ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
КИЇВ — ДЛЯ КИЯН, ЧИ КИЯНИ — ДЛЯ КИЄВА?
Як запевняють соціологи, переважна більшість наших громадян хотіла б жити в столиці. Це й не дивно. Адже Київ нині вважається одним із центрів європейської культури.

Та, на жаль, приїздять до столиці не для того, аби прилучитись до культурної спадщини, а щоб знайти роботу і пристойні заробітки. Та чи комфортно почуваються мешканці Києва (корінні й новоприбулі), чи таке вже безхмарне й безпроблемне у них життя?

Немає безпроблемних сфер
Як зазначає директор соціальних програм Центру Разумкова Людмила Шангіна, у Києві, як життєвому середовищі, немає безпроблемних сфер. Однак найбільш гострими є чотири проблеми. Перша — модель влади, що випливає з концепції влади у державі й не передбачає активної участі громади у вирішенні власних проблем. Ця модель не враховує ні позиції, ні інтересів громади. І працює на головну функцію міста — адміністративну.
Друга проблема — невизначеність статусу Києва в його соціально-економічному, соціально-політичному плані. Нині домінує підхід до визначення Києва як столиці, адміністративного центру. Функції міста зведено лише до представницьких, причому на двох рівнях — центральної й місцевої влади. У цьому переплетінні фактично немає місця місцевому самоврядуванню.
Ці дві проблеми, вважає Людмила Шангіна, мають бути вирішені у першу чергу. Треба визначити статус міста і домінуючі моменти в ньому — адміністративне управління чи життєве середовище. А також визначити, як, виходячи із цих варіантів, Київ має розвиватись у соціально-економічному плані. Саме від цього залежатиме, кому буде належати історичний, культурний центр Києва — владі чи громаді, чи буде Київ містом для киян, чи для центральної й місцевої влади.
Розвиток громади стримує третя проблема — низька платоспроможність населення, низький рівень його доходів. Населення не є інвестором ні міста, ні країни, ні свого майбутнього. І, нарешті, четверта проблема стосується житла. Попит на нього великий, а платоспроможність населення наднизька.

Мрії про житло лишаються мріями
Народний депутат Володимир Бондаренко констатує, що нині немає генерального плану розвитку Києва, який був би доступним для киян. Тож сьогодні у столиці повним ходом йде будівництво там, де його не мало б бути. Немає чіткого розподілу земельних ділянок, не визначене їх цільове призначення. Це призвело до понад 400 конфліктів громади і влади. За останні десять років у Києві зникли 138 дитячих садків (вони передані в оренду чи продані), не збудовано жодної школи. Для 450 тисяч столичних студентів не створено студентського містечка. Не вистачає для них гуртожитків, і переважна більшість іногородніх мають знімати «кутки». Щорічні обіцянки переобладнати на культурний студентський центр один із кінотеатрів так і залишаються обіцянками.
Київ, за словами народного депутата, набрав багато запозичень, які витрачаються переважно на амбітні проекти, і в 2007 році доведеться повертати понад 1 млрд грн кредитів і відсотків. Тож не виключено, що для того, аби повернути борг, доведеться згортати якісь соціальні програми, знову позичати чи продавати важливі для міста об'єкти.
Доходи громади могли б бути потужнішими, якби на конкурентних засадах продавали земельні ділянки, майнові комплекси. Нині ж землю роздають, а потім перепродають на вторинному ринку за шалені гроші. Від цього громада не має жодної користі.
У Києві надзвичайно дороге житло, собівартість його європейська — 400 дол. за 1 кв. м, а ціна продажу у центрі міста — 3,5 тис. дол. Той, хто отримує безплатно землю у міському господарстві, на одному житловому будинку за рік має 30 млн дол. прибутку. Тому й не дивно, що багатоповерхівки виростають на спортивних і дитячих майданчиках, у скверах. Щороку в Києві здають понад 1 млн. кв. м житла, а соціального — мізер, тож житлова черга розтяглась на 30 років.
Нині важливо перенести акцент на утримання житлового фонду, котрому більш як 40 років, надзвичайно актуальна і комунальна реформа.

