ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ БОРИСА МОЗОЛЕВСЬКОГО
4 ЛЮТОГО 2006 РОКУ ВИДАТНОМУ АРХЕОЛОГУ Й ПОЕТУ ВИПОВНИЛОСЯ Б 70 РОКІВ
Навіть якби Борис Мозолевський (1936–1993) не написав у житті жодного рядка, його ім'я все одно назавжди залишиться в пам'яті вдячних нащадків. Адже йому довелося стати відкривачем знахідки, яку західні експерти оцінили в 50 мільйонів доларів. Але, звісно, вартість золотої пекторалі, знайденої Борисом Мозолевським у кургані «Товста могила» на Дніпропетровщині, насправді є неоціненною, як і всі геніальні витвори людської цивілізації.

Утім, Борис Миколайович мав до всього ще й неабиякий літературний хист. Українська літературна енциклопедія стисло подає основні етапи творчості поета. Побачили світ збірки віршів російською мовою: «Початок березня» (1963), «Шипшина» (1967), «Заграва» (1971). Чи було це чимось незвичайним, якщо зважити на той час? Час, у якому навіть поет — то лише клітиночка великого організму, що не був здатний до самоідентифікації, тобто всуціль позбавленого національного самоусвідомлення?
Є глибоко символічним те, що Борис Мозолевський таки повернувся до рідної мови. І сталося це після його геніального відкриття, яке припало на літо 1971 року. Степова Україна віддала йому чи не найкоштовніший свій скарб. Для Бориса Мозолевського він став знаковим. Відтак — уже написані українською — з'являються його поетичні книжки «Червоне вітрило» (1976), «Веретено» (1980), «Кохання на початку осені» (1985)...Його навернення до власних джерел було палким — аж до самозречення...
У книжці «Дорогою стріли» (1991) читач відкрив для себе іншого Мозолевського. Не тільки ніжного лірика, а й зрілого публіциста, гострота пера якого гартувалася не в кабінетній тиші. Інтимна лірика у збірці гармонійно перепліталася з глибоким осмисленням скіфського світу, а думи про сутність історичного буття людини поєднувалися зі спробою віднайти причини трагічної долі українського народу...
...Скіфський світ, подарувавши йому одну зі своїх таємниць, вже довіку не відпускав Бориса Мозолевського.
...Таємничі кіммерійці, які жили в наших степах і полишили по собі славу грізних нападників на країни Близького Сходу, в історію ввійшли під ім'ям скіфів. Вождям Скіфії належали найбільші кургани, справжні степові піраміди, наповнені золотом. За традиційним ритуалом, скіфський цар відходив в інший світ разом з численним почтом слуг, зброєю, ужитковими предметами й коштовностями. За задумом, усе це мало допомогти йому в потойбічному світі.
Уже перші розкопки царського кургану «Куль-Оба» поблизу Керчі в 1930 році подарували світові шедеври ювелірного мистецтва — роботи грецьких майстрів-ювелірів, виконаних на замовлення скіфів. Була там і чудова ваза із зображенням сцен кочового життя, сережки з головою богині Атени і безліч інших коштовностей.
Але, як ми знаємо, справжнє відкриття було попереду.

