ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСОБИСТІСТЬ
МОГУТНІ КРИЛА АНТОНОВА
7 лютого в столиці України відбудуться урочистості з нагоди 100-річного ювілею від дня народження видатного авіаконструктора Олега Костянтиновича Антонова. Вшановуватимуть незгаслу світлу пам'ять про цю надзвичайно талановиту людину й визнаного фахівця, під керівництвом якого створено й запущено у виробництво чимало різноманітних зразків високоефективної авіаційної техніки, в тому числі й такі літаки, чиї рекордні досягнення й донині залишаються неперевершеними.

Спочатку були планери
Олег Антонов народився 7 лютого 1906-го у селі Троїцькому в Московській губернії у дворянській родині. Його батько, Костянтин Костянтинович, був за фахом інженером-будівельником. А від матері, Анни Єфимівни, хлопчик успадкував потяг до культури, до прекрасного, що в зрілому віці втілилося в захопленні живописом.
Уже за радянських часів, у 1923-му, Олег почав працювати в «Товаристві друзів Повітряного Флоту» й створив кілька планерів. Серед них і збудований у 1924 році навчальний планер «Голуб», конструкція якого була відзначена грамотою на всесоюзних змаганнях у Криму — в Коктебелі. У студентські роки, під час навчання на відділенні гідроавіації Ленінградського політехнічного інституту конструкторський хист Антонова втілився в спроектованих і споруджених ним навчальних планерах «Стандарт-1», «Стандарт-2», ОКА-3, ОКА-7 і ОКА-8, а також у першому для нього рекордному планері «Місто Леніна».
Після інституту молодого інженера Антонова відправили на роботу в Москву. Тодішнє передмістя столиці — Тушино обрали місцем для спорудження планерного заводу. При цьому підприємстві планувалося створити центральне конструкторське бюро (ЦКБ) з проектування планерів. А коли через три роки будівництво заводу завершили й він почав працювати, Олег Костянтинович став головним конструктором, а на планерах серії «Рот фронт», що випускалися цим підприємством, вдалося досягти рекордних на ті часи показників дальності польотів на безмоторних літальних апаратах.
Наприкінці тридцятих Антонов отримав пропозицію від досить відомого авіаконструктора Олександра Сергійовича Яковлева, який запросив Олега Костянтиновича до свого КБ на посаду провідного інженера з проектування навчально-тренувальних літаків. Проте влітку 1941-го мирні плани поламав напад гітлерівської Німеччини на СРСР — і весь потенціал радянського авіабудування був спрямований на військові потреби.

Все для фронту
Антонову доручили відповідальне завдання, націлене на організацію виробництва А-7 — багатомісних десантно-транспортних планерів, конструкцію яких Олег Костянтинович розробив ще в 1940 році. У жовтні сорок першого завод евакуювали з Москви до Сибіру — в Тюмень. І вже там підприємство виготовило понад п'ятсот десантно-транспортних планерів згаданого типу.
У 1943 році Олег Костянтинович повернувся із Сибіру до Москви, де став заступником головного конструктора в КБ О. Яковлева. Антонов займається повсякденними питаннями вдосконалення винищувачів «Як», котрі тоді масово випускалися для потреб фронту. Але водночас він не полишає з цілком зрозумілих прагнень створювати літаки власної конструкції, призначені для мирних цілей. Тож тільки-но завершилася війна, Олег Костянтинович попросив Яковлева відпустити його на самостійну роботу. Це клопотання задовольнили — і восени 1945-го Антонов виїхав з Москви до Новосибірська, де очолив філіал «яковлевського» КБ на авіабудівному заводі, що працював у тому місті. А наприкінці травня 1946 року цей філіал рішенням уряду був перетворений у нове самостійне дослідно-конструкторське бюро, головним конструктором якого став Олег Антонов.

Народження первістка
Цьому КБ у Новосибірську доручили створити літак сільськогосподарського призначення СХ-1, який згодом дістав назву, що стала всесвітньо відомою — Ан-2. Цей біплан — первісток Антонова як конструктора літаків — уперше піднявся в небо наприкінці серпня 1947-го. Водночас у КБ були створені ще кілька модифікацій Ан-2 — пасажирський, транспортний та деякі інші, а також зондувальник погоди (він потім дістав позначку Ан-6).
Невибагливий до умов експлуатації і винятково надійний трудівник Ан-2, який до того ж для зльотів і посадок не потребував стаціонарних аеродромів, став відомим у багатьох країнах різних регіонів планети, де літаки цього типу за чимало років їхньої експлуатації обробили з повітря понад мільярд гектарів ланів і лісів та перевезли кількасот мільйонів пасажирів і мільйони тонн вантажів. Унікальний Ан-2 став рекордсменом, бо виявився єдиним у світі літаком, який серійно вироблявся протягом більш ніж 50 років. Антонова та ще кількох його соратників за створення цього літака у 1952 році відзначено Державною премією СРСР.
...У тому ж п'ятдесят другому Олег Костянтинович і з ним невелика група провідних фахівців конструкторського бюро переїхали з Новосибірська до Києва, де почався новий етап його діяльності. У столиці України він майже з нуля створює колектив КБ та його виробничу базу.

