ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ПЕРШИЙ КОЗАЦЬКИЙ ГЕТЬМАН УКРАЇНИ
Козацтво у нашій країні виникло наприкінці XV ст. через посилення закріпачення селян і боротьбу народних мас проти українських, польських і литовських феодалів, а також турецько-татарські набіги.
Помітною постаттю у боротьбі козацтва проти татар і турків був легендарний герой, князь Дмитро Вишневецький. Історик М. Грушевський схиляється до думки, що саме він започаткував гетьманство в Україні.
Ім'я гетьмана згадується вперше 1545 року Дмитро був володарем маєтків у Кременецькому повіті.
Серед істориків немає єдиної думки про родовід Д. Вишневецького.

Доречно згадати з цього приводу думку М. Грушевського: «Рід княжат Вишневецьких був галузею (старшою лінією) кн. Збаразьких, потомків князя Федька Несвизького, славного героя повстання українського панства під прапором Свидригайла. Це був багатий княжий рід, якого гніздом була полуднево-західня Волинь (Кременеччина), а два близько положені містечка Збараж і Вишневець, на теперішній галицькій границі, дали ймення двом княжим лініям сього роду».
Історик М. Карамзін відносить його до нащадків Рюрика. А «Родословная книга» засвідчує походження Вишневецьких із княжого роду Гедиминів.
У «Порядку українських гетьманів» Михайла Грушевського перше місце посідає славний лицар Дмитро Вишневецький (Байда). 1550–1563 — роки його керування козацтвом. Це він, православний український аристократ, згуртував звитяжців на справжню політично-військову силу, з якою мали рахуватися як християнські короновані особи, так і могутні мусульманські володарі.
Середина XVI ст. в історії України та Хортиці пов'язана з ім'ям цього князя. Дмитро Вишневецький був зі славної когорти «хоробрих русинів», одним із перших ватажків козаччини.
Уродженець Волині мав неабиякий воєнний талант, виняткову особисту сміливість, виявляв величезний розмах кипучої, нестримної, фантастичної енергії. Все своє життя він присвятив боротьбі проти затятих ворогів України — султанської Туреччини та її васала — Кримського ханства. Шляхетська Польща, окупувавши українські землі, не захищала наш народ. Турецько-татарські нападники спустошували землі, знищували людей, захоплювали в полон, перетворювали бранців на рабів й яничарів, заповнювали султанські й ханські гареми полонянками...
Д. Вишневецький створив збройні сили, які прагнув використати для звільнення південних степів від панування ханських орд і знищення турецьких фортець у пониззях Дніпра, а згодом і оволодіння Чорноморським узбережжям.
В його часи козацтво було нечисленним. Тому український князь намагався, крім козацтва, залучити військові сили двох держав — Польсько-литовської й Московської, щоб комбінованими атаками наступати на Кримське ханство.
Володарі цих держав — польський король і великий литовський князь Сигізмунд Август і московський цар Іван Грозний були зацікавлені в організації захисту своїх кордонів від турецько-татарських загарбників. Однак у деякі періоди з політичних міркувань вони воліли встановлення мирних відносин з Кримським ханством, укладали союзні договори.
Польський король шанував Дмитра Вишневецького за сміливість і відвагу. 1551-го його призначено старостою Черкас і Канева. Власне, тут потрібен був ватажок авторитетний, який організував би оборону від набігів на Україну й Польщу.
Вишневецький мав намір виступити у похід проти загарбників. Та обережний король стримував його — він був зв'язаний обіцянкою перед кримським ханом Девлет Гіреєм.
Отримавши чергову відмову від польського короля про військове спорядження, він поставив ультимативну вимогу, загрожуючи за незгоди перейти на службу до московського царя або турецького султана.
Дмитрові Вишневецькому належить заслуга започаткування стратегії активного наступального захисту української землі. Він переніс військові дії на територію ворога. Для цього створив опорну військову базу козаччини в пониззі Дніпра, маючи на меті закласти замки на дніпровських островах, як твердині проти татар і турків.
Князь збудував на острові Мала Хортиця, що знаходився у двохстах метрах від Великої Хортиці, земляне укріплення з дерев'яними конструкціями. Неабияку роль у цій фортифікаційній системі Вишневецького відігравали природні укріплення. Це — перша Січ Запорозька, столиця козаків. Посеред табору на майдані була церква Св. Покрови.
У цьому Мало-Хортицькому «замку» й засіла козацька залога, «біля самих кримських кочовищ».