Про що свідчить статистика
За статистичними даними, на початок 2005 року кількість постійного населення Києва становила 2,625 млн осіб (5,2% населення України), серед яких майже 54% — жінки, 46% — чоловіки. У Києві живе 66,6% людей працездатного віку, 19,5 — старшого та 13,9% — молодшого за працездатний. За результатами перепису 2001 року, жителями міста є представники 135 національностей. Переважну більшість (82,2%) становлять українці; великі етнічні групи — росіяни, євреї, білоруси, поляки та вірмени.
Корінних киян у столиці — половина; тих, хто мешкає в ній понад 20 років,— третина, 16% — переїхали до Києва менше 20 років тому. Освітній рівень киян досить високий: 47% мають або здобувають вищу освіту, 47,8% — середню чи середню спеціальну. Лише 5% — люди з неповною середньою освітою (переважно похилого віку). Більшість (57,4%) дорослого населення — люди, рід занять яких передбачає наявність високого рівня освіти або кваліфікації: керівники різного рівня —4,2%, спеціалісти — 22,1, службовці — 8,7%, військовослужбовці — 2,7, кваліфіковані робітники —19,7%. Водночас кожен п'ятий киянин — пенсіонер, 2,4% дорослих не працюють.
Більшість киян (84,5%) мешкає в окремих квартирах чи будинках; 5,8 — у квартирах готельного типу, 2,6% — у комунальних. Винаймають квартири, кімнати чи «кутки» 5,4%, мешкають у гуртожитках — 0,9%.
Кияни спілкуються двома мовами — українською (23,4% опитаних) і російською — 52,2%.
Згідно з соціологічними опитуваннями, 68,6% киян відносять себе до середнього класу, 24,1% — до нижчого. Переважна більшість (80,1%) киян пов'язують своє майбутнє з Києвом, не бачать його у місті — 7,2%.

Чи якісне життя?
Як відомо, рівень життя населення визначається насамперед параметрами зайнятості, оплати праці та соціального захисту; характеризується — рівнем і структурою доходів і витрат. Ураховується також самооцінка людей свого матеріального стану. Інтегрованими показниками якості життя є стан здоров'я населення та демографічні тенденції, зокрема тривалості життя.
Аналіз цих параметрів доводить, що рівень життя переважної більшості киян вичерпується фактично задоволенням життєвих потреб першого рівня (вітальних) і не передбачає можливостей інвестування в економіку. Рівень зайнятості киян упродовж останніх п'яти років зріс з 61,3% у 2000 р. до 64,4% у 2004 р. Рівень офіційно зареєстрованого безробіття у Києві — найнижчий в Україні й протягом 2003–2004 років становив 0,4% (в Україні — 2,8%), у січні— вересні 2005-го — 0,37%, а за методологією МОП — 6,1%. За даними Київського міського центру зайнятості, на 1 жовтня минулого року на обліку перебувало 39,9 тис. безробітних.
Оплата праці в Києві залишається найвищою в Україні, та найвища в столиці й вартість життя і рівень інфляції. На жаль, співвіднесення середньої зарплати в Києві з прожитковим мінімумом для працездатної особи свідчить про те, що киянин — найманий працівник не може за рахунок офіційної зарплати утримувати хоча б одного непрацездатного члена сім'ї на рівні, вищому за рівень виживання.
У листопаді 2005 року середня номінальна зарплата у Києві була 1 450 грн, що на 1,8% більше, ніж у жовтні. Це сума зарплати-брутто. Якщо з неї вирахувати податки, середня зарплата становитиме 1 224 грн. До того ж, зберігається значна диференціація зарплати. За офіційними даними, у вересні найбільшою вона була на авіаційному транспорті (2853 грн), підприємствах пошти та зв'язку (2717 грн) та у фінансових установах (2728 грн). Найменшою — у освітян (950 грн) і медиків (642 грн), тобто у сферах, від яких залежить якість нинішніх і майбутніх трудових ресурсів.
У структурі доходів киян зарплата дорівнює 50,9%, соціальна допомога — 35,3, доходи від власності — 5%. У мешканців ЄС частка зарплати — 70%, соціальні трансферти — 26, доходи від власності — 4%. При цьому в структурі витрат середньостатистичної київської сім'ї 94,4% припадає на споживчі витрати і лише 5% — на заощадження та інвестиції.
Хоча найбільшу частку грошей кияни витрачають на харчування, добова його калорійність становить 3195 ккал. Це — один із найгірших показників в Україні (гірші показники лише у Рівненській — 3105 ккал, і Одеській — 3124 ккал областях, в Україні — 3492 ккал).
Украй незадовільна і якість питної води. Очисні споруди міських водогонів мають недостатню пропускну спроможність і не в змозі повністю усувати забруднення води. Основним джерелом забруднення є стічні води з високим умістом шкідливих речовин, що скидають промислові підприємства. Ризики забруднення є високими і через критичний стан каналізаційних колекторів (у аварійному стані — 36% їх загальної протяжності).
Крім того, стандарти якості питної води у місті не змінювалися з 1982 року, досі не налагоджена й система біотестування питної води. Для її очищення використовуються застарілі технології, не розраховані на нинішній рівень її забруднення.
У столиці відзначається тенденція до зростання викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря — 28 тис. т на рік, із них десь 52% припадає на об'єкти енергетики. Практично всі вони потребують модернізації систем уловлення шкідливих викидів і очищення. Торік Київ посідав третє місце (після Донецької і Дніпропетровської областей) за викидами від автотранспорту оксиду вуглецю, вуглеводнів, оксидів азоту, сажі та діоксиду сірки. За даними гідрометеослужби, торік у Києві були зафіксовані численні випадки перевищення гранично допустимої концентрації діоксину азоту в 9–12 разів. Показник Києва з навантаження викидами шкідливих речовин на 1 кв. км у 25 разів перевищує середній в Україні.
За даними ВООЗ, для здорового життя людини в урбаністичному середовищі потрібно 50 кв. м зелених насаджень на одного жителя. Нині на киянина припадає 20,4, а за деякими даними — лише 16, 5 кв. м. Площа зелених насаджень у місті зменшується передовсім через нецільове використання і зловживання у землевідведенні. За останні 15 років парки зменшились на 140,7 га, лісові території — на 713 га. Досі не завершено інвентаризацію земель Києва; не встановлено межі парків і скверів, територій природно-заповідного фонду, зелених зон загального користування. Це створює умови для безконтрольного, непрозорого використання земель та їх забудови.
За результатами соціологічних досліджень, кожен третій житель Києва відносить недостатність і поганий санітарний стан зелених зон міста до проблем, що найбільше його переймають.

