ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
СУМНІ МОТИВИ УСИНОВЛЕННЯ
В Україні, попри зниження народжуваності, кількість дітей, позбавлених батьківського піклування, з року в рік зростає. Значна частина з них стає об'єктом уваги потенційних усиновлювачів. У державі в 48 будинках дитини системи МОЗ, 101 будинку дитини та 53 школах-інтернатах, підпорядкованих Міносвіти і науки, утримується близько 33 тисяч неповнолітніх сиріт і малечі, позбавленої батьківського піклування. Всього у країні нині налічується понад 100 тис. дітей названих категорій, 24 тис. з яких мають правові підстави для всиновлення.
Які ж особливості усиновлення по-українському?

Батьків не вибирають?
Перше, що турбує,— тенденція до зменшення національного усиновлення. Якщо в 1999 році українські родини усиновили 2333 сироти, то в 2004 р.— 1550, коли іноземці майже із 35 країн у 2004 році усиновили 2057 наших, зазвичай фізично здорових дітей. Причому в 60% випадків чомусь бажали усиновити дівчинку. Фактично ж десь 65% українських сиріт знаходять нових батьків за межами України. Це свідчить про те, що український генофонд втрачає ті краплини майбутнього, які полишають колиску, в котрій вони могли б самоідентифікуватися як українці — представники титульної нації найбільшої європейської держави.
...Підтримуючи Конвенцію ООН про права дитини, ратифіковану 27 лютого 1991 року Верховною Радою, Україна визнала переваги усиновлення перед поширеною раніше практикою передавання дітей-сиріт і позбавлення батьківського піклування до інтернатних закладів. Принагідно зазначимо, що до 1994 року міжнародне усиновлення в Україні не було законодавчо врегульоване. Особи, котрі підлягали усиновленню, централізовано не обліковувалися й усе відбувалося на регіональному рівні. Звичайно, в первинному хаосі було чимало порушень і зловживань, що стало причиною першого мораторію на міжнародне усиновлення в Україні, який діяв з 1994 до липня 1996 року — допоки Верховна Рада не ухвалила низку законодавчих актів. Тоді ж при Міністерстві освіти і науки створили Центр з усиновлення дітей, який мав би до всього здійснювати нагляд за дотриманням прав влаштованих підлітків і обліковувати претендентів на пристойних батьків.

Ми знаємо те, що нічого не знаємо...
На жаль, ми й досі є свідками того, що національне усиновлення, попри, здавалося б, досконале законодавство, на практиці не виправдовує надій, щоб на нього покладалися. Біда в тім, що це питання — як дитина у семи няньок. Виявляється: повністю вберегтися від використання сиріт у схемах незаконного збагачення під виглядом сімейного влаштування безбатченків поки неможливо.
Адже в Україні досі відсутня структура, яка б на державному рівні цілковито контролювала процедуру усиновлення з моменту постановки дитини і усиновителів на облік аж до винесення остаточного рішення суду. Так, саме суд дозволяє чи забороняє реалізувати намір усиновлювача. Та нерідко в судовому порядку порушень виявити неможливо через те, що подані документи, якщо навіть вони не відповідають дійсності, знаходяться в ідеальному «дизайнерівському» стані. Корені багатьох відомих сюжетів про зловживання в сфері усиновлення виростали саме на підготовчому етапі.
Наприклад, свого часу працівники полтавського УБОЗу зафіксували факт торгівлі дітьми через їх незаконне усиновлення при зловживанні службовим становищем посадових осіб Лохвицької райдержадміністрації. Зокрема виявилось, що методист райвідділу освіти за попередньою змовою з начальником служби у справах неповнолітніх упродовж 2002–2004 років займалась незаконним передаванням малолітніх дітей багатим клієнтам, які бажали їх потім усиновити.
Однією з вимог українського законодавства є виконання іноземцями зобов'язання в місячний термін після виїзду усиновленої дитини до країни ПМП поставити її на консульський облік у дипломатичних представництвах України та подавати в ці установи звіти про умови проживання і виховання. За дотриманням цих вимог і загалом прав наших дітей, котрі є громадянами України, до 18-літнього віку опікується вітчизняне МЗС.
За твердженням Міністерства закордонних справ, усі ці неповнолітні перебувають на консульському обліку і періодично про них інформується Центр з усиновлення, поки вони остаточно не визначаться з громадянством. Та все залежить від родини, що взялася виконувати довічну роль батьків. Однак ті звіти надходять не вчасно, а нерідко і зовсім не надходять. Звісно, сім'я може змінити місце проживання і це пройде повз дипломатичну установу. Залишається тільки гадати, що за тим криється. Чи, бува, не лиходійство яке, або махінація, де українська дитина — лише джерело податкових пільг, кредитних знижок чи зайвих соціальних бонусів?
Принагідно нагадаємо: процедура усиновлення іноземцями починається зі звернення претендентів до українського Центру з усиновлення із заявою про взяття їх на облік як кандидатів та подання відповідних документів, що розглядаються впродовж 20 днів. Потім заявники отримують повідомлення про взяття їх на облік і запрошення до України для ознайомлення з Державним банком даних на дітей, позбавлених батьківського піклування та сиріт, встановлення контакту з такою дитиною. Від іноземців вимагається надання копій декларацій про доходи, свідоцтва про шлюб, медичної довідки кожного з подружжя, дані про житлово-побутові умови та довідка щодо відсутності судимості. Звісно, за наявності невідповідностей українському законодавству, цим іноземцям документи повертають. Найбільше таких заяв надходить від громадян США, Іспанії, Італії, Франції, Німеччини, Канади, Великої Британії.