Улітку 1556 року Вишневецький з Малої Хортиці організував похід козаків на турецькі фортеці Іслам-Кермень і Очаків. Він спалив Іслам-Кермень, вивіз звідти гармати до хортицької фортеці та відбив усі напади хана.
Однак цей рік для Дмитра Вишневецького складався не зовсім сприятливо. Так, Сигізмунд висловлював невдоволення військовими діями українського козацтва щодо бусурманів. Згодом король навіть вирішив викликати Вишневецького до себе. Самолюбство гетьмана було ображене. На побачення до короля він не поїхав.
Подальші події розгорталися блискавично. 16 жовтня 1556-го посланці Вишневенького прибули до Івана Грозного з пропозицією гетьмана перейти на службу до московського царя. Вдячний Вишневецький присягнув на вірність царю. Він жив тоді на Хортицькому острові поблизу дніпровського гирла навпроти Кінських вод.
Кримський хан Давлет-Гірей, як тільки дізнався про побудову Хортицького замку, що загрожував татарському пануванню на Нижньому Подніпров'ї, вирішив захопити його.
У січні 1557 року ханське військо взяло Хортицький замок в облогу, яка тривала понад три тижні. Козаки під командуванням Вишневецького вправно й мужньо обороняли замок. Зі значними втратами військо хана змушене було повернути до Криму «з великим соромом».
Та в жовтні 1558-го хан знову прийшов для завоювання Хортицької фортеці зі значно численнішими силами. Вони взяли Хортицький замок у щільне тривале оточення. У козаків не стало харчів, і вже не було можливості витримувати облогу. Отже, хортицький гарнізон через пороги з великими труднощами вибрався з ворожого оточення, і Вишневецький повернувся до Черкас. Татари увійшли в покинутий замок і зруйнували всі його укріплення.
Така коротка історія Мало-Хортицької фортеці, але величезна її історична роль. Вишневецький дав імпульс козацтву усвідомити свою силу, міжнародний характер своєї визвольної діяльності.
Відомо, що протягом трьох років князь ходив із московською раттю на Крим. У лютому 1560-го Вишневецького призначено воєводою на Кавказ до п'ятигорських черкесів. Однак не припала така царська «милість» йому до душі.
Московський цар був людиною підозрілою й лютою. Тому Дмитро Вишневецький заявився до Сигізмунда, який добре зустрів його і приставив йому особистого медика, щоб вилікувати від важкої недуги. Бо саме в цей час Вишневецький важко захворів. Можливо, його отруїли при дворі Івана Грозного. Певний час гетьман перебував між життям і смертю. Але він одужав і знову очолив козацтво.
Далекосяжні плани Дмитра Вишневецького про визволення південних земель і Причорномор'я від нападників далеко випередили його час. Тим більше, що гетьман і після Мало-Хортицького періоду продовжував боротьбу проти Оттоманської Порти і Кримського ханства. Він разом із царськими ратними людьми ходив на Перекоп, Іслам-Кермень та інші султанські й ханські володіння. З турецьких джерел дізнаємось, що в цих випадках уряд Османської імперії проводив тотальну мобілізацію військ.
Потім Вишневецький потрапив до Молдавії: група бояр запросила його на молдавський трон. Можна думати, що гетьман претендував на престол Молдавії, маючи на меті звільнити її від васальної залежності турецького султана. Однак наприкінці 1563 року молдавський господар, ставленик султана Штефан IX, захопив Вишневецького у полон і передав до рук турецького султана Селіма II.
Довго розмірковував султан, яку ж смерть заподіяти своєму заклятому ворогові. Страта була жорстокою. Сучасники залишили спогади про цю страхітливу подію. Біля морської затоки турки звели шибеницю, на якій підвісили Вишневецького, зачепивши за гак ребром. Три дні висів він так. Турецький султан обіцяв йому життя і волю, аби він тільки відступився од віри християнської. Та Дмитро у відповідь лише кляв бусурманів і Магомета. Він із такою нищівною іронією висміював султана та його оточення, що турки не витримали наруг, лихослів'я і добили його стрілами.
Була думка, що після смерті Дмитра турки з'їли його серце, маючи надію таким чином отримати відвагу і мужність козацького ватажка.
Навіть трагічний кінець Вишневецького був перемогою високого, могутнього духу. Складена у ті часи народна пісня «Ой п'є Байда» і донині відома від Галичини до Донеччини. Про славетного ватажка написав п'єсу український письменник Пантелеймон Куліш.
Саме таким залишився в пам'яті нащадків Дмитро Вишневецький — перший козацький гетьман України.

Лев КУДРЯВЦЕВ
також у паперовій версії читайте:

• ПОЛТАВСЬКИЙ ЕЙНШТЕЙН

назад »»»