ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
ХВОРОБИ ЧЕРЕЗ «НЕРВИ», ЧИ «НЕРВИ» ЧЕРЕЗ ХВОРОБИ?
Відповідь на запитання, винесене у заголовок, ось вже дванадцять років шукає досвідчений лікар-невропатолог, завідувач неврологічним кабінетом поліклініки № 2 Голосіївського району столиці Ігор Побоченко, вивчаючи причини та механізми розвитку різних захворювань нервової системи. Він досконало володіє методами діагностики, профілактики й лікування. З ним — наша розмова.

— Ігоре Андрійовичу, усталене переконання, що «всі хвороби — від нервів», сформулювалося, певно ж, давно...

— Захворювання нервової системи зустрічаються ще в єгипетських папірусах, а це — понад три тисячі років тому. Зокрема згадуються параліч і порушення чутливості. Описи епілепсії, інсульту, струсу мозку, менінгіту знаходимо в працях Гіппократа, Галена, Ібн-Сіни. Вивченням різних захворювань нервової системи та її ролі в патології інших органів і систем організму займається така клінічна дисципліна, як невропатологія.
За словами Ігоря Андрійовича, захворювання нервової системи вирізняються залежно від їх походження. Серед них: судинні (вегето-судинна дистонія, мігрень, дисциркуляторна енцефалопатія на фоні гіпертонічного захворювання або церебрального атеросклерозу, синкопальні стани (непритомність), мозковий інсульт; інфекційні (гострий та хронічний енцефаліт, арахноїдит, менінгіт, розсіяний склероз); травматичні (наслідки травм голови, хребта, родові ушкодження нервової системи). Окремо виділяються два досить поширених захворювання, лікування яких потребує довгострокової терапії — епілепсію та дитячий церебральний параліч. Вони пов'язані з пологовою травмою, внутрішньоутробною інфекцією або спадковою схильністю. В дитячому віці часто зустрічаються тики (невимушені посмикування тіла та обличчя), лунатизм, енурез. Головне для лікаря-невропатолога — якомога докладніше розібратися в клінічних проявах захворювань центральної або периферичної нервової системи, розпізнати їх ранню симптоматику, встановити правильний діагноз.
— Ігоре Андрійовичу, чи можете пригадати якісь цікаві випадки з практики?
— Якось до мене звернувся пацієнт К. (з етичних міркувань залишиться інкогніто), котрий поскаржився: «Лікарю, зрозумійте, я стомився від такого життя: постійно у мене поганий настрій, на душі — «кішки шкребуть», усе дратує, навіть те, що має радувати. Дивлюсь по телебаченню комедії: навколо всі сміються, а мені не смішно. В голові — справжній єралаш, якась тупість, важкість, головний біль. У животі — бурчання, та ще й яке. Сплю теж погано. Тільки благаю, не просіть мене взяти себе в руки. Такий вислів я вже чув від багатьох. Людина, яка може це робити, до лікаря не звертатиметься».
Чоловік середнього віку, з погаслим поглядом, дещо витрішкуватими, з легкою жовтизною по краю білків очима, дивився на мене, мов той мученик, чекаючи рецептів і порад. За зовнішнім виглядом я одразу визначив: неврастенік. Однак будь-яка неврастенія має свої причини і своє походження.
Хворий виклав на стіл купу різних аналізів, результатів обстежень, навіть комп'ютерно-томографічних. Уважно придивляючись до нього, я зрозумів, що є необхідність провести додаткове обстеження, зокрема печінки. Одразу цього йому не сказав — реакція, знаю з досвіду, буде негативною. Обережно починаю розпитувати, що він найбільше полюбляє з харчів: жирне м'ясо чи пісне, молоко чи кефір, кислі яблука чи солодкі. Чоловік охоче відповідає, щоправда дивується, як це стосується його стану. Я пояснюю, що намагаюсь встановити обмінний профіль організму, визначити його індивідуальні якості, що дасть змогу зорієнтуватися не менше, ніж лабораторні аналізи.
— Що ж у результаті?
— Із невеличкого опитування дійшов висновку, що хворий має знижену кислотність шлункового соку. Адже він добре переносить кисломолочні продукти, віддає перевагу кислим сортам яблук, вишням, любить, щоб до столу були квашені огірочки. Це дало підстави направити його на обстеження печінки та шлунка. Невдовзі все стало на свої місця: у хворого насправді виявилось хронічне захворювання печінки, а симптоми з боку нервової системи були вторинними. Тобто йшлося про ускладнення на нервову систему з боку первинного захворювання внутрішніх органів. Без усування першопричини допомогти нервовій системі подолати всі порушення, що виникли, було неможливо.
Один із порівняно молодих розділів неврології — соматоневрологія («сома» з грецької — тіло),— продовжує Ігор Андрійович свою цікаву розповідь.— Про неї заговорили, коли стало відомо, що ізольованих захворювань не існує, що за будь-якої хвороби, чи то запалення середнього вуха, чи геморою, обов'язково потерпають й інші системи організму. Немає жодного захворювання, до процесу якого не «втягувалася» б нервова система. Саме вона поєднує організм у єдине ціле, координуючи діяльність усіх систем, забезпечуючи стабільність життєдіяльності. Під час захворювання будь-якого внутрішнього органу першою завжди реагує нервова система. Ознаки її порушень спершу мають загальний характер, і їх причини встановити складно. Кому не знайомі такі симптоми, як поступова втомлюваність, безпричинна роздратованість, порушення сну, пітливість, періодичні заніміння в руці або нозі? Всього й не перелічиш. Спочатку, зазвичай, ці симптоми не привертають уваги. Потім установлюють діагноз: невроз. Діагноз правильний, але ставити крапку на цьому не можна, а треба ретельно шукати першопричину. Пошук цей — не з простих. Проте досвідчений невропатолог, розпитавши пацієнта, визначить, яким шляхом іти далі. Наприклад, «безпричинні» підвищення температури, пітливість свідчать про можливу роль інфекції. Неприємні відчуття в животі — про захворювання шлунково-кишкового тракту. Взаємовідношення внутрішніх органів і нервової системи — складний клубок зв'язків, який може «розплутати» лише лікар-невропатолог. Це потребує широких знань не тільки за своїм профілем, а й обізнаності в різних галузях медицини.
— Ігоре Андрійовичу, а що б Вам хотілося змінити в роботі практикуючого лікаря?
— Праця лікаря-невропатолога нині немислима без використання таких методів діагностики, як електроенцефалографія (що встановлює схильність до епілептичних нападів і синкопальних станів), ехо-енцефалографія (що визначає рівень внутрішньочерепного тиску), електроміографія, електронейрографія та комп'ютерна томографія. Сучасним методом діагностики значної кількості захворювань є й ультразвукова допплерографія (УЗДГ), за допомогою якої можна обстежити всі судини головного мозку, шиї, верхніх і нижніх кінцівок. Цей метод ефективно використовується для діагностики тромбозу судин, визначення причин головного болю, запаморочення, непритомності, всіляких приступів, коливань артеріального тиску. За його допомогою проводиться індивідуальний добір ліків для пацієнтів із подальшим контролем у динаміці. Мрію про кардинальне розширення кабінету, придбання відповідної сучасної апаратури, що дасть змогу перейти до безпосереднього застосування сучасних діагностичних методів.

Леся ТУРОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ЯК ВИЖИВАЄ ЛІКАРНЯ В ГІРСЬКОМУ РАЙОНІ?
• ВІД СМІХУ І СЕРЦЕ ЗДОРОВШЕ

назад »»»