Знак Скіфії
Деякі дослідники стверджують, що зірковий час прийшов до вченого раптово.
Б. Мозолевський був позаштатним співробітником Інституту археології АН УСРС і погодився очолити розкопки кургану «Товста могила» на громадських, так би мовити, засадах. Проте в житті нічого випадкового не буває. Якби Борис Миколайович був собі звичайним заробітчанином, можливо, доля й не обдарувала б його щедрим дарунком. Мозолевський же був надзвичайним життєлюбом, романтиком з когорти будівничих, одержимих своєю справою. І хоча курган «Товста могила», що на території гірничорудного комбінату Дніпропетровської області, вважався безперспективним, він узявся за роботу.
Першою значною знахідкою стали чудові прикраси: атрибути похоронної збруї, близько двохсот ажурних блях. Побачивши, що «Товста могила» не розграбована, керівництво розпорядилося утворити спеціальну експедицію. Під восьмиметровим шаром ґрунту шукачі натрапили на домовину скіфської цариці й хлопчика, певно, її сина, який лежав в алебастровому саркофазі. Цариця була в сукні, розшитій золотими платинками із зображенням тварин. Шию її обіймав обруч-гривна з того ж благородного металу. На жаль, головна камера — місце поховання самого царя — була зруйнована. Але біля входу до неї археологи помітили схованку, яку, на щастя, не побачили грабіжники.
Те, що відкрилося очам Бориса Мозолевського, годі було переказати словами.
Згодом у своїй монографії «Скіфський степ» археолог так напише про свою знахідку: «Я знайшов її, розчищаючи долівку підземелля 21 червня 1971 року о 14 годині 30 хвилин. Моя фантазія виявилася надто убогою, щоб уявити собі щось подібне до розкопок; я впевнений, що не тільки моя. Тепер, коли все позаду, легше повірити в містику, аніж у те, що грабіжники справді могли недогледіти такий скарб: варто було їм простягнути руку ще на десять сантиметрів — і пектораль для людства назавжди була б втрачена.
Часто мене запитують: що я відчув, коли була знайдена пектораль? Розуміння колосальності знахідки, радість побачення з нею, здивування з того, чому вона трапилася мені, а не будь-кому іншому з багатьох поколінь моїх попередників,— усе це прийшло, точніше приходило потім, а одразу після відкриття я відчув лише величезну втому».
За усіма правилами археології, знахідка була виміряна й описана. Зазначалося, що поблизу міста Орджонікідзе Дніпропетровської області знайдено золоту пектораль — нагрудну прикрасу скіфського царя ІV століття до н. е. — вагою 1150 грамів, діаметром 30,6 см, виконана із золота 958 проби.
Та що це означало порівняно з красою пекторалі! Її триярусна будова, мабуть, відбивала уявлення скіфів про Всесвіт. Унизу — боротьба коней з фантастичними грифами, дикими звірами.
Середній ярус заповнений великими, прикрашеними блакитною емаллю квітами, зображеннями гілок і птахів. Можливо, він символізував життя, атрибут скіфської богині — матері Табити.
Верхній, головний ярус присвячено виразним документальним сценам з життя кочівників. Два напівголені бородані, відклавши сагайдаки з луками, шиють одяг з баранячої шкіри. Поруч молодий скіф доїть вівцю, ходять коні, корови, літають птахи... Учені висловили припущення, що це не просто побутові замальовки, а образ світу, де урочисто святкують новий рік.
Хтось наполягатиме на версії, що то не просто скіфи зображені на виробі, а два могутні легендарні царі «в раю» шиють магічну одежу із золотого руна. Чи не з того, за котрим ходили аргонавти? Хтось порівнюватиме три світи зі світовим деревом: коріння — то царство мертвих, стовбур — живі люди, а крона — то вищі божественні істоти.
Припускали, що безіменний автор золотого дива був причорноморським елліном — нащадком переселенців із Середземномор'я. Певно, він досконало володів всіма тонкощами античного ювелірного мистецтва, що дало йому змогу створити таке диво.
Усього ж з «Товстої могили» вилучено близько 4,5 кілограма унікальних золотих виробів.

«Все твоє життя — то тільки жертва...»
Пектораль «прописалася» в Музеї історичних коштовностей України. Через рік після відкриття були зроблені кілька її копій. Пектораль вивозили за кордон — до США, Франції. А до Німеччини прикраса «помандрувала» для короткочасної експозиції в складі виставки «Степи України».
Планувалося дослідження й реставрація в центрі Романо-германського музею міста Майнца. До речі, саме завдяки німецьким реставраторам у 1991 році було здійснене металографічне й рентгеноскопічне дослідження пекторалі. Перевозили її в спеціальному футлярі — контейнері, виготовленому німецькими фахівцями з ініціативи доктора Ронате Ролле. У далекому 1971 пані Ронате була студенткою, громадянкою Німецької Демократичної Республіки. Щороку вона приїздила в Україну на розкопки, тож була присутня й на розкопці кургану «Товста могила».
Дослідження засвідчило, що пектораль унаслідок користування була пошкоджена ще в давнину, а потім деформована під час обвалу ґрунту в похованні. Наприклад, фігура юнака з амфорою у верхньому ярусі була повністю відокремлена. Німецькі реставратори допомогли відновити пошкоджені фрагменти...

«У кожного — своя пектораль»
...У Бориса Мозолевського попереду могли бути й інші відкриття, проте смертельна хвороба не дозволила їм здійснитися. Його земний шлях позначений двома датами: 4 лютого 1936 — 13 вересня 1993. Надто рано він пішов у засвіти, проте встиг уславити Україну на весь світ золотим сяйвом пекторалі.
Кажуть: кому багато дано, з того багато й спитають. Невипадково, мабуть, Борис Мозолевський, звертаючись до людей, якось сказав: «У кожного — своя пектораль». Адже ми всі щомиті тримаємо іспит перед історією. Якщо, звісно, прийшли в цей світ залишити по собі добру пам'ять...
До речі, на цей випадок у Мозолевського теж було що сказати:
...І якщо ти в світ прийшов не жерти —
Все одно — чи бийся, чи молись —
Все твоє життя — то тільки жертва
Задля тих, що пройдуть тут колись.
Усе-таки він був справжнім поетом...

Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:

• НАЙБІЛЬША ТАЄМНИЦЯ ГОГОЛЯ

назад »»»