ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ПОЛІТИЧНА КРИЗА ЧИ КРИЗА РОЗВИТКУ?
Минулого тижня політологи провели відразу два круглих столи — в УНІАНі і в Українському клубі, причому майже з однаковою темою для обговорення. Пропонуємо Вашій увазі уривки з виступів учасників дискусії.

Володимир Лупацій, виконавчий директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Аналізуючи політичну ситуацію в Україні, не можна все зводити до конституційної кризи. Насправді в Україні відбувається декілька процесів, які нашаровуються один на одного. По-перше, Україна переживає політико-правову кризу, яка була успадкована новою політичною владою від її попередників — така собі «травма від народження». Саме теперішній склад парламенту заклав бомбу сповільненої дії, коли, не знайшовши адекватних інструментів для подолання кризи влади, запропонував достатньо недосконалий та «сирий» варіант політреформи. По-друге, уклавши газову угоду з Путіним, Ющенко зіграв геоекономічно, отже, відкрив своєрідний «другий фронт» в українській політиці. На мій погляд, домовленості між Ющенком та Путіним не зводяться до проблеми ціни. На більшу увагу та аналіз заслуговують політекономічні процеси, які були запущені внаслідок підписання «газової» угоди. Нині основні українські «сировинні» еліти втрачають систему «ресурсного кредитування», тобто вони втрачають засоби відтворення себе самих. Фактично в нас тепер розпочався новий етап примусової реструктуризації економіки, а це означає, що, окрім політико-правової кризи, у нас може виникнути ще й політико-економічна криза. Отже, нині від кризи політико-правового рівня Україна переходить до політико-економічної кризи, яка автоматично спровокує кризу на рівні соціально-політичному, на рівні груп соціальних інтересів. Поки що інтереси широких соціальних, а не корпоративних груп недостатньо політично артикульовані. Однак уже тепер можна прогнозувати подальше зростання рівня самоорганізації різноманітних соціальних груп, а отже, посилення їхнього тиску на політиків та політичні партії. Оскільки в нас так чи інакше відбуватиметься стихійна реструктуризація економіки, то, по-перше, це призведе до політизації конфлікту «труд — капітал». А розвиток цього конфлікту сформує новий окремий вимір української політики. Другий момент: зміни на газовому рівні призводять до того, що «центр» перестає безпосередньо керувати відтворенням життєзабезпеченя в регіонах, і, таким чином, стосунки по лінії «центр — регіони» теж будуть радикально змінюватися. Третій момент. Оскільки в нас немає раціональних шляхів виходу з цієї ситуації, то виникає загроза того, що політичне загострення може спровокувати економічну, валютну та інші кризи. Четверте. Політекономічні трансформації відкривають нові можливості для політичних проектів «третього рівня». Наскільки успішно вони зможуть скористатися ситуацією, покаже час.

Сергій Толстов, директор Інституту політичного аналізу й міжнародних досліджень:
— Тепер в Україні фактично є дві основні мовно-політико-культурні спільноти, перша з яких представлена націонал-демократичним та українсько-етнічним напрямом у вигляді провладної НСНУ. А представництво Сходу й Півдня України (другої спільноти) існує у формі Партії регіонів. Так от, перш ніж перейти до форматування проекту «Україна» в сучасних політико-цивілізаційних і культурно-технологічних межах, треба здійснити взаємовизнання двох традицій і соціокультурних орієнтацій, наявних у нашій країні. Це, можливо, також сприяло б розширенню повноважень регіонів, які отримали б більше прав на власній території. Таким чином, якщо говорити про дві такі партії, як НСНУ та «Регіони», то, імовірно, цей процес міг би вилитися в певну форму політичного співробітництва між ними. Невизнання реального стану соціокультурних і внутрішніх суспільних взаємин в Україні і погляд на них суто з точки зору політичних уявлень владного режиму є чинником значного гальмування і процесу творення політичної нації, і позитивного розвитку внутрішніх процесів у державі. Це також є постійним внутрішнім джерелом конфліктності в Україні. Я згоден з тим, що механізм нової Конституції має бути добре відрегульованим, до чого в суспільства поки що не дійшли руки. Гадаю, що нарешті парламентські партії все ж таки більше залежатимуть від політичних та соціокультурних потреб своїх виборців. У цьому сенсі політична реформа стане прогресивним кроком, однак дуже багато залежить від того, наскільки політичні партії здатні будуть скористатися своїми новими можливостями для пошуку консенсусу між різними спільнотами України. Нині точиться багато розмов щодо ризику сепаратизму через зростання повноважень регіональних угруповань. Політичних причин для сепаратизму в межах конституційного поля в нас нема, навіть якщо будуть збільшені повноваження регіонів чи в разі переходу до федеративної системи, у що я не вірю. Федеративна дискусія пережила свій розквіт в Україні ще в 1993 році, коли точилася суперечка між Кравчуком і Плющем відносно устрою України, після чого розмови про федералізм пішли на спад. Таким чином, якщо політичний режим не буде диктатурою якоїсь однієї групи, що спиратиметься на певну ідеологічну систему, а стане компромісом, угодою між різними політичними силами, то тоді проект «Україна» нарешті буде реалізований.