«Ти можеш ще дістати дітей?»
Цікаво, що згідно зі статтею 169 КК України незаконна посередницька діяльність та інші протиправні дії щодо усиновлення дитини або передавання під опіку забороняються. Причому плата з усиновлювачів не стягується. Проте дехто із чиновницького корпусу все ж отримують винагороду за сприяння щодо усиновлення, в тому числі й від посередників, яких начебто не повинно бути. Це і працівники соціальних служб, органів опіки та піклування, інтернатних закладів, і, на жаль, правоохоронці. Проблема в тому, що усиновлювачі (особливо іноземні) бажають отримати гарантії щодо високого фізичного й розумового розвитку дітей. Є тенденція, що іноземці вивозять з України тільки здорових дітей, для цього вони вдаються до послуг посередників, які володіють інформацією про дітей. Найважливіше те, що вони знають, з ким спілкуватися, щоб безперешкодно (враховуючи нинішній рівень хабарництва й корупції, бюрократизму) і якнайшвидше пройти цю процедуру. Приміром, аби відділ освіти, де перебуває на обліку дитина, підготував висновок про доцільність усиновлення, що засвідчується керівником держадміністрації.
Тому МВС України, зокрема Департамент кримінальної міліції у справах неповнолітніх (ДКМСН), неодноразово пропонувало до 2010 року ввести мораторій на міжнародне усиновлення, особливо зі США, де, як свідчить практика, найгірше організовується контроль за дотриманням прав і соціальним захистом цих дітей. Втім, МЗС, ураховуючи «американські скарги», не підтримало цю ініціативу. Причому незважаючи, що, приміром, у столичній області відкривали оперативно-розшукові справи з виявлення й документування злочинної діяльності посадових осіб дитбудинків та інтернатів під час усиновлення неповнолітніх, позбавлених батьківського піклування.
— Нерідко ніби в законному порядку чиниться приховане протизаконня, яке протискується «шпаринами» й «коридорами» в нормативній базі,— розповідає начальник відділу з організації розшуку дітей ДКМСН МВС України полковник міліції Олександр Карамушка.— Торік у нашому відділі було майже 120 заяв про зловживання у сфері усиновлення, 20% із них — питання, як повернути дитину з-за кордону. До речі, в європейських державах, та й в інших цивілізованих країнах, з одного боку, система національного усиновлення надто жорстка і, як не дивно, ще більш бюрократична. Натомість, там держава надає таким родинам чимало соціальних пільг і гарантій. Тому й стало «модним» усиновлювати українських діточок. Не подумайте упереджено в цьому сенсі про всіх заморських гостей Центру з усиновлення — вони справді шукають легший шлях (у вигляді посередників — Авт.) до довгоочікуваного батьківства.
Приміром, американець почасти відразу сам не їде в Україну до пори, поки не знайдеться «менеджер-провідник», бажано перевірений, котрий добре знається на національному законодавстві, звичаях, володіє мовою й має відповідні зв'язки у потрібних кабінетах. Клієнти передають посередників з рук в руки і навпаки. Хоча буває по-різному. Скажімо, «штатівець» дістався Хмельницького, аби всиновити дитину. Та в нього самого нічого не виходило — час минав, поки не трапився такий собі Іван Миколайович, який склав іноземцеві протеже і влаштував масштабні перебірки української бази даних кандидатів до усиновлення. Аж у Чернігові віднайшовся прийнятний варіант, що обійшовся задоволеному американцеві в енну кількість доларів — звичний приварок до нелегального бізнесу тутешнього тримача «каналу».
Звісно, цей Льюіс передасть хмельницький зв'язок своєму знайомому Коліну, дружина якого — безплідна. Логічно, що такі «канали» відкриваються без зайвої помпи. Найзвичніше, що вони чують від своїх іноземних контактерів: «Ти можеш ще дістати дітей?».

