду радий їм допомогти.
Попутно відзначу, що я не написав жодної пісні про революцію, про Майдан, але сталося так, що чимало з них стали доречними під час революції. Що стосується дивідендів, я їх не заробив, крім того, що мене постійно намагаються втягти в політику. Той статус, що я маю, дозволяє мені більше зробити для української культури.
Я прагну до гармонії. Щоб люди точно відчували й розуміли те, що я хочу їм сказати. Так, ми робимо музику для себе. Але вона все одно спрямована до людей. Тому треба робити так, щоб їм не просто подобалося, а щоб вони правильно розуміли, тоді ця любов буде адекватною. Це важливо для будь-якого музиканта. Я б не хотів, щоб «Океан Ельзи» любили за те, що група популярна в Росії, чи за те, що вона брала участь у Помаранчевій революції. Хочу, щоб нас любили за нашу музику.
— Яке мистецьке завдання ставить перед собою гурт в російському турне?
— Дуже важливо проїхати тур з однією енергетикою, аурою й передати її глядачам. Я сам бачив багато концертів у своєму житті, і тільки третина з них була наповнена правильним настроєм, інші більше нагадували роботу. А мені б не хотілося, щоб музика перетворювалася на роботу! А що стосується конкретних параметрів, то, природно, там будуть звукові й світлові задуми, але ми ж не «Pink Floyd», щоб дивувати когось тоннами апаратури. У нас інше завдання: серцем торкнутися серця.

Володимир КОСКІН

Святослав Вакарчук
Народився 14 травня 1975 року (за гороскопом — Телець) у сім'ї львівського професора фізики (батько — Іван Вакарчук — з 1984 року ректор Львівського університету ім. І. Франка).
Улюблений мультфільм з дитинства — «Ну, постривай!», кумири — батько, Джон Леннон, Джим Моррісон, Юрій Гагарін. У захваті від японської культури. Улюблені автори — Юкіо Місіма і Харукі Муракамі. З шести років пішов у львівську елітарну школу, яку закінчив зі срібною медаллю (мав одну четвірку — з математики ). Лідером не був, але на шкільне життя впливав — готував стінгазети, брав участь у КВК, створенні шкільного театру, активно займався баскетболом.
Два роки навчався в музичній школі по класу скрипки, одночасно опановуючи гру на баяні. Має дві вищі освіти (фізика-теоретика й економіста-міжнародника). За оцінкою щотижневика «Кореспондент», Святослав Вакарчук входить у «Топ-100» як один з найвпливовіших і найзнаменитіших людей в Україні.
Посол ООН доброї волі, радник Президента.
також у паперовій версії читайте:

• НЕЗДОЛАННА СИЛА КОХАННЯ

назад »»»