Краще бути багатим і здоровим
За результатами обстеження домогосподарств, протягом 2004 року медичної допомоги потребував кожен третій киянин і майже кожен шостий не зміг її отримати. Найпоширеніша причина — висока вартість медичних послуг і медикаментів. Більше половини киян відзначили серед проблем високі ціни на ліки і платні медичні послуги, 37,3% — скорочення безоплатних медичних послуг та погіршення обслуговування в державних медичних закладах. Недоступність медичного обслуговування є головною проблемою для кожного 14-го киянина.
Нині надзвичайного поширення набула економічно необґрунтована практика фінансування вищої освіти за рахунок громадян. Це за умов низької платоспроможності більшості сімей та глибокого майнового розшарування може призвести до того, що без вищої освіти залишаться діти з бідних сімей, погіршиться якість трудових ресурсів, знизиться якість освіти. Впродовж 2000–2004 років частка студентів, прийнятих на навчання до вузів за власний кошт, зросла з 48,5 до 52,7%.
Високі ціни за навчання у вузах (700–1000 дол. за семестр) є проблемою для 36,8% киян, а 14,7% — турбує необхідність внесення додаткової плати за навчання дітей у школі, 6,9% — висока плата за дитсадки і ясла.
Незважаючи на посередній рівень добробуту, жителі Києва мають високий морально-психологічний потенціал, зазначають експерти. У структурі міської спільноти переважають корінні кияни, люди, толерантні у мовному та національному питаннях, з високим освітнім рівнем і трудовою кваліфікацією, позитивним ставленням до власного майбутнього й перспектив розвитку міста. Головними чинниками, що сприяють цьому, є низький в масштабах України рівень безробіття, найвищий в державі рівень оплати праці, порівняно сприятливі умови для зростання малого та середнього бізнесу. Це переваги, що мають бути використані для ефективного просування столиці шляхом стабільного розвитку.

Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• «УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ»

назад »»»