І пасажирські, і вантажні
Черговою сторінкою в біографії конструкторського бюро, очолюваного Антоновим, стало створення літаків Ан-10 та Ан-12. Коли в 1955-му в КБ побував тодішній лідер держави М. Хрущов, Олег Костянтинович у розмові з ним запропонував створити літак, оснащений чотирма двигунами, у двох його версіях — вантажній і пасажирській. Вантажний варіант дістав назву Ан-12, а пасажирський — Ан-10. У 1972 році з однією з машин цього типу сталася катастрофа, у якій загинули всі пасажири та екіпаж. Під час обстежень виявилося, що через експлуатаційні перевантаження метал конструкцій втомлювався — і в деяких силових елементах (зокрема у місцях з'єднання фюзеляжу та крила) виникали тріщини, що й призвело до руйнації в польоті. Близькі друзі Антонова та його співробітники згадують, як важко переживав Олег Костянтинович цю катастрофу. Після трагедії в КБ ще більше уваги стали приділяти дослідженням з проблем міцності металу та випробуванням конструкцій під час численних повторних навантажень.
...Одночасно з проектуванням нових типів літаків у КБ у другій половині 50-х років народжується й сімейство різних планерів — суцільнометалеві А-11 та А-13, мотопланер А-13М, рекордний А-16 (у 1960-му). За створення серії планерів Олег Антонов отримав «Диплом Поля Тіссандьє» — спеціальну нагороду Міжнародної авіаційної федерації (FAI).
У 1957–1958 роках у КБ був створений оснащений двома двигунами регіональний пасажирський літак Ан-24, у якому широко застосовувалася така технологічна новація, як клеєзварне з'єднання елементів конструкції, для впровадження якого Антонову довелося докласти чимало зусиль. Загалом у цьому сімействі високонадійних літаків, які й досі перевозять пасажирів та вантажі, розроблено 14 різних модифікацій. Серед них, зокрема, створений у 1967 році літак Ан-30, призначений для аерофотозйомки, і транспортний Ан-26 (1969 рік).

Сила «Антея»
У середині 60-х у конструкторському бюро Антонова був спроектований перший у світі широкофюзеляжний транспортний літак Ан-22 — «Антей». Створюючи його, Олег Костянтинович з колегами вирішили кілька непростих технологічних і конструктивних проблем й здійснили чимало експериментів й випробувань. На міжнародному авіакосмічному салоні в Ле Бурже поблизу Парижа «Антей» став найбільшою сенсацією й привернув до себе увагу світової авіаційної спільноти. Як зазначала англійська газета «Таймс», «завдяки цьому літаку Радянський Союз випередив усі інші держави в авіабудуванні». Кореспонденти з різних країн, що висвітлювали тоді виставку в Ле Бурже, написали чимало приємних слів і про самого конструктора Антонова, відзначивши його елегантність та артистизм, витончений розум, схильність до аналізу, знання англійської та французької мов тощо.
Проте в «антоновському» КБ створювали не лише потужні вантажні велетні. Генеральний конструктор добре розумів, що є великий попит і на малі крилаті машини, котрим не потрібні були б аеродроми,— літаки короткого зльоту. Так з'явилася «Бджілка» (Ан-14). Спочатку вона була чотиримісною, після доопрацювань у ній могли розміститися семеро, а згодом — одинадцятеро пасажирів.