Олесь Доній, голова Центру досліджень політичних цінностей:
— Криза, пов'язана з відставкою уряду, може призвести до дискредитації парламентаризму як такого. У нас залишиться одна легітимна політика — політика революції. Якщо демократія себе дискредитує, то суспільство зажадає «сильної руки». Не попросить, а заволає. Скаже: ну його до біса — усі ці парламенти, які сваряться і не вміють домовлятися між собою, дайте нам сильного президента чи через референдум, чи ще через щось, і ще добре, якщо цим сильним президентом буде Ющенко, у якого все-таки є поняття демократії. Загалом же ставлення до конституційних змін у нас розглядають суто з тактичних міркувань. На мою думку, джерело конфліктів — не реформа, а стан українського політикуму, який є неадекватним викликам часу і будь-які зміни сприймає за точки подразнення. Натомість у нас абсолютно не беруть до уваги інтересів суспільства, країни, потреби просуватися в європейському напрямі і, відповідно, прищеплення демократичних цінностей. Політична реформа, з одного боку, необхідна, проте вона була схвалена в такому вигляді, що на цей момент здається вкрай недолугою та «невиписаною». Яким шляхом можна вдосконалити нашу політ-
реформу? Необхідно ухвалити зміни до Конституції, а також деякі закони, зокрема закон про місцеве самоврядування. Однак наш політикум не адекватний цим потребам, його цікавить процес первинного накопичення капіталу та швидке збагачення. Якщо ми проголошуємо європейський вибір, то маємо поступово просуватися до представницької, парламентської демократії, і політреформа є важливим кроком на цьому шляху. Прогресивним є навіть не так те, що парламент формуватиме уряд, як те, що завдяки пропорційним виборам більший вплив матимуть партії, які повинні бути виразниками інтересів суспільства.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:
— Криза ніяк не вплине на підтримку блоку Юлії Тимошенко. Його лідерка наголошує на сенсі цих виборів як виборах прем'єра. І якщо Тимошенко щось втратила на Західній Україні, то зможе «відбити» цю втрату голосів у центрі країни — у тих виборців, які хочуть бачити в ній сильного прем'єра. Юлія Тимошенко програла в очах «помаранчевого» електорату, бо виступила проти Президента, проти Кабміну. Відбувається переорієнтація «помаранчевих» виборців. Незахідноукраїнський електорат насторожився, але може проголосувати за неї як за ефективного прем'єра.

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, директор наукових програм Інституту відкритої політики:
— Нинішні «політичні землетруси» в Україні лише незначним чином вплинуть на настрої виборців, які вже здебільшого визначились у своєму виборі. Відставка уряду і роль у цих подіях блоку Юлії Тимошенко може дещо зменшити підтримку екс-прем'єрки на заході України, а наляканий можливістю реваншу «помаранчевий» електорат мобілізується навколо «Нашої України». Я ризикну припустити, що останні події призведуть до суттєвих змін у симпатіях саме цих виборців. Надто міцно виборець Галичини звик вважати голосування разом з комуністами, разом з відверто проросійською Партією регіонів гріхом, який не може бути виправданий жодними аргументами. Життя розвивається так швидко, що не можна відкидати появи нових загроз, адже ключові фігури виборчої кампанії справді зацікавлені в тому, щоб ситуація розгорталася за напруженим сценарієм. Отже, ці два місяці можуть принести ще багато несподіванок. Безумовно, що конфлікти ініціюватиме опозиція, і зерна тут впадуть на благодатний ґрунт. Я перед Новим роком брав участь у круглому столі в Криму, де були представлені результати соціологічних опитувань, які здійснював Таврійський університет. Нині 60% слов'ян у Криму не готові допустити кримських татар до себе в родини, 80% молодих татар вважають себе дискримінованими. Ці цифри свідчать про те, що ситуація в Криму нагадує порохову діжку. А можливості уряду вдатися до якихось контрзаходів обмежені, тому що політична криза забирає багато сил.

Сергій Таран, директор Міжнародного інституту демократій та Центру «Соціовимір»:
— Нині ми не можемо говорити про єдину «помаранчеву команду», і це пояснюється не лише консолідованим голосуванням сил Юлії Тимошенко та Віктора Януковича за відставку уряду, а й підписанням меморандуму між Президентом України Віктором Ющенком та Віктором Януковичем у вересні 2005 року. Нині ж фактично формуються нові протистояння між різними політичними силами, зокрема в ставленні до Росії та в баченні способів управління економікою. Одне з нових потужних протистоянь, яке може виникнути, це конфлікт між новими і старими політиками. Зокрема, останні соціологічні дослідження свідчать про високу готовність громадян взяти участь у виборах, однак серед них чимало розчарованих у своєму попередньому виборі, тому вони готові віддати голоси за нові політичні сили, з іншим уявленням про ведення політики.
За каноном політології, є два види політичних криз — внутрішні і зовнішні. Причому якщо перші завжди працюють проти влади й на користь опозиції, то кризи на міжнародному рівні зазвичай суттєво підвищують підтримку громадянами чинної влади. Особливість нинішньої передвиборної ситуації в Україні полягає в тому, що розгортаються кризи обох типів. Ми в Україні бачимо, що існують міжнародні кризи. Це насамперед газова проблема, яка, власне, має спрацювати на користь влади. Існують і внутрішні кризи — відставка уряду, перебіг конституційної реформи, криза із затвердженням складу Конституційного Суду. Ці кризи об'єктивно працюють не на користь влади, вони працюють на користь опозиції. Інша річ, що в нинішньої влади не завжди вистачає ресурсу використовувати міжнародне загострення для піднесення свого рейтингу.

Записав Олександр ВОРОНІН
також у паперовій версії читайте:

• ГОЛОСУВАТИМЕМО ЗА «ЧОРНІ СПИСКИ»?
• НАС АГІТУВАТИМУТЬ З 6 ЛЮТОГО ДО 24 БЕРЕЗНЯ

назад »»»