Екскурсія коридорами продажу безбатченків
Ще одна «шпарина» — таємниця усиновлення. Згідно зі ст. 227 Сімейного кодексу України, усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини та вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало про це відомо як до, так і після досягнення нею повноліття. Тут зазначено також: якщо дитина, яка усиновлюється, не досягла семи років, ті ж службовці мають вжити заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення і від самої дитини... Прикро, але нині якийсь Юрасик з-під Коломиї вважає себе повновагим іспанцем Альберто Сантосом — ніякої тобі української свідомості чи поклику предків. Та й що він може пригадати? Хіба що сирітський дім, жебракування й батьківські побої.
Та повних гарантій, що цій дитині не завдадуть шкоди чужоземні батьки, ніхто не може дати — ні правоохоронці, ні Центр з усиновлення.
— Я вважаю, що це нонсенс,— продовжує Олександр Валентинович,— що МВС практично ніякого відношення до процесу усиновлення не має. Переконаний: в Україні діють законспіровані, гарантійні та безвідмовні для іноземних замовників канали усиновлення, які можна назвати коридорами продажу дітей. Проте довести протиправність всього комплексу діяльності посередника неймовірно важко, адже тут змішані інтереси корумпованих посадовців і жага злочинців до наживи, котрі не дозволять, щоб «комар носа підточив». Подейкують, щоб організувати такий канал «під ключ», де клієнт не має ніяких клопотів і всі інстанції виявляються «прохідними», потрібно неофіційно витратити майже 25 тис. доларів.

А чи була дівчинка?
Звісно, відомі непоодинокі випадки скасування усиновлень, адже є факти, коли батьки чи родичі починають шукати своїх дітей, щоб їх повернути. Хоча більша частина із майже 400 таких скасувань усе ж стосується національного усиновлення. Проте всі кримінальні усиновлення досконало готуються до легалізації перед судовим розглядом, який врешті стає формальною згодою держави на вивезення неповнолітнього з країни чи внутрішнє усиновлення.
Приміром, нині у тому ж ДКМСН хочуть дійти до істини в трагічній історії, що розпочалась із заяви молодої матері, яка не зогледілася, куди поділася зі столичного залізничного вокзалу її дворічна донька Олена. Міліція кинулася шукати дитя, навіть знайшли свідків, які бачили, що хтось сідав зі схожою дівчинкою до потягу чорноморського напрямку.
Та ніхто з київських розшуковців не знав, що тим часом Оленку знайшли на вокзалі в Херсоні — викрадач, напевно, помітив переслідування й позбувся зайвого «живого баласту». Люди привели дівча до міліції, але воно нічого корисного повідомити не могло, та й з такими прикметами в регіоні діти не зникали. Звісно, виникає питання про професійність подальших дій правоохоронців, які могли, за бажання, вийти на інформацію про це столичне зникнення, та, видно, не захотіли. Отож дитина спочатку потрапила до тутешнього дитячого будинку «Теремок» і отримала нову дату народження, нове прізвище та ім'я, яке важко буде потім пов'язати із тією зниклою Оленкою. Однак, як стало відомо, до неї приїздив оперативний працівник із Києва. Він заявив, що вона майже стовідсотково схожа на дівчинку, яку вони розшукують. Фото, що було з ним, це підтверджувало. Проте для повної ідентифікації потрібно було привезти матір, яка раптом кудись завіялася — і не на день чи два, а на кілька місяців. Коли горе-матусю нарешті знайшли, і вона впізнала у вихованці «Теремка» доню, було надто пізно. Її дочку за цей час поставили на чергу як кандидатку до усиновлення (хоча в Херсоні знали, що напевно саме її викрали в столиці й кримінальну справу не закрито), а затим швиденько через рішення суду відправили разом із новими батьками до Іспанії, де вона, сподіваємось, знаходиться і нині.
Тепер дитя з Іспанії забрати майже неможливо, бо «процедуру дотримано» — ст. 218 Сімейного кодексу постановляє: «Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку із віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення». А у ст. 219 того ж документа зазначається: усиновлення дитини можна провести без згоди батьків, якщо суд установить, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують і не утримують її. Це й спрацювало в зазначеному прикладі. Якщо мати захоче повернути доньку, анулювати іноземне усиновлення, вона, безперечно, зіштовхнеться зі значними труднощами — позаяк немає чітких законних підстав до цього. За рішенням суду іспанська родина, як мінімум, має однакові права на Оленку з її рідною матінкою.
Сергій Гринчук, головний спеціаліст відділу реєстрації Центру з усиновлення зазначив, що в Україні іноземці переважають серед потенційних усиновлювачів, особливо після того, як у таких великих країнах-донорах як Росія і Румунія були запроваджені мораторії щодо міжнародного усиновлення. Президент Путін обурився з приводу вбивства російського хлопчика в американській сім'ї, де, до речі, виховували й українську дівчинку.
— Нашою проблемою є й те, що іноземці в багатьох випадках не дають звітів про стан українських дітей в родині,— говорить головний спеціаліст Центру з усиновлення Ольга Малишева.— Ми справді можемо не володіти ситуацією. Приміром, по 2057 міжнародних усиновленнях у 2004 році ми отримали лише 476 таких звітів. Тому з вересня 2005 року ми тимчасово не приймаємо документи від іноземних усиновлювачів.

Геннадій КАРПЮК,
прес-служба МВС України
також у паперовій версії читайте:

назад »»»