ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ЗАГОВОРИ, ЩОБ Я ТЕБЕ ПОБАЧИВ...
ТАК РАДИВ НАЩАДКАМ СОКРАТ, І ВОНИ, СХОЖЕ, ПРИСЛУХАЛИСЯ. ОДНАК КОЖЕН ПО-СВОЄМУ
Гарячий подих парламентської кампанії не заглушили ні недавні морози, ні, тим паче, нинішня тимчасова відлига. Початок останнього місяця зими подарував українцям чимало цікавих деталей та дрібничок, з якими, поза всякі сумніви, доведеться рахуватися як виборцям, так і тим, хто своєю активною діяльністю «заманює» їх у свої прихильники.

Навіть на тлі борсання у «газових проблемах», які упродовж останніх днів міцно витіснили з ефіру всіх і вся, непоміченою не пройшла чергова ініціатива Голови Верховної Ради Володимира Литвина. Цими днями спікер запропонував провести зустріч лідерів усіх партій і блоків для обговорення ходу виборчої кампанії в Україні.
Причому таку зустріч Володимир Литвин пропонує провести саме в стінах Верховної Ради. За його задумом, на цьому форумі лідери партій та блоків мають спільно відповісти на запитання: «З чим іти на вибори?», «Яку країну ми будуємо?», «Як забезпечити вільне волевиявлення людей?». Одразу варто нагадати, що, принаймні, друге із перелічених питань ставиться перед вітчизняним політикумом років так із 14.
Загалом пропозиції Литвина цікаві й до них можна було б прислухатися. «Оскільки ми все одно живемо виборами, то добре було б, якби політики вибудовували виборчі дії не на боротьбі одного проти одного, а на змаганні, хто запропонує кращу, реалістичнішу програму, точніші шляхи вирішення питань державної ваги — подальшого розвитку країни»,— розмірковує спікер.
І все ж таки скидається на те, що слова Володимира Михайловича більше спрямовані не до Юрія Єханурова, Юлії Тимошенко чи Віктора Януковича. Передовсім, говорячи про «змагання», він, мабуть, мав на увазі соціалістів Олександра Мороза. Як не дивно на перший погляд, але в цих різних політиків приблизно один і той самий електорат. До того ж, саме майбутні фракції Соцпартії та НПУ через кілька місяців можуть стати тими «золотими акціями», які відіграють вирішальну роль під час формування нової більшості у Верховній Раді.
Можливо, саме тому Литвин сьогодні вправно намагається лавіювати між діаметрально протилежно налаштованими таборами. Він не говорить ні про те, що скоро «нам не буде чого їсти» (як активісти з Партії регіонів), ні про те, що «бандити хочуть повернутися і прагнуть реваншу» (як «нашоукраїнці»). Сьогоднішній спікер — лише констататор. Фактично він дозволяє собі публічно висловлюватися лише на теми, які ні в кого не можуть викликати заперечень. Для того щоб довести це, наведемо кілька цитат із останніх виступів пана Голови: «Нині відносини з Росією стають стабільно напруженими», «Україні не треба шукати, до кого прихилитись, а треба вибудовувати дружні й прагматичні відносини зі всіма партнерами, виходячи з національних інтересів держави», «Наше завдання на рівні регіонів і на рівні центральної влади — утримати ситуацію і не допустити, щоб у зв'язку з виборами країна знову потрапила у черговий перехідний період», «Потрібно запровадити системну кадрову політику, а не політику огульного зведення рахунків або всепрощення», «Вкрай важливо, щоб збереглася в політичному плані прогнозована країна». Скажіть, будь ласка, хто проти цього може щось заперечити?
Наскільки цей хід буде вдалим, ми матимемо змогу побачити. Але нагадаємо, свого часу за подібний набір загальних висловів і вміння проходити «між крапельками» перший президент незалежної України Леонід Кравчук поплатився, програвши президентські вибори своєму тодішньому опонентові Кучмі. Останній, з його, як здавалося багатьом, умінням рубати правду-матку, у 1994 році сподобався виборцям більше.
З іншого боку, тоді й часи були дещо іншими. Саме за десятиліття правління Леоніда Даниловича, та й упродовж останнього року — після його відходу на політичну пенсію — в Україні було вилито стільки бруду на голови один одного, що чимало тих, хто розчарувався в усіх і вся, може, й заскучав за загальними неконфліктними висловами. Цілком імовірно, що саме на це й розраховує нині пан Литвин.
Наприклад, полум'яна Юлія Тимошенко практично у кожному своєму вислові, навпаки, ніби, наривається на дискусію. За прикладами далеко ходити не треба. Скажімо, позавчора виступаючи
в Європарламенті, Юлія Володимирівна заявила депутатам: під час парламентських виборів в Україні фактично відбуваються другі президентські. Це дещо модернізований підхід, з яким Тимошенко «підкорює виборців» ще з 22 листопада минулого року, тобто з часу святкування річниці Помаранчевої революції. Нагадаємо, тоді Юлія Володимирівна інтерпретувала вибори до парламенту як потенційні вибори Прем'єр- міністра.
Ідея як така — надто суперечлива, адже навіть, попри запровадження конституційної реформи, українського Президента аж ніяк не можна буде порівнювати з англійською королевою, як про те у нас частенько говорять. По-друге, «повторними президентськими» майбутні вибори до Верховної Ради можна було б з натяжкою назвати, якби котрась із політичних сил гарантовано мала б понад 50 відсотків підтримки. Таких в Україні немає і Юлії Тимошенко це добре відомо.
Відповідаючи на запитання євродепутатів, добре чи погано те, що колишня помаранчева команда йде на вибори нарізно, Тимошенко сказала: «Не погано, що ми йдемо різними командами. У ситуації, що склалась, це є політичним шансом. Адже команда Президента, яка уособлює владу, не користується великою популярністю в центрі й на сході України, на заході також є проблеми. Наша команда має більше шансів одержати більше голосів. Об'єднавшись в новому парламенті, ми продовжимо те, про що мріяли ще під час президентської кампанії».
Слухаючи це, можна навіть зробити неймовірний висновок: фракція БЮТ 10 січня повним складом проголосувала за відставку уряду Юрія Єханурова лише для того, щоб зробити його «ображеним» і додати Народному союзу «Наша Україна» голосів на виборах. Можливо, навіть за рахунок голосів самого БЮТу. Але, якщо йти за такою логікою, можна договоритися і до того, що Президент Віктор Ющенко, відправляючи торік 8 вересня у відставку Юлію Володимирівну, дбав тільки про потенційний рейтинг її блоку. Однак із такою тезою сама Тимошенко не погоджується. Та й не даремно...

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• «НЮРНБЕРЗЬКИЙ ПРОЦЕС» У ЗАКРИТОМУ РЕЖИМІ?
• БЛОК НДП — ЗА РОЗШИРЕННЯ ПРАВ ЦЕРКВИ
• НАШОЮ СВІДОМІСТЮ ПОЧАЛИ МАНІПУЛЮВАТИ?
• СПІЛЬНИЙ КАНДИДАТ
• «НЕ ТАК!» — ЛИШЕ НА АДРЕСУ НСНУ

назад »»»