Конструкторська школа
Ще на початку 60-х дослідно-конструкторське бюро Антонова стало одним з провідних у вітчизняному літакобудуванні. Саме тоді народилася й з часом зміцніла «антоновська» школа у створенні авіаційної техніки. А сам Олег Костянтинович у 1962-му був відзначений Ленінською премією, став генеральним конструктором. У 1964-му його обрали членом-кореспондентом Академії наук Української РСР, а у 1967-му — академіком. За видатний внесок О. Антонова в розвиток авіабудування йому 1966 року було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної праці.
У другій половині 70-х Антонов у своєму КБ створює сімейство потужних транспортних літаків, оснащених двоконтурними турбореактивними двигунами. Так у 1977-му з'явився багатоцільовий Ан-72, а у 1983 році — його більш досконала модифікація Ан-74. Різні її варіанти, конвертовані з пасажирських у вантажні й навпаки, випускають і нині. Вони успішно експлуатуються там, де немає аеродромів з бетонними злітно-посадковими смугами.
Одним з найбільш складних завдань, які довелося розв'язувати Олегу Костянтиновичу та очолюваному ним колективу, стало створення «Руслана»— важкого дальнього транспортного літака Ан-124 з чотирма турбореактивними двигунами, який на той час мав найбільшу у світі вантажність. Проектуючи його, генеральний конструктор Антонов реалізував чимало оригінальних технічних рішень, зокрема широке використання композиційних матеріалів і перше у світі застосування для літаків такого класу стріловидного крила із суперкритичним профілем. Завдяки сукупності вдалих конструкторських знахідок «Руслан» виявився воістину унікальною для свого часу машиною, на якій встановлено 30 світових рекордів.
А загалом Антонов створив 52 типи планерів та 22 типи літаків. Ан-124 «Руслан» — його остання конструкторська розробка — піднявся в небо за життя Олега Костянтиновича. Ось що говорив він в одному зі своїх останніх виступів перед колективом: «Далі йти можна лише революційним шляхом, освоюючи нові ідеї. А меж нової техніки, як відомо, немає».
Наступні типи літаків — від супервантажовоза Ан-225 («Мрія») до регіонального пасажирського Ан-148 колектив КБ створював вже під керівництвом продовжувачів справи Антонова — спочатку Петра Балабуєва, а відтак — Дмитра Ківи, які зберегли й примножили принципи й традиції, закладені Олегом Костянтиновичем.
Надзвичайно високий авторитет мав Антонов у КБ. До речі, він наголошував, що колектив не створюється ані наказами (хоча вони й потрібні), ані збиранням та переставлянням людей, а те, без чого не може бути дружного і працездатного колективу,— це єдність мети.
Одна з найближчих соратниць генерального конструктора Антонова — лауреат Ленінської премії Єлізавета Шахатуні, яка працювала з ним понад 40 років, згадувала: «Головне, що характеризує Олега Костянтиновича, це його безумовна талановитість, надзвичайна любов до своєї справи і, звісно, інтелігентність. Насамперед ці риси визначали його стосунки з колективом. Усі, хто приходив працювати до Олега Костянтиновича, негайно заражалися його завзяттям. Він умів так розставити людей, щоб у роботі їх не підштовхувати. Співробітники самі ставали носіями його стрімких ідей. Олег Костянтинович міг визнати свою помилку: «Я помилився — це треба пережити»,— визнавав він іноді з несподіваною для всіх легкістю».
А от що говорить про Антонова нинішній генеральний конструктор АНТК Дмитро Ківа: «Усі захоплювалися його знаннями, величезним досвідом, дивною інтуїцією, рідкісним поєднанням суто людських рис — умінням прихилити до себе серця людей, повести їх за собою, згуртувати, надихнути впевненістю, що їм до снаги будь-які складні завдання».
В авіабудуванні Антонов був справжнім генієм, проте завжди залишався багатогранною особистістю. Відоме його захоплення живописом. Цікаво (й не лише для людей зі сфери авіації) читати написані ним книжки — такі як «На крилах з дерева і полотна», «Десять разів спочатку», «Для всіх і для себе», а також поезії, створені Олегом Костянтиновичем. Антонов активно займався різними видами спорту: літав на планерах, ходив на лижах і — навіть у досить поважному віці — грав у теніс.

Ім'я у небі та на землі
Земний шлях Олега Костянтиновича обірвався на 79-му році життя — 4 квітня 1984-го. По собі він залишив величезний і надзвичайно вагомий творчий спадок у вітчизняному та світовому авіабудуванні. На землі його ім'ям названо одну з київських вулиць і премію, встановлену Національною академією наук України. І, ясна річ, залишилося найголовніше його дітище — випестуваний ним колектив АНТК, який з честю носить ім'я Антонова.
А в небі в різних куточках планети літають різноманітні крилаті машини з гордою і славною фірмовою маркою «Ан» — мабуть, найкращий пам'ятник видатному конструкторові.

Вадим ФЕЛЬДМАН

P. S. У підготовці ювілейного матеріалу для газети автор цих рядків використав не лише твори самого О. Антонова й книжки про нього, а й власні спогади та старі репортерські блокноти, датовані 70-ми і початком 80-х років ХХ століття, коли журналістські завдання час від часу приводили мене до конструкторського бюро, яке очолював Антонов. Стала в пригоді й інформація про ті чи інші цікаві факти з життя і діяльності Олега Костянтиновича та його фотографії, люб'язно надані прес-службою Авіаційного науково-технічного комплексу імені О. К. Антонова та радою Народного музею АНТК.

також у паперовій версії читайте:

назад »»»