ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СПОРТ
БІЛА ОЛІМПІАДА: РЕТРОСПЕКТИВА І НАДІЇ
Завтра в Турині розпочнуться ХХ зимові Олімпійські ігри. Якщо довіряти словам наших спортивних чиновників, то може здатися, що підготовка українських спортсменів до головного старту була якісною, але насправді все виглядає не настільки райдужно. Близько півсотні атлетів, які братимуть участь у змаганнях,— найнижчий показник для нашої збірної за всю незалежну історію виступів на зимових Олімпіадах.

Уперше український прапор на честь переможця зимових Ігор піднявся 1994 року, коли яскраву перемогу в суперництві з американкою Ненсі Керріган і француженкою Сурією Боналі здобула Оксана Баюл. У норвезькому Ліллехамері до перемоги українки не були готові навіть організатори — коли настав час виконувати гімн, не знайшли фонограми, через що нагородження затяглося на сорок хвилин. Кількома днями раніше бронзу в біатлонному спринті виграла Валентина Цербе, принісши першу для незалежної України нагороду на Олімпійських іграх.
Щоправда, маловідомим досі лишається інший факт — про нашу першу втрачену нагороду. Її в один із перших днів, не з власної з вини, втратив 38-річний біатлоніст з Тернополя Тарас Дольний. У спринтерській гонці він був другим після стрільби лежачи. Залишалося розбити п'ять мішеней стоячи і за швидкого бігу, який демонстрував Тарас, медаль була б у нього в кишені. І Дольний, що й продемонстрували кадри телезйомки, вибив усі механічні мішені, які тоді були в біатлоні, але дві з них закритися «не побажали». У підсумку Тарас із двома колами штрафу фінішував одинадцятим, а Міжнародна федерація біатлону після Ігор-94 вирішила змінити механічні мішені на електронні, що реагують навіть на найменший дотик (зауважмо, що нині ситуація змінилась кардинально — іноді за допомогою телевізійників бачимо, що якісь чудернацькі рикошети після невлучних пострілів допомагають спортсменам).
Біатлон став медальним для України і через чотири роки в японському Нагано. Сумчанка Олена Петрова в індивідуальній гонці на 15 кілометрів поступилася лише болгарці Катерині Дафовській і принесла країні срібло на третій день після старту Олімпіади. Згодом з'ясувалось, що це була наша остання медаль в зимових Іграх за останні вісім років. Тоді, у Нагано, двічі за крок від п'єдесталу зупинялася досвідчена лижниця Ірина Тараненко-Тереля, втратили непогані шанси на нагороди фристайлістки Алла Цупер і Тетяна Козаченко.
Однак через чотири роки, коли настав час Ігор у Солт-Лейк-Ситі, змінилося майже все. Не повіривши постійним обіцянкам, Цупер поїхала до Білорусі. У пріоритетному раніше фігурному катанні ми могли розраховувати хіба що на диво. Єдиною реальною претенденткою на медаль була біатлоністка Олена Зубрилова. Цей статус дав змогу їй та її тренерові та чоловіку Романові отримати особливі умови підготовки до Олімпіади. Що з цього вийшло, красномовно свідчить хоча б те, що Олену через погану фізичну форму, аби зберегти її для естафети, навіть не виставили на коронну спринтерську дистанцію. Втім, звинувачувати тільки Зубрилову навряд чи варто, адже всі наші біатлоністи через прорахунки з підготовкою у високогір'ї виступили невдало. Післяолімпійський «розбір польотів» призвів лише до того, що Зубрилова із чоловіком поїхали до Білорусі. Інші види спорту у Нагано Україні нагород теж не принесли, а найкращим результатом стало п'яте місце лижниці Валентини Шевченко.
По завершенні ігор про справжні причини невдачі говорили ніби про другорядні. Йдеться про фінансування всього олімпійського циклу, а не окремо взятого останнього передолімпійського року. Скажімо, після Ігор у Нагано засвітилася нова українська зірочка — лижник Роман Лейбюк, який несподівано посів дванадцяте місце на дистанції 50 кілометрів. За два місяці до старту в Турині чуємо від Романа, що фінансують його на тому ж рівні 1998 року, хіба що інвентарем, на відміну від більшості колег, повністю забезпечили. А у світі вже встигли підрахувати, що на підготовку реального претендента на олімпійські нагороди протягом чотириріччя потрібно вкласти близько мільйона доларів. Хіба що біатлонна збірна разом узята, якою опікується президент федерації біатлону Володимир Бринзак (віднедавна він ще й заступник міністра у справах сім'ї, молоді та спорту і віце-президент Національного олімпійського комітету), може похвалитися фінансовою стабільністю.
Отже, від того, що маємо, і відштовхуватимемось в олімпійських очікуваннях. Найбільш реальними претендентами на нагороди є фігуристи — танцювальний і сімейний дует Олени Грушиної та Руслана Гончарова. Одесити, які багато років живуть і тренуються в Сполучених Штатах. Ще після Ігор-98 землячка Олени і Руслана Оксана Грищук, котра в парі з Євгеном Платовим стала чемпіонкою, сказала: «Після нас найсильнішою є саме українська пара. Серед інших вони виглядають найяскравіше». Відтоді на різних змаганнях українці поліпшували свої позиції — уже й до п'єдесталів континентальної та світової першостей дісталися. Початок нинішнього сезону був оптимістичним: Олена і Руслан перемагали на етапах Гран-прі, судді виставляли їм високі оцінки, але останній чемпіонат Європи, здається, вкотре підтвердив істину про те, що для перемоги в танцях на льоду мало бути майстерними і яскравими. Головне — представляти Росію. Після виконання обов'язкової програми арбітри високо оцінили виступ українців, поставивши їх на перше місце, а Тетяну Навку (екс-дніпропетровчанку, до речі) й Романа Костомарова залишивши на третьому. Однак оригінальний танець розставив усе по своїх місцях, і «законне» перше місце отримала пара, яка представляє Росію. Якщо пам'ятати, що на Олімпіаді до європейців додадуться ще й сильні канадці та американці, то більше, ніж на бронзу, розраховувати не варто. Втім, хотілося б помилитися.
Є ще чотири види зимового спорту, в яких українці — часті гості в перших десятках на етапах кубків світу. Про перспективи нашої лижниці Валентини Шевченко ми повідомляли неодноразово (востаннє — у вівторковому числі «ДУ»). Тішить, що саме протягом останнього місяця передолімпійської змагальної підготовки 30-річна броварчанка показувала свої найкращі у сезоні результати. Можливо, в Турині буде ще краще?
Колись має, нарешті, «вистрелити» наша біатлонна команда. Від жінок чекати надуспішних виступів навряд чи варто — травми лідерів у передолімпійський сезон досі позначаються на результатах. Є і дебютантка — для 20-річної Валентини Семеренко Олімпіада в Турині буде першою в житті. Натомість для чоловічої збірної ці Ігри будуть третіми. У Нагано і Солт-Лейк-Ситі Олександр Біланенко, Руслан Лисенко, Андрій Дериземля і В'ячеслав Деркач отримали неоціненний досвід. Здається, час переплавити його на якийсь благородний метал.
Стабільно добре останнім часом на найпрестижніших змаганнях виступають наші акробати-фристайлісти і саночниці. Тетяна Козаченко на етапі Кубка світу з фристайлу в чеському місті Шпіндлерув Млин спинилася за півкроку до подіуму. Можуть вдало виступити в Турині й Ольга Волкова, Надія Діденко, Станіслав Кравчук, Енвер Аблаєв, Ігор Ішутко. У змаганнях саночниць-одиночниць, на думку технічного директора італійської санної збірної Марко Андреатти, конкуренцію німкеням можуть скласти лише українки Наталія Якушенко або Лілія Лудан.

Михайло ГЕРАСИМЕНКО, Антон ШУЛЬГА
також у паперовій версії читайте:

• «СИНЬО-ЖОВТІ» — НАД ТУРИНОМ
• Інформація про продаж на аукціоні активів Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна»

